На Закарпатті вирує туристичне літо. Тисячі школярів із задоволенням штурмують гірські вершини, приймають участь у краєзнавчих експедиціях, досліджують рідний край. На початку липня на Ужгородщині проходили чемпіонати України з пішохідного та велотуризму, а щойно в Іршавському Осої на базі Центрального табору туристського активу учнів України завершився X Всеукраїнський зліт юних туристів-краєзнавців. Не мешн гарячим обіцяє стати і серпень – в області проходитиме Чемпіонат України серед вихованців позашкільних навчальних закладів зі спортивного орієнтування.
А тим часом влітку цього року виповнилося 88 років з дня народження одного з зачинателів шкільного туризму на Закарпатті Золтана Пинзелика. Більшу частину свого життя він пропрацював у Мукачівській СШ №3 з угорською мовою навчання (нині це ЗОШ №3 імені Ференца ІІ Ракоці), був заступником директора з виховної роботи, викладачем фізичної культури.
На жаль, мало вже лишилося тих, хто пам’ятає Золтана Людвиговича не тільки в ролі вчителя. А між тим саме він розпочинав на початку 50-х років нову, але дуже цікаву справу, яка добре вписалася в канву шкільного життя. Він був з великої літери фундатором, прекрасним, діловим і чуйним організатором дитячого туризму і краєзнавства!
Народився Золтан Пинзелик 4 червня 1927 року в Мукачеві, яке в той час входило до складу Чехословацької Республіки. Його батько – чудовий столяр-червонодеревник, за свої вироби отримав відзнаку Всесвітньої виставки, що проходила в Парижі, мати була кравчинею графині Шенборн.
Після закінчення “горожанки” навчався в гімназії. Там і проявилася у юного гімназиста зацікавленість до пізнання рідного краю. “У 1938 році директор Мукачівської гімназії Янкович уперше привів його, гімназиста, в архів. Тут було чисто, як у покої породіллі, і тихо, наче в храмі – розповідав у 2003 році у статті “Скарби Золтана-бачі” Мирослав Дочинець, – Над столиками схилялися сутулі старці і ніжно перебирали картки. А пахощі! Жодна єврейська цукрарня не рівнялася з ними. Цей наркотичний запах невмирущої тліні сп’янив його на все життя. Золі почав приходити в музейне товариство імені Легоцького майже щодня.
Захват і біль звучав в його спогадах про багатство тогочасного архіву. Нині з того немає й третини. А тоді ентузіасти без натяку на плату розбирали, систематизували кожен папірець, кожен документик леліяли, берегли як зіницю ока. Для нас, невдячних…
Оте жертовне дійство так заполонило його, що поклав собі за мету, коли в радянські роки було розорено архів, збирати свій, потайки від всіх…”
В листопаді 1938, після входження до Мукачева угорської армії, були заборонені “Пласт” та “Скаути”. Натомість почала діяти організація “Левенте”, до якої, мусили належати всі юнаки з 12 до 23 років. Вона характеризувалася жорсткою дисципліною і готувала молодь до служби в армії. Але й опікувалася фізичним й моральним розвитком юнацтва, заохочувала до занять спортом. У Мукачівському спортклубі “Левенте” (Munkácsi Levente Sport Egyesület) Золтан Пинзелик активно займався легкою атлетикою та залюбки набував знань і туристичних навичок необхідних для виживання в умовах дикої природи.
По війні в містах Закарпаття організовувалися пожежні команди, тож 19-річний юнак обрав для себе нелегку професію рятівника. У вільний час не без успіху займався у танцювальній студії. Як згадує 80–річний Євген-Отто Матл, колега Пинзелика по школі, високий, статний, смуглявий Золтан виступав в жанрі парної пластичної акробатики разом з Наталією Гайович (по одруженні – Матл, у подальшому керівниця відомих у краї танцювальних колективів, її син Петро є автором пам’ятника Ілоні Зріні в замку Паланок). Їх акробатичні етюди, закарпатські експресію та щирість “на ура” сприймали поціновувачі мистецтва і в маленьких містечках, і в Одесі та Києві. Наталію навіть запрошували до хореографічної групи Українського народного хору імені Верьовки, а Золтана – до Київського державного цирку.
