Вони загинули за нас: Роланд Попович

Україна несе непоправні втрати — гинуть наші військові: строковики, мобілізовані, добровольці, спецпризначенці… Молоді чоловіки, на яких вдома чекають батьки, наречені, дружини, діти… Наші втрати у війні на сході України — це не статистика, це окремі долі, життя, всесвіти. І кожен має ім’я та власну історію. 

Одним із перших полеглих закарпатців став Роланд Попович. Газета "День" у рубриці «Вони загинули за нас» публікує історію нашого Героя, історію 19-річного мешканця міста Берегове Роланда Поповича, якого від куль не врятували ні бронежилет, ні каска… 

«Не стало ще  одного справжнього патріота України»

19-річний мешканець міста Берегово Роланд Попович відкрив закарпатський список жертв українсько-російської війни на східних теренах країни (хоча, першим загиблим на Сході закарпатцем був Борис Середа – ще до "офіційного" початку АТО…).

Плин життя прикордонного міста на самому західному краєчку української землі майже всуціль був пов’язаний з трагічною новиною — воно першим на Закарпатті відчуло подих війни з північним агресором. Берегівці, які за часи афганської війни не втратили жодного земляка, оплакували та з усіма військовими почестями ховали молодого воїна Роланда Поповича, учасника антитерористичної операції на сході України. У державних установах, на площах і вулицях, у серцях багатьох його жителів царили жалоба, скорбота, смуток.

Наш мужній земляк загинув у селі Макареве Станично-Луганського району. Саме тут останніми місяцями від куль бойовиків гинуть українські патріоти, які пішли боронити країну, відстоювати її цілісність. Серед тих, хто взяв до рук зброю, — угорець Роланд Попович. 22 липня він планував відсвяткувати своє 20-річчя. Але не судилося…

Його розстріляли під час бойового чергування на одному з блокпостів. Бійцям підрозділу 128 МБР командування звеліло перевіряти кожну машину, яка минала населений пункт. Особливої уваги вимагав транспорт, що перетинав кордон і в’їжджав на Луганщину з боку Росії.  Того трагічного дня із одного зупиненого легковика вийшли кілька чоловіків і на прохання показати вміст багажника, зненацька відкрили нищівний вогонь. Від куль Роланда не врятували ані бронежилет, ані каска. Колеги не встигли навіть крикнути, шоб він пригнувся чи заліг ,— злочинці прострелили солдату голову. За словами побратимів, які привезли тіло берегівця з Харкова на летовище Ужгорода, вони цієї ж миті автоматними чергами у відповідь розстріляли агресорів. Якби трохи замешкалися — на них їх чекала б доля товариша. Ось таким фатальним виявилося 14 число червневої суботи для патріота-захисника Роланда Поповича.

Він народився в простій сім’ї, яка мешкає у центрі Берегова. Тут шанували честь, порядність, принциповість, щирість, уміння тримати слово. Армійська служба, на яку його призвали минулої весни, ще більше загартувала юнака, тож коли настав час «дембелю», вирішив залишитися в строю й надалі. Туди, на схід країни, разом із іншими військовими з Мукачева, вирушив нещодавно — на новому місці ще навіть не встиг як слід освоїтися.

До дев’ятого класу Роланд вчився у ЗОШ № 1. Директор цього навчального закладу Оксана Матолич зауважила, що дуже добрим був цей спокійний і вдумливий хлопчина. Потім подався в ліцей сфери послуг, але згодом передумав там навчатися і перейшов у міську середню школу №10. На похорон свого учня директор школи Петро Вереш  прийшов із великим букетом квітів: приніс від себе і колег. Поруч стояли керівники області, району та міста. «Роланд учився добре, а працьовитий який був — займаючись у школі, він уже підробляв, щоб заробити та принести додому копійчину. А ще був надійний, ніколи не підвів би нікого. Словом, на світі не стало ще однієї хорошої молодої людини, справжнього патріота України», — говорить Вереш.

Прощалися з воїном-патріотом 16 червня у Будинку культури. Тут священики молилися, чоловічий хор «Купаж», який співав і на столичному Майдані, виконав поминальну, люди безперестанно йшли та несли букети квітів, вінки, а на стіну Героїв Небесної Сотні додали новий портрет — відважного бійця Роланда Поповича. Провести його в останню путь прийшло багато його ровесників. Труну на руках військові несли через усіяний пелюстками квітів живий коридор, який на центральній площі — Лайоша Кошута — утворили майже дві тисячі людей. Нехай рідна закарпатська земля буде  Героєві — захиснику України — пером!