О странном и непонятном поведении закарпатских властей в условиях военных действий по конкретной помощи армии написал на своей странице спикер 128-й закарпатской бригады, которая воюет на передовой, Ярослав Галас:
–
Прийде час, і владу обов’язково спитають, чому за останні кілька років на «Велике будівництво» пішли величезні гроші, а Збройні Сили фінансувалися як бідна падчерка. Чому тільки за 2021 рік на один ремонт доріг виділили в десять разів (!!!) більше бюджетних коштів, ніж загалом на ЗСУ (дані «Наших грошей», які моніторять державні закупівлі через «Прозорро»). І хто на цьому гарно заробив.
Відповіді на ці питання відомі й тепер, але владу спитають ще раз обов’язково.
Тому що теперішня ситуація, коли волонтери, підприємці, діаспора, заробітчани й прості громадяни збирають гроші, щоб екіпірувати наших бійців броніками, шоломами, карематами, спальниками, дати їм кровоспинні матеріали й знеболювальні препарати, – прямий наслідок невиправдано величезних «цивільно-піарних» витрат. Значну частку яких необхідно було спрямувати на армію, у тому числі закупити сучасні системи ППО й іншу новітню зброю, якої зараз так бракує.
Однак про все це спитають пізніше, а зараз слід зайнятися тим, щоб ефективно задіяти для війни з Росією власні ресурси й закордонну допомогу.
Скажу про Закарпаття, бо сам є закарпатцем. Величезна повага всім, хто долучається до перемоги в тилу, у тому числі теробороні. Але зараз найбільша допомога потрібна Збройним Силам. У нашій області є тільки один армійський підрозділ, що бере участь у бойових діях, – це 128 бригада. Тому каски, броніки, кровоспинні препарати, а також інше спорядження, найбільше потрібні саме їй. Бійці 128-ї не тренуються, а воюють – саме в ці хвилини, поки ви читаєте цей текст. А деякі й гинуть. Тому що бойові зіткнення з регулярною російською армією дуже жорсткі – набагато жорсткіші, ніж, наприклад, бої за Дебальцево в 2015 році.
Особисто для мене незрозуміла й дивна поведінка обласної влади, яка багато говорить про допомогу армії. 28 лютого облрада зібралася на позачергове засідання й розподілила понад 60 мільйонів гривень вільних залишків. Із них 11 мільйонів на тероборону і 20 мільйонів – на купівлю шоломів, генераторів, наплічників, медикаментів та інших речей для потреб армії. Це пише облрада на своєму сайті.
Так ось, 128 бригада, яка називається Закарпатською, і в якій найбільше служить саме закарпатців, не отримала з цих виділених 20 мільйонів ні копійки. І, як я дізнався, насправді гроші пішли не для потреб ЗСУ, а в матеріальний резерв (із якого не можна витрачати кошти на воєнні потреби) та резервний фонд.
Із величезного потоку допомоги, який іде через Закарпаття з ЄС, 128-й бригаді виділили кілька вантажів, у тому партію зі 120 пар бракованих черевиків (на фото).
Хлопці з ОДА й облради, вам не соромно???
Мені дивно слухати неодноразові заяви голови обласної військової адміністрації про максимально спрощений перетин кордону вантажів для ЗСУ. Тому що це брехня! Вантажі для ЗСУ проходять на кордоні сім кіл пекла перед тим, як потрапити в армійські підрозділи.
Спрощена схема має працювати так: водій на транспортному засобі, котрий везе вантаж для ЗСУ (військове спорядження, медикаменти, уживані позашляховики тощо) показує на кордоні гарантійний лист від армійського підрозділу, який має стати «зеленим світлом» для наших митників і прикордонників.
На ділі ж виходить, що вантаж для ЗСУ необхідно погоджувати з обласною адміністрацією(!), яка спеціальною комісією(!) на своєму засіданні(!) має визнати його гуманітарною допомогою(!) і відправити рішення митникам і прикордонникам(!). Тільки після цього митники й прикордонники мають пропустити вантаж на територію України.
Фактично ОДА замкнуло на собі не тільки гуманітарку для цивільних, а й допомогу для ЗСУ і стала зайвою бюрократичною прокладкою, яка багатократно вповільнює потік вантажів.
Кожен вантаж, який чекають армійські підрозділи, доводиться дистанційно вести від кордону персонально комусь із ЗСУ – телефонувати митникам і прикордонникам, писати в обласну військову адміністрацію й постійно нагадувати, що це для армії, тому має йти швидко!
А якщо волонтери везуть допомогу армії з власної ініціативи й не мають виходів на прикордонників, митників чи ОДА, вони проходять на кордоні таку бюрократичну смугу перешкод, що потім думають: «Та для чого нам усе це потрібно?»
І знаєте, що найбільше обурює? Що угорські, словацькі чи румунські митники й прикордонники моментально пропускають допомогу для української армії, затримки виникають уже на нашому боці. Бо наші митники й прикордонники (принаймні, значна частина їх) ні ментально, ні фізично не можуть швидко пропустити вантаж, щоб не спробувати нагріти на ньому руки. Така схема просто не вкладається в їхні голови!
Тому виникає риторичне питання до ОДА. Хлопці, вас там аж надто багато з СБУ, а кордон – це пряма підслідність СБУ. Коли йдеться про заробітчанські бусики чи фури з цигарками і таксу за перетин кордону, ви дієте дуже оперативно і все працює, як швейцарський годинник. А коли треба організувати швидкий перетин кордону для допомоги бійцям, що воюють на передовій, ви повні імпотенти!
Усе що ви робите, – селфитеся на фоні величезного потоку допомоги й розповідаєте, що розголошення інформації про неї «не завжди на користь», а закиди про продаж чи привласнення – «намагання ворога дестабілізувати ситуацію». Ви серйозно? Озвучу спеціально для вас те, про що говорить уся область, – значна частина допомоги, яку замкнула на собі ОДА, банально розкрадається…
Але досить про ці речі…
Велика подяка всім, хто намагається допомогти бійцям на передовій, ці люди як можуть наближають перемогу. Але дозволю собі дати пораду тим, хто хоче реально підтримати ЗСУ. Зв’яжіться з бійцями, уточніть потреби і відправляйте чи передавайте допомогу безпосередньо їм. Не ведіться на рахунки всіляких посередників у соцмережах із закликами переказати гроші «на потреби ЗСУ», спілкуйтеся безпосередньо з хлопцями, що воюють. Знайте, що хтось захищає країну зі зброєю в руках, а хтось на війні наживається й піариться.
Війна породжує не тільки героїв, але й негідників!