Після заочного навчання у Львівському інституті фізкультури Золтан Пинзенлик став працювати викладачем фізичної культури в Мукачівській ЗОШ №3. Краса і романтика гірської природи спонукали його проводити своє дозвілля в подорожах з учнями по рідних Карпатах. Він любив гори, як об’єкт великої роботи, якій присвятив багато років свого життя. Саме це дозволило йому, вдосконаливши навички здобуті в гімназії, осягнути ази туризму і застосувати отримані знання на користь справи.
Влітку 1948 року в урочищі Луги між селами Солочин та Голубине Центральною дитячою екскурсійно-туристичною станцією, що знаходилася у Києві, був створений Республіканський табір юних туристів, який працював під час канікул. Золтана взяли інструктором. “В туризмі йому пощастило знайти вдячних поціновувачів своїх краєзнавчих надбань. Це були діти. Так звичайні походи для ніг перетворилися на походи для за скарбами для мозку й душі. То були справжні експедиції за піснями, легендами, коломийками й старожитностями в гірські села. Діти отримували колосальний пізнавальний та емоційний заряд, а він – нові матеріали й експонати…” – згадує М.Дочинець.
Невдовзі Золтана Пинзелика вже призначили завучем і у школі, і в таборі, й саме за його 30–річного “правління” престиж Республіканського табору, який на той час вже передислокувався на Уклін, ріс як на дріжджах…
Зрозуміло, що ніякий серйозний похід не міг відбутись без ґрунтовної теоретичної бази. Тож в таборі проводилося навчання з базової туристичної та краєзнавчої підготовки, учасникам розповідали про історію туризму, тактику походу, основи орієнтування на незнайомій місцевості, ризик травматизму та види небезпек на маршруті, першу медичну допомогу в поході, підбір спорядження та інше. Учні вправлялися у в’язанні спеціальних вузлів та подоланні переправ тощо. Щоліта за три табірних зміни на Свалявщині справжню школу туризму проходили понад тисяча учнів-старшокласників зі всієї України.
Згадує Андрій Остапенко, професор Кубанського державного університету: – “Багато років тому мені, 14-річному підліткові, пощастило провести місяць у гірському таборі юних туристів на мальовничому закарпатському перевалі Уклін. Заступник начальника табору з виховної роботи, завуч місцевої школи, угорець Золтан Людвігович Пинзелик, завдяки якому вирувало і наповнювалося радістю й колоритом підліткове табірне життя, сидячи у своєму імпровізованому кабінеті (який був одночасно й бурхливою різномовною штабною кімнатою), нагадував собою якогось незримого мага-диригента і крутого диск-жокея (слова «діджей» тоді ще не придумали) водночас. Враження це складалося від того, що жителів табору різних категорій він міг зібрати непомітно за допомогою музичного позивного. Стіл його був завалений вініловими міньйонами (так називали маленькі грамплатівки на 4—6 мелодій), а по центру височив величезний програвач і підсилювач. Для вожатих або турінструкторів, він запускав одну платівку, для того щоб запросити командирів загонів – іншу. На збір загонових комісарів кликала третя мелодія. Причому на початку табірної зміни кожний знав лише свої позивні, які звучали між іншою музикою. А вмикав їх наш Золтан. Ніхто навіть не підозрював, що за його сигналом в штабі вже зібралися командири і щось змовницьки замишляють. Оскільки я був командиром загону, я точно пам’ятаю, як всі командири прямували в штаб під звуки запального чардашу. Причому добігти до штабу треба було до закінчення звучання мелодії… І до цього часу, коли чую запальну мелодію чардашу, я згадую чудового усміхненого угорця і підводжуся, щоб бігти на зустріч із ним” (стаття “Чардаш і диск-жокей Золтан Людвігович” в газеті “Завуч”, №35, грудень 2010).
З 1949 року в Україні почали проводити Республіканські туристські зльоти школярів України. Перші декілька пройшли в Пущі-Водиці під Києвом, а потім на довгі роки, аж до початку 80-х, місцем їх проведення став Уклін. З 1964 року беззмінним головним секретарем цих зльотів був саме Золтан Пинзелик. На протязі всього періоду школярі Закарпаття завжди були серед лідерів, а у 1980 році – на XVIII змаганнях – перше місце виборола команда Ільницької СШ Іршавського району, яку готував вчитель французької мови Володимир Чепа. З 1981 й по сьогоднішній день заслужений вчитель України, кандидат педагогічних наук В.І.Чепа очолює Закарпатський центр туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді.
Влітку 1961 року Закарпаття приймало перший Всесоюзний зліт юних туристів-краєзнавців. Ось як згадує цей захід В.М.Лашкін, професор Алтайського науково-дослідного інституту: – “Свалява… Як ніжно і лагідно звучить назва цього маленького містечка, поблизу якого – на перевалі Уклін – розкинулося наметове містечко Республіканського табору, що прихистив на час близько 2000 делегатів із усіх республік Радянського Союзу. Вітальні телеграми на адресу учасників зльоту прислали відомий полярник Іван Папанін та перший космонавт планети Юрій Гагарін…
Почалися будні зльоту: установка наметів на швидкість, туристична естафета, змагання в умінні розпізнавати мінерали, орієнтування по карті і на місцевості. Вечорами – багаття до небес, запальні танці юних танцюристів з Грузії, жартівливі змагання, танці дітвори, знайомства, обмін адресами.
Найяскравіше враження справив на нас виступ Закарпатського народного ансамблю пісні і танцю, сформованого з працівників місцевих ліспромгоспів. Дивовижна самовіддача, темпераментність, м’які голоси, задушевні мелодії. Красиві ставні люди з широкою і щирою посмішкою. “Верховино, мати моя, вся краса твоя чудова у мене на очах…” Я із задоволенням мугикаю цю мелодію і до цього дня”.
Й поза табором, який працював лише під час канікул, Золтан Пинзеник був активнішим пропагандистом шкільного туризму, з його ініціативи і за його участі почали проводилися міські та обласні зльоти, змагання. Серед його найближчих соратників в місті згадаємо вчителів мукачівських шкіл Дезидерія Поповича та Андрія Лендьєла з СШ №5, Євгена-Отто Матла з СШ №6, Бучка з СШ №2… Тоді ж, разом з ужгородцями Павлом Карцубом, Яношем Ордоді та Георгієм Лавришином, він входив до обласної колегії суддів з туризму, яку очолював Костянтин Сас.
Коли в жовтні 1963 року в Ужгородському районі проводилися Перші Всесоюзні змагання з туристського орієнтування серед дорослих, саме Золтану Пинзелику, який на той час вже був суддею Республіканської категорії, було довірено відповідальну посаду головного секретаря.
Так як у школі Золтан Людвигович був насамперед викладачем фізкультури, своїм вихованцям він запам’ятався акуратним, завжди модно одягненим, обов’язково при краватці. Коректний і завжди спокійний, на змаганнях він перетворювався. Ставав пристрасним, темпераментним, швидким в рішеннях. Надзвичайно вимогливий до учнів, вболівав за них душею і, бувало, навіть затівав суперечки з арбітрами. Успішно проявив себе Золтан Пинзелик і у тренерській діяльності: його учень Адальберт-Войтех Бігарі був одним з найсильніших бігунів Закарпаття – рекордсменом області в бігу на 800 та 1500 м, учасником легкоатлетичних чемпіонатів України. З 1962 року з подачі вчителя він почав активно займатися туризмом та спортивним орієнтуванням, в якому років десять був лідером збірної області.
У 1969 році переможцем змагань з орієнтування, що проходили на Укліні за програмою ХІ Республіканського зльоту юних туристів-краєзнавців, став інший учень Золтана Пинзелика – мукачівець Юрій Голміц.
Після виходу на пенсію Золтан Людвигович ще певний час очолював літні спортивні табори, що працювали в Мукачеві при стадіоні “Спартак”, працював у архівах та вів краєзнавчий гурток у рідній школі.
У 1998 році під час повені, що повністю зруйнувала його будинок, був втрачений унікальний краєзнавчий архів, що його збирав все життя вчитель. А 27 серпня 2002 “відійшов у вічність і він сам – живий архів королівського міста Мукачева”. Та для мене ім’я Золтана Людвиговича Пинзеника назавжди асоціюватиметься насамперед з організаторською діяльністю у шкільному туризмі, вершиною якої стало проведення двох всесоюзних та безлічі республіканських і обласних зльотів і змагань. Все змінилося і не залишилося тих, хто пам’ятає про це.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.