Нарешті ми отримали не страшні, а добрі новини зі Сходу. Чотирьох українських військових визволили з полону. Тепер трьох закарпатців і одного чернівчанина чекають удома. Учора їх обміняли на полонених сепаратистів і вже доправили хлопців у Дніпропетровськ. Молодих вояків ворог затримав 17 червня, обстрілявши бронетранспортер тоді, коли хлопці йшли на виручку батальйону Айдар. Закарпатські бранці – 22-річний Антон Шимко, 23-річний Микола Копчанський та 26-річний В’ячеслав Пономаренко, який сирота – екіпаж однієї бронемашини. Усі четверо мають контузії, дехто поранений, але повідомили близьким головне – живі і почуваються нормально. Разом з ними звільнили і чернівчанина Ярослава Григор’єва.
Іван Шимко, батько полоненого, сам приїхав на зустріч і переговірниками, які й домоглися визволення військових. Мати військового лишилася удома – через хворобу їй не можна нервувати. Цей місяць був просто жахом й удома – не приховує чоловік. «Жах, так і казав, що жах. Більше такого нічого, бо знаєте, то не телефонна розмова. Дуже сильно побили… І … у нього ж форма інша, американська форма, то казали йому – ти американський агент». Що перше спитали його? – запитуємо у батька. Чи живий й здоровий – відповідає. «Це головне».
У всі дзвони била «теща» Миколи Копчанського – мама його нареченої Марії. Вона підняла на ноги як місцевих вояків, так і чиновників Міністерства оборони й міжнародні структури Червоного Хреста. Усе – щоби визволити хлопця, якого має за сина. Почуттів, коли після майже місяця полону почула голос – не передати.
«Вони сказали: у нас все добре, не переживайте. Перше, що вони питали, коли нам додзвонилися – як батьки?, бо знають, що батьки усі хворі. «Як мама, як тато, як бабуся, як дідусь, тато, що у тебе з ногою?». Ми запитуємо – ви, ви ж як? Й кажуть: у нас усе добре, не жаліються".
"Лише потім Коля сказав, і то не мамі, а мені, що поранений у чотирьох місцях – нога, рука, живіт і губа. Маму він не хоче турбувати, бо в мами астма, а в тата – серце» – з вологими очима розповідає Наталія Ніжегородцева, «теща» полоненого.
Аби визволити хлопців, довелося вийти на самих сепаратистів – розповідає народний депутат Валерій Пацкан, який був найактивнішим переговірником у справі і котрий власне й домовився про обмін. Каже – мусив звернутися до своїх колег по Верховній раді з Партії регіонів, аби отримати контакти ворога для організації обміну полоненими. Говорить: це могло б статися ще зо три тижні тому, якби дехто тримав язика за зубами. Нардеп Нестор Шуфрич у телешоу заявив на всю країну, що буцім сам уже витяг земляків з полону. Через це переговори призупинилися.
«Учора вже близько обіду я знав, що буде звільнення. Але вже боявся дзвонити і говорити, аби не зурочити. Воно мало ще бути тиждень тому, та й три тижні тому, перед активною фазою АТО… Мені вже пообіцяли, що вивозять хлопців. Але… Піар деяких наших закарпатців, які кидаються словами і не дотримуються їх – це нам дало реально мінус» – каже Валерій Пацкан, народний депутат України.
Звісно, радіють звістці, що хлопці на волі, й у гірсько-піхотній бригаді.
Олександр Бовкуненко, заступник командира частини, розповідає про вчорашніх бранців: «Усі військовослужбовці гідні. Старший сержант Пономаренко – він у нас зв’язківець, добре я з ним знайомий, по полігонам, по організації зв’язку, людина трудолюбива і позитивна. Усі вони – дуже позитивні хлопці». Військовий підтверджує – аби витягти своїх із полону, довелося спілкуватися з ворогом…
Наразі ж визволені перебувають у Дніпропетровську.
«Я спілкувався з Пономаренком і з Миколою. «Ну, все добре!» – у них набір слів сталий – сказали, що погодували їх, одягнули, надали першу медичну допомогу, все, мовляв, нормально. Знаю, що всі наші хлопці мали контузію після того, як у них були два прямі потрапляння з РПГ у бронетранспортер. Є поранення…» – каже Валерій Пацкан. Цього тижня, якщо медики дозволять, нардеп поїде по хлопців, аби привезти їх додому. Додому, де чекають, ледь стримуючи сльози
«Із 17 червня до 13 липня, до вчорашнього дня… Майже місяць… Не можете собі уявити, який стан родичів і батьків. Перші дні ніхто не міг ні пити ні їсти, в шоці, в трансі. Страшне випробування. Не дай Бог нікому пережити. Це жах» – каже та сама «теща» пані Наталія…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.