300 кілометрів по вино

Майже десяток ящиків із порожніми пляшками, до яких – кілька аркушів з наліпками-номерками: машина голови Спілки приватних виноградарів і виноробів Олександра Ковача вирушає під супровід бадьорого торохкотіння легкого вантажу в багажнику. Зворотній шлях буде зовсім інакший: за цю насичену суботу – останній день березня – додасться із понад півтораста літрів взірців. Але приїдуть вони в Ужгород лише поночі. Наразі дорога – у найбільш дальню точку маршруту, село Бене, що на Берегівщині.

Саме цей сонячний район презентує чи не найкращі вина на фестивалях Спілки. Перша зупинка – у Ернеста Бірова, винороба щонайменше у четвертому поколінні. Його винницю прикрашають медалі свят вина, на яких неодноразово перемагав в Ужгороді, та сувенірна діжка – приз торішнього "Сонячного напою". Він представляє 10 сортів вина, і взірець кожного із них просто при нас набирає із діжки. Саме цього вимагають правила цьогорічного, вже сьомого фестивалю вина і меду "Сонячний напій". Свято, яке розпочнеться в Ужгороді 28 квітня, зробило більш жорсткими вимоги участі. Олександр Ковач тлумачить: дивуватимемо туристів не кількістю вин, а якістю! Отже, усі напої, які будуть представлені на фестивалі-ярмарку, мають пройти оцінку, й збирають їх за місяць, контролюючи, аби кожен взірець винороб набрав із діжки в присутності свідків. Відтак на дегустації, яку комісія проводитиме за "сліпим" методом – лише за номерами, які просто зараз отримує кожна пляшка взірця – усі напої дістануть певну кількість балів. Відтак на святі гості матимуть інформацію про найкращі вина фестивалю. Не виключено, що дегустаційна комісія якісь напої й відбракує… Утім, пане Ернест сподівається, що з його доробком такого не станеться і вельми хутко набирає вже сьомий взірець вина. Каже, що рислінг вдався чудово, як і мускат оттонель, також на свято подасть і мускат-ада та пелешкей. Власне, віддає перевагу сухим європейським сортам. "Я дуже радий, що відроджуються наші "аборигенні" сорти, благородні "європейці", і ми маємо прекрасні вина, такі як іршаї олівер, рислінги, мускати, трамінер, шардоне, леанку… Взагалі ж варто пам’ятати, що Закарпаття – це край білих сухих вин. Хоча і палітра червоних представлена теж гарними взірцями: мерло, каберне, цвайгельт, кадарка…", – коментує Олександр Ковач. Отримавши від першого нашого сьогоднішнього винороба лаконічну відповідь на питання, яке сьогодні ставитимемо кільканадцять разів – "Що потрібно, аби зробити хороше вино?", із першим вантажем рушаємо далі. "Добрий виноград, багато труда і знання!", а що скажуть наступні?

У винарні Ондраша Варги, який теж потомствений винороб, бачимо: сучасні винарі – це не власники дідівських діжок (традиції – це добре, але наука і технології не стоять на місці, й саме старі ємності часто псують смак напою, – наголошує Олександр Ковач). Тут встановлені нові спеціальні нові ємності, у яких – і витримані напої, і врожаю 2011 року. Зокрема, "фірмове" – "вино Святого Мартина" – благородний сухий білий напій родина Варги робить для місцевої церкви. Поповнивши ящики 13-ма пляшками, мерщій їдемо далі: загалом у нашому маршруті близько трьох десятків винарень, і громада Берегівщини – чи не найчисленніша.

Акош Товт нас зустрічає при вході у пивницю, вирубану просто в горі, і у "рецепт" своїх колег, окрім якісного винограду і виноробського вміння, він додає чистий посуд та гарний підвал. Тут – стала вологість і температура, а звідси ми беремо 5 пляшок напоїв, якими пишається родина, зокрема – взірець білого сухого "європейця" мюллер тургау.

У родині Бейли Варги натомість гордяться малагою: рецепт оригінального вина, традиційного для Португалії, предки винороба привезли і заробітків. Також у цій винниці є й леанка, а також – власна "Троянда Закарпаття": легендарне вино, бренд нашого краю, не дає спокою виноробам, які намагаються із трамінера рожевого "вийняти" все, аби досягнути фірмового аромату і смаку. Вдається не всім, утім комісія, а відтак гості фестивалю зможуть самі оцінити більше десяти взірців десертного вина під знаменитим іменем.

А от Юрій Параска взявся за іншу легенду: "айс вайн", або ж "льодове вино", котре виготовляється із винограду, який на кущі перетворився вже майже на родзинки. Такий напій вдається не щороку, і є ризиком для винороба, – каже Олександр Ковач, який і сам цьогоріч експериментував із коштовним вином. Тим часом берегівчанин наповнює пляшку фурмінтом, і романтично розповідає: у келиху вина – сік гори і піт господаря, адже у кожній краплі напою сконцентрований не тільки подарунок природи, але і труд винороба. "Вино ніжне, як жінка, якщо його не сокотити, не пестити, воно стане поганим, перетвориться на оцет, це як у нелюбленої жони – псується характер!".

Липовина – цей маже втрачений сорт знаходимо у підвалі Йожефа Балога з Берегова. Його земляки, які виступають під маркою "Старий підвал", пропонують напої винятково з європейських сортів. Як зробити хороше вино?, – тут наголошують: окрім іншого, необхідно багато любові! Покинувши прекрасну винницю (у багажнику оселилися благородні сухі напої), рушаємо в село, яке вже можна назвати однією зі столиць закарпатського виноробства: Кідьош, "резиденція" Карла Шоша. Знаменитий майстер –виробник найширшої палітри вин, й окрім взірцевих сортових напоїв має чимало авторських вин. До речі, всі такі проходитимуть на комісії під загальною назвою "кюве" (або ж букет) – аби не ангажувати експертів відомими вже брендами на зразок "Чорного доктора" чи вина "Жужіко, ти солодка!", яке кідьошський винороб виготовив на честь дружини. Винарня Карла Карловича – таке собі містечко, з якого виходимо з двома ящиками: цього року родина Шошів знову виступає в посиленому складі, й Карло Карлович і Жолт Карлович представляють майже тридцять взірців вина на двох. Серед них – і унікальний серемський зелений: ще кілька років тому на Закарпатті було менше ста кущів цього традиційного угорського винограду, тепер автентичний сорт відновлюється.

"Доглядати за виноградом і за вином слід цілий рік – у винороба нема вихідних і відпусток!", – каже майстер на питання про рецепт успіху. Також дізнавшись, що із вин врожаю 2011 року пишаються іршаї олівером, але не тільки, і представляють два варіанти вина сорту голубок, ідемо до сусіда. Іван Данч роками вирощував виноград для винороба Олександра Ковача, але вже пробує себе й як автор оригінальних напоїв. Три взірці поповнюють багажник, в якому мусимо робити "оптимізацію". Далі Берегівщину презентують винороби Якоб і Леврінц, а Шандор Нодь презентує семільйон – сухе біле вино з благородного французького сорту, що має пряний присмак й вельми рідко трапляється серед ніби вже дуже широкої палітри вин, які сьогодні виготовляють на Закарпатті… Далі в маршруті підвали родин Райчинець, Дрогобецьких, Бортек, Гарапко і Гегедош – це вже Мукачівщина: ми звернули на Коропець і Завидово, а відтак молодше крило сім’ї Бортек (пан Євген, який виготовляє свої вина у Доробратові), уперше представлятиме на фестивалі Іршавщину…

…Чергова наліпка на взірець – під номером 146, ми подолали половину імен у списку виноробів – учасників VII фестивалю "Сонячний напій" і порожні пляшки вже не торохкотять в багажнику. У ящиках дуже мало ізабелли, котра, попри знаність, аж ніяк не належить до благородних вин і взагалі заборонена на європейських фестивалях. Також мало делавари – вина з простенького гібридного сорту, як і лідії. Зате чимало цікавих рожевих напоїв. Дехто називає красиві й ароматні "розе" новітньою модою – мовляв, такі напої зараз до вподоби європейські молоді. Олександр Ковач тим часом зважує, чи не варто для рожевих вин визначити окрему номінацію… А попереду в нас Бобовище. Утім, це буде лише в неділю. І не тому, що в багажник не влізуть іще кілька десятків взірців на додачу до наявних півтораста – вже майже ніч, а осередок закарпатського виноробства (у Спілки дві "столиці" – Кідьош і Бобовище!, – усміхається Ковач) заслуговує на посилену увагу. Отже, наступний маршрут – це Мукачівщина й Ужгородщина і, як не дивно, лише один винороб чекає на нас у Середньому. Зі сподіванням, що таких буде більше і що до участі у фестивалі приєднаються й майстри Виноградівщини, ми виїжджаємо на трасу – додому. Лічильник показує, що сьогодні авто, вже повне взірців найкращого закарпатського вина (кожна з пляшок цієї колекції засвідчує: ми є свідками відродження закарпатського приватного виноробства, адже вина кращі за ті, що були представлені на конкурс торік і позаторік), зробило близько трьох сотень кілометрів. Винна путь триватиме – усього в маршруті зо три з половиною десятка виноробів…

P.S. Під час подорожі жоден взірець вина не постраждав!