В Ужгородському прес-клубі відбулася прес-конференція щодо чергового етапу програми реабілітації учасників бойових дій в АТО "Подаруй тепло герою", започаткованої ГО "Європейський Ужгород" (голова І. Цап) спільно з Державним самоврядуванням українців Угорщини (голова Ю.Кравченко). Про свої враження щодо реабілітації в Будапешті та бойові дії в Дебальцевому, Іловайську, перебування в полоні розказали закарпатські герої Антон Гайтанжі та Микола Марчишак.
Іштван Цап розповів, що днями з Будапешта повернулася чергова група бійців, які мали змогу відпочити, реабілітуватися у рамках програми реабілітації учасників бойових дій в АТО "Подаруй тепло герою". «Попри те, що основні бойові дії тривають на сході і наші кращі хлопці там тримають оборону, для нас вже вимальовується серйозне завдання: гідно зустріти тих хлопців, які демобілізувалися, повертаються до своїх домівок. На жаль, досвід показує, що місцева і центральна влада не завжди спроможний відповідним чином зустріти наших героїв,- каже Іштван Цап. – Наш проект покликаний, зокрема, звернути увагу на наших найкращих чоловіків і синів, які повертаються, ми повинні про них піклуватися». За словами Іштвана Цапа, реабілітація воїнів і їх підтримка суспільством надзвичайно важлива. Наприклад, США, які у війні В’єтнамі втратили 55 тис. військових, протягом 5-ти наступних років після завершення бойових дій, втратили ще 60 тис. ветеранів.
Антон Гайтанжі каже, що не сподівався на таку підтримку на Закарпатті. «Це моральне розвантаження. Коли наші повертаються зі сходу, у них це живе у голові, трохи в душі, серці, – каже чоловік. – Ми приїхали в Угорщину і побачили, скільки там українців, яка від них підтримка, які вони там патріоти!. Мені здається, що в Угорщині більше підтримки і патріотів, ніж у нас на сході. За час відпочинку ми морально заспокоїли свої душі, голови. Хочу поїхати і закінчити ту всю війну».
Микола Марчишак розповів, що їх дуже тепло прийняли, зустріли як справжніх героїв. «Багато хлопців, які демобілізовані, сподіваюся хоча б на мінімальну психологічну розгрузку, бо це потрібно,- каже Микола Марчишак. – Я був у полоні в Іловайську. Побачивши, як люди нас сприймають, на руках готові були носити, таке ставлення до себе, до того, що ти робив, ти впевнений, що це не було даремно. У нас багато людей навіть не розуміють, що відбувається на сході і кажуть, «хай вони собі переб’ються на сході». Не дай Бог, щоб хтось із вас побачив, яка це війна!».
Микола був мобілізований під час першої хвилі 10 квітня 2014 року, хлопцю принесли повістку, він пройшов медкомісію і 11 квітня зранку поїхав служити у 51-у механізовану бригаду. «Після 3 тижнів навчань на полігоні ми виїхали на схід України. Пробув до 26 серпня так сталося, що потрапив у полон в Іловайську. Я був у штурмовій групі по звільненню міста Іловайська. 10 серпня почалася операція по звільненню міста. 24 серпня нас оточили російські військові, Псковська десантна дивізія. Після обіду почався обстріл з артилерії, майже 90% техніки 24 серпня знищили. 10 псковських десантників взяли у полон.
Два дні ми пробували в оточенні, 26-го дочекалися підкріплення, але у нас були великі втрати. Ми потрапили в полон до росіян, вони відкрито говорили що із Пскова, що були у Криму («зеленими чоловіками»). 2,5 доби протримали у полі, потім перевели у Сніжне Донецької області. Там вже були бійці із шевронами Новоросії, ополченія Донбасу. Коли були у російських військових знущання не було над нами. Коли переїхали у Сніжне приходило місцеве населення, казали нам, які ми негідники, обстрілюємо їхні помешкання. Нас досить було, 227 полонених тільки у Сніжному з добровольчих батальйонів, з різних військових частин, формувань. Інакше ставлення було до тих, у кого знайшли документи, командир артилерії 51- ої бригади до цього часу перебуває у полоні. Та, що я бачив, його від часу били, виводили показати місцевому населенню, бив його майор Фураєв. З 14 вересня приїхали так звані волонтери, зачитали список і мене разом з 73 хлопцями вивезли за місто Донецьк, 20-25 км на нейтральну територію. Там обміняли на їхніх 68 військових. Обмінювали групами по 10 осіб. Я і троє закарпатців потрапили у першу партію обміну, завдячую Валерію Пацкану (нардеп). Дослужував вже тут, зараз демобілізований»,- розповів Микола Марчишак.
Антон Гайтанжі – кадровий офіцер, закінчив Харківське танкове училище, з 1992 року живе у Мукачеві. На службі у 15-му батальйоні ще в березні минулого року. Восени прибув на територію за 8 км до Дебальцевого. «Ми були щитом для Дебальцевого, якби ми не прикривали їх, Дебальцеве постраждало б набагато більше, – розповідає Антон. – 3 лютого отримав поранення і мене вивезли звідти. Наш батальйон дуже підготований і морально і технічно, горджуся тим, що я служив основну службу саме там».
Закарпатській військові кажуть, що були у Будапешті вперше, змогли багато що побачити, відпочити, зустрітися з місцевою діаспорою. За словами Іштвана Цапа, до реабілітації в Угорщині готуються наступні військові, поїдуть туди також родини загиблих бійців.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.