Асоціація творчих жінок Закарпаття «Нова форма» повертається! Ще кілька років тому активні не лише у творчості, але й громадському житті закарпатські пані об»єдналися задля промоції справжнього мистецтва: у живописі, красному слові, музиці, і навіть – вихованні дітей. Чимало гарних, нестандартних справ – у творчому доробку творчих дам Срібної землі.
Після чималенької, скажемо відверто, перерви пані повертаються до публічного життя. Хоча, заради справедливості, мусимо визнати, що ані Одарка Долгош, ані Галина Малик, ані Надія Панчук чи Олена Кондратюк, як і інші талановиті представниці прекрасної половини закарпатської статі повністю у тишу «інтроверту» не поверталися. Лише не виступали громаді під спільним брендом. Та ось вийшло! І цей, Міжгірський вояж проходить під егідою Асоціації.
Пленер художньо-письменницького спрямування зібрав до творчого кола письменників, поетів, художників – не тільки жіночої статі і не лише закарпатських. Оскільки місцем таборування обрали мальовниче та різнобарвне до запаморочення село – Колочаву, то шляхи дослідження навколишніх цікавинок пролягли у різні боки і задовольнили найвибагливіші естетські смаки.
Лише один день, проведений у колі творчих особистостей «нового формату», видався насиченим. Як визначила наприкінці подорожі поетеса Надія Панчук: «Закутки, призначені для нових вражень, наповнені вщент!».
Зупинка №1.
Пленер передбачає творчу роботу: тут художники накопичують у своїй пам»яті форми, обриси, кольори, настрої, аби згодом, чи-то через кілька днів, чи-то через кілька місяців оформити їх у повноцінні полотна. Тут, на галявині,яка випромінює пасторальний спокій, говоримо про непрості речі, які хвилюють усіх. Благодійна виставка-продаж робіт закарпатських митців нині перебуває у стані формування і розкрутки.
«Ідея залучення художників до допомоги нашій армії виникла у Ольги Павлової. Згодом до неї долучилися художники, журналісти, небайдужі люди, і спільна ідея – створення сайту, через який можна буде продавати картини закарпатських художників, запалила усіх», – розповідає творчий і організаційний натхненник «Нової форми», художниця Одарка Долгош.
Олена ж Кондратюк переконана: така виставка-продаж має подвійний сенс: «Поціновувачі живопису мають можливість придбати улюблений твір і при цьому – допомогти нашим захисникам».
А от Тарас Данилич про акцію дізнався вже в ході пленеру: «Я із задоволенням доєднаюся! Маю бажання надати не одну картину! Усім нам необхідно долучитися до того, щоб звільнити ці, східні регіони України, а згодом, можливо, й Крим!».
Зупинка №2.
Національний природний парк «Синевир», попри сотні гектарів, заповідні ліси й болота, фауну і флору, усе ж немислимий без самого озера. Морське око, незважаючи на потужне тиражування у солодкавих туристичних проспектах, усе ж не перестає дивувати загадковим спокоєм, виваженістю правічних краєвидів і неповторної чистоти повітрям.
Щоправда, усі ці, неймовірні характеристик суттєво ретушують не завжди коректні туристи, наполегливі місцеві бізнесмени і машини, які не додають романтизму обстановці. Нічого не зробиш – прагматична сучасність втручається в патріархальний стрій.
Наш сьогоднішній провідник синевирськими красотами – начальник відділу відділу рекреації НПП «Синевир» Федір Матічин визнає: на грошовитого туриста тут чекають. Однак, вибагливі мандрівники сьогодення потребують не лише насолоди для очей і слуху – дороги, що ведуть до цих заповідних місцин давно вимагають суттєвого покращення. Як відомо, «дикість» природи тішить туриста вельми дозовано, і вже за кілька годин він хоче опинитися у затишному приміщенні, об лаштованому усіма зручностями. А ще не завадить додати дещицю цілком звичних, урбанізованих розваг.
Натомість національний парк нині може запропонувати цілком різноманітні атракції: коні й медведі, стежки й річки, історичні екскурси – усе в супроводі справжніх фахівців, які заблукати не дозволять і кругозір розширять до безкраїв.
Відзначимо, попри не надто комфортну для розбещеного цивілізацією туриста інфраструктуру, до Синевира стежками, манівцями, дорогами мандрують з усієї України. Когось привела сюди необхідність пошуку альтернативи Криму, хтось мріяв зазирнути у Морське око давно…
Зупинка №3.
Зазирати в очі цих мешканців заповідної території – задоволення, з присмаком адреналіну. 12 бурих ведмедів, що нині населяють реабілітаційний центр, назвати «дружною родиною» язик не повернеться. Усі вони – різного віку, статі, «походження», отже стосунки між ними не підлягають параметрам, звичним для людського соціуму. Саме тому перебування бурих вихованців на спільній території щільно дозується охоронцями.
Басейн, балки, камені – для розваг, вольєри – для безпеки підопічних. Усі вони чітко орієнтуються у часі, тому наше перебування на території центру, яке співпало із часом вечері, викликає особливе збудження у тутешніх мешканців.
Вечері, до слова, ці вихованці потребують неабиякої. Центнерні ведмеді хрумають стільки ж овочів і риби. Як кажуть тут, фінансування держави геть не достатньо. Волохатими «синевирцями» опікуються івано-франківські (зверніть увагу!) супермаркети – продуктів «за межею» дозволу цілком вистачає! Із місцевими супер-бізнесменами не надто складається. І хоч, як не переконують у кількісній і складовій якості ведмежого раціону охоронці, якість шерсті бурих і їхній загальний вигляд, настрій і жага до ласощів у представників фауни – нездоланні! Вони гримлять кормушками, жебрають у відвідувачів, які радо реагують на потреби бурих!
Особлива втіха – місцевий улюбленець Боря! Малий борсук за кілька хвилин устиг закохати у себе всіх присутніх. Неймовірне поєднання незалежної лісової пихи і жаги спілкування у Борі виявляється надприродньо: бігає, рохкає, заграє і кусає!
Зупинка №4.
Просторовий коридор – лінія Арпада. Унікальна фортифікаційна споруда часів Другої світової: дзоти, блокпости, вогневі точки, загороди. Розміщена у непролазних і недоступних горах-хащах Карпат, вона зупинила свого часу переможний хід Радянської армії, змісивши її шукати обхідні манівці.
Сьогодні ці споруди викликають… мабуть… захват, у першу чергу! Адже всі вони, окрім головного завдання – затримати ворога, збудовані для того, аби захистити СВОГО!
До слова: унікальна фортифікаційна споруда нині потребує неабияких засобів для консервації і , дай Боже, розвитку. Угорська сторона це визнає, захоплюючись надбанням предків. Проте готовності долучитися фінансово, поки що, не виявляє…
Зупинка №5.
Візит-центр Національного природного парку – територія зосередженості інформації про всі родзинки «Синевиру»: інформація про фауну і флору, маршрути парку, а головно – експонати зруйнованого природою і не збереженого людиною унікального музею сплаву! Захват винахідливістю, мужністю, витримкою предків! Повага до стійкості і пам»яті їхніх нащадків! Враження – виключно, із знаком оклику наприкінці кожного речення!
P.S. Без замовлення приймаючої (НПП «Синевир») сторони, яка виступила гостинним поводирем – Міжгір»я вартує того, аби його відвідати! Тутешні краєвиди – заворожують, історія – запаморочує, враження – захоплюють! Міжгір»я – самодостатнє, а от ми без знайомства із ним…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.