Знаки питання

 "…жаль, если разницы он не поймет"

Ніхто не повертається з подорожей таким, яким він був раніше. Я зрозуміла, що небайдужа до тебе, прокинувшись у затишній хатинці десь на північному-заході Польщі. Сиділа на спокійному ґанку і пила артоматну каву, щойно зварену у справжній закарпатській кавоварці, а навколо метушилися люди… У цій гласливій атмосфері передчуття прекрасного і очікування надприємної події, якось раптово я пригадала про тебе. Хоч між нами були сотні тисяч кілометрів і, як мінімум, три країни. Та у мене не було ні мобільного зв’язку, ні Інтернету. Тож, повідомлення тобі довелося формувати подумки… 

"ти боїшся змій, а у мене алергія на табачний дим. ти перемагаєш на найвищому рівні, мені ж складно пробитися на вищий щабель.

моя надемоційність часом не знає меж, а ти рідко зізнаєшся у почуттях навіть рідним. я червонію при згадці про тебе, а ти ж залишаєшся спокійним

Поки мої метелики у животі танцюють тарантелу при одній згадці про тебе, таракани у твоїй голові вкотре зчиняють революцію".

Я зустріла споріднену душу, а він – ні. і якщо відповіли мовчанкою, це не означає, що тобі не дали відповіді. 

"Знаєш, сама не усвідомлювала досі, що думки про тебе увійшли у звичку. А тепер хочеться мати нагоду. І поговорити. Життя надто коротке, аби щось приховувати . Навіть від самої себе!"

…А тим часом стине кава і назрівають нові знаки питання. "Для чого писати, аби потім ігнорувати відповіді?" Та як я можу розчаруватися, якщо нічого від тебе не вимагаю. І взагалі, звідки у людей такий неприродний інстинкт: "подобається хтось?! зроби усе, щоб він ніколи про це не дізнався!"

– Саш, ти де літаєш? Вам двом уже час зустрітися напідпитку, – весело звертається до мене хтось із гамірної компанії.

– Прошу?, – повертаюся до веселої метушні підготовки. 

– Кажу, що уже час класти якісь крапки. З тією людиною, про яку ти точно зараз думаєш.

– З тією людиною я здатна розпочати з того місця, на якому ми зупинилися, і не важливо: минули тиждень чи кілька років…

Мабуть, атмосфера відкритості, взаємності та любові, яка вирувала у цій польській місцині, таки розтопила серце. Дивишся на улюблених людей, які аж світяться любов’ю, – і душа радіє. і так хочеться їм отого чистого щастя, такої нефільтрованої радості… аби ще довго отак, рука в руку, серце в серце! отак щиро, із такими поглядами одне на одного, із цим ніжним ставленням і теплом без меж. 

Адже останнім часом складно буває жити серед пластикових ляльок, серед викривлених цінностей і так само платмасових емоцій, не здатних на щирість. Тут же все по-іншому, тут справжнє. Тому і викликає бурхливі емоції! бо щирість – обеззброює.

"…Хочеться обіймати і цілувати тебе втомленого. Жартувати, сміятися і втішати, коли сумуєш. Сьогодні от якось гостро це відчула", – роблячи останній ковток уже майже холодної кави, подумки відправляю чергове повідомлення.

…Я стояла у храмі під час найгарнішої весільної церемонії найближчих мені друзів, і плакала від радості. Що ще не всі люди кінцево зчерствішали, що здатні так кохати. 

 і тут виринає ще один знак питання: "Чому ти вигадуєш для дзвінків і зустрічей приводи?". Якщо ти відчуваєш потребу у мені – це вже найважливіший привід. 

"…Коли на повторі слухаєш пісні The Beatles і перечитуєш Жадана… Діло, дівчинко, у тому, що ти серйозно влипла. У тебе або депресія, або ти закохалася. Боже мій, про любов уже написано і сказано все. Та ти закохуєшся, і хочеться видряпувати щось нове, щось таке, що ніхто до тебе не писав. ти закохуєшся, і перед очима, ніби відео у пришвидшеному режимі, пролітають усі ці рожево-сопливі вірші та пісні, тексти та кіно. Та ти прагнеш взаємності, визнай. І можеш нескінченