1 листопада. Історія особистої “асиміляції”

Мало не півстоліття тому тому 1-го листопада львів’яни ходили до старих кладовищ, щоб побачити таємниче світло запалених свічок на могилах поляків-католиків. З кожним роком вогників ставало все менше … Поляки їхали, асимілювалися, а греко-католики і православні Львова масово шанували своїх померлих, переважно, другої після Великодня неділі.

Тому тутешні – 24 грудня та 1 листопада – для мене, що виросла у Львові, стали не те, щоб несподіванкою, але в загальному – даниною новій сім’ї слухняною, прийшлоїю невіткою … Скажу щиро: таке відчуття протрималося кілька років.

Перше, яскраве сприйняття «свого» прийшло, коли старший син-підліток, років, так, 15 тому заявив, що збирається святкувати з друзями Гелоуїн. Тоді батько категорично відрізав: «Не дозволяю! Ми цієї ночі готуємося до Дня пам’яті про своїх рідних. Це – ніч скорботи, а не танців і реготу!».

Так, що наміри проникнути в патріархальне умиротворення закарпатської осені масового «імпортного» свята триває не перший рік. Але в цьому, схоже, загострення пристрастей між «традиціоналістами» і «новаторами» сягнув ледь не рекордного градусу.

«Заморське», «комерційне», «чуже», «бісівське»! Якими лише епітетами не нагороджували «імпортне» чудо опоненти. Утім, не надто переймаючись вивченням історії питання. Та й комерційну складову нашого, християнського, теж залишали за дужками обговорення-звинувачення, до якого долучалися і духівники, і етнографи, і політики. Забуваючи про те, що мракобісні заборони ще нікого не зупиняли …

Цього року чоловік обмежився сумним поглядом, коли вже молодший, дорослий син повідомив, що піде відзначати Гелоуїн… Боротися з новаціями, нехай і не завжди бажаними, очікуваними, справа невдячна! А сьогодні, 1-го листопада ми всі разом підемо до наших …

Мабуть, все, що дійсно властиве і – до часу, приживеться: щось – на час, щось назавжди. Для мене ж, урочисто сумна і, водночас, урочиста атмосфера 1-го листопада – невід’ємна складова культури Закарпаття. І жити вона буде доти, доки ми віримо в силу світлой пам’яті наших предків і вчимо цьому своїх дітей. А вони вже будуть вибирати…

І до речі, у Львові, ось уже років, десь, з 10, кладовища увечері  наповнюються світлом поминальних свічок. Незалежно від конфесійної приналежності …

Фото – Олександра Богданова