28 жовтня Україна відзначає День вигнання нацистів зі своєї території. Відзначає у немирний час… Саме – нагода згадати тих, хто виконує непросту роботу – захищати Батьківщину. За допомогою armyfm.com.ua.
На Донбасі бригада гірської піхоти воює з перших днів – батальйонна тактична група, до складу якого входили підрозділи бригади, зайшла на Лугащину навесні. 128 бригада багато місяців утримувала Дебальцівський плацдарм та обороняла рубежі Луганщині, утримувала позицій навколо Донецького аеропорту та боролася за Луганський аеропорт.
1. Липень 2014го. Українські війська борячись за контроль над Луганським аеропортом опиняються в оточенні. Військові залишились відрізаними від світу без підкріплення, води та іжі. Харчі доводилося скидали парашутом. Найважче було триматися без боєприпасів. До них із боєм по тилам бойовиків довелось прориватася рейдовій групі.
В яку входив батальйон 128-ї бригади. Аеропорт тоді крили вже всім. «Гради», «Смерчі», різноманітна ствольна арта, в тому числі «Піони».
Внаслідок серпневого наступу російських регулярних військ аеропорт повторно потрапив у оточення, будівлі аеропорту були вщент зруйновані російською артилерією, і на 146-й день українські захисники, знищивши злітну смугу летовища та прорвавши оточення, відійшли. Бої за нього забрали життя 29 оборонців, а ще 49 десантників загинули у збитому терористами літаку.
2. 14 червня 2014 рок. Блокпост «СТАЛІНГРАД», поблизу села Макарово Луганської області – місце першої втрати в бригаді.
Під час охорони блокпосту був вбитий солдат Роланд Попович, гранатометник, 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону.
Село Макарове під час війни на сході України потрапило до зони бойових дій. До середини липня 2014 року бойовики «ОРЛО» в селі намагалися встановити міномети та установки БМ-21 «Град», проте не змогли зробити це через опір місцевих жителів.
Макарове зазнало значних обстрілів з території Росії, перші з яких були зафіксовані в червні 2014 року.
Чому блокпост мав назву «Сталінград»? – навколо нього було багато знищеної російською артилерією техніки.
3. Жовтень 2014 року, с. Рідкодуб. Запеклий бій. Після якого військовослужбовці 128 бригади приймають рішення перенести опорний пункт від пристріляного місця. Командир же (позивний Братанич) лишив на місці старого опорніка засаду, розуміючи що ворог буде намагатися його зайняти. Вночі на місці старої позиції дійсно сталась сутичка. А зранку українські військові знайшли бійця, що заблукав. Він був контужений, вдягнутий у російську форму старого зразка, бронежилет російського виробництва КПО «Московское». При ньому був військовий квиток ДНР та рапорт на перевод в Снєжноє, підписаний Басуріним. Відрекомендувався як російський морський піхотинець з Новоросійська. Сказав що приїхав воювати з «українськими фашистами» і «предателями Киевской Руси». Багато чого ніс про «рускій мір». Був переданий начальнику розвідки сектору С.
5. Лютий 2015. Бійці 128-ї бригади захопили під Дебальцеве російський танк Т-72. Цей танк більше тижня «кошмарив» наших бійців, обстрілюючи їх позиції. Знищити його вогнем артилерії не вдавалося – ворожа «сімдесятдвійка» з’являлася несподівано, робила один-два постріли і ховалася.
Тоді наші військові зважилися на вилазку. О 2 годині ночі 7 сміливців пробралися на «сєпарську» територію і таки знайшли цей ненависний танк. Він стояв біля невеличкого будиночка. Заходити в будинок хлопці не стали, щоб не піднімати шум. Серед артилеристів був механік-водій МТЛБ, він запропонував танк викрасти. Коли Т-72 заревів і рушив, наші бійці побачили, як горе-танкісти вискочили з будинку і в паніці розбіглися, хто куди. Напевно, подумали, що українці розстріляють будинок з гармати. На трофейному танку артилеристи успішно повернулися на свої позиції. На захопленій бойовій машині відразу ж повісили український прапор. Всередині знайшли документи (їх віддали кому треба) і російські сухпайки.
6. Історія легендарної «Стелли». Своє ім’я САУ 2С1 «Гвоздика» отримала не даремно, адже до війни, останні 8 років, була… пам’ятником! Так, саме з постаменту ця бойова машина відправилась на фронт, в Дебальцево, де вірно служить нашим бійцям.
А служба була не з легких. Кожна бойова одиниця трималася на ходу тільки завдяки ентузіазму водіїв-механіків. Вони за місяці служби навчилися ремонтувати свої машини буквально на марші. А подекуди постріл можна було зробити тільки за допомогою лома і молота.
7. Зима 2014-2015 років на Дебальцівському плацдармі виявилась надзвичайно гарячою. Моментами артилеристам гірської піхоти доводилось протистояти натиску ворога, маючи сектор обстрілу у 270 градусів, а це унікальне явище в артилерійській практиці. Це була вимушена норма, адже нерідко доводилось потрапляти в ситуації, про які в підручниках не сказано нічого.
Тим не менше, нечисельній групі досвідчених офіцерів за короткий термін часу вдалось сформувати з вчорашніх піхотинців, десантників чи навіть моряків професійний артилерійський кулак.
8. 128-му називають «Закарпатським легіоном», недаремно. З першими хвилями мобілізації ряди бойових підрозділів почали заповнювати жителі області, серед яких багато етнічних угорців, румунів, словаків. Часто, таке різноманіття мов породжувало чутки про іноземних найманців, які воюють за Україну. Подекуди місцеві пошепки говорили між собою, що це скоріше всього французькі легіонери.
«Легіонери» виявились звичайними закарпатцями і без вагань віддавали життя за Україну, хоч і були інших національностей.
Роланд Попович – перший зі складу бригади, хто загинув захищаючи країну. Етнічний угорець, йому було тільки 19.
На сьогодні «Закарпатський легіон» є єдиною офіційною сторінкою бригади в Facebook, саме тут публікуються всі найсвіжіші новини.
10. За час російсько-української війни в рядах закарпатської гірської піхоти завжди були справжні Герої. А серед них отримали звання: Сергій Шаптала, Сергій Собко та Василь Зубанич.
Легендарний командир гірських піхотинців, якого бійці з любов’ю називали «Няньо» (батько по-закарпатськи).
Сергій Шаптала за час свого командування у бригаді бригаді пережив найдраматичніші моменти в сучасній історії: це вихід з Дебальцево, оборону Луганського аеропорту, околиці Донецька і Станиці Луганської.
Сергій Шаптала отримав Героя України 18 лютого 2015 року.
Полковник Василь Зубанич В травні 2014 року командував 15-м окремим гірсько-піхотним батальйоном бригади, бійці якого брали участь в боях під Бахмуткою, Станицею Луганською, Щастям, Трьохізбенкою, Дебальцевом. Але найвідомішою операцією за участю Героя став 85-кілометровий рейд штурмової групи до Луганського аеропорту з проривом кільця, в якому перебували його оборонці.
23 березня 2015 року за успішний прорив до литовища Василь Зубанич отримав звання Героя України.
Бої за Саур-Могилу і рейд на межі можливостей з 95-ю бригадою. Сергій Собко, тоді ще командир механізованого батальйону 30-ї бригади, успішно командував батальйонно-тактичною групою, яка брала участь в цих історичних подіях. Дії рейдової групи дозволили забезпечити вихід українським військовим, які перебували в оточенні поблизу державного кордону.
23 березня 2015 року Сергій Собко отримав звання Герой України. З серпня 2017 року прийняв командування 128 ОГПБр.
На фото: Герой України підполковник Сергій СОБКО та Герой України полковник Сергій ШАПТАЛА
11. Незважаючи на те, що бригада сьогодні іменується Закарпатською її коріння походять з далекого Туркестану, а офіційною датою заснування вважається 12 липня 1922 року. Бійці тоді ще дивізії брали участь у визволенні Кримського півострова під час Другої Світової війни, а згодом пройшли до Чехословаччи.
Сьогодні головна мета гірської піхоти це мир в своїй домівці – від вершин Карпат і до териконів Донбасу.
12. Понад 3 тисячі бійців 128 бригади брали участь у зйомках одного з наймасштабніший фільмів сучасності «Війна і мир».
Так з грудня 1962 по травень 1963 роки знімальна була в експедиції – в Закарпатті та Мукачево. Там були зняті епізоди Шенграбенского і Аустерліцького боїв 1805 року.
А уже 15 квітня 1969 року в Лос-Анджелесі, на церемонії вручення премії «Оскар» за 1968 рік, фільм «Війна і мир» був удостоєний нагороди як найкращий фільм іноземною мовою, випередивши такі фільми як «Бал пожежників» Мілоша Формана, «Вкрадені поцілунки» Франсуа Трюффо, «Дівчина з пістолетом» Маріо Монічеллі.
Фільм, який знімали протягом семи років, виявився найдорожчим фільмом навіть за світовими мірками (майже $500 млн). І хоча гігантська масовка у 120 тисяч солдатів згадана в книзі рекордів Гіннеса, вона обійшлася практично безкоштовно.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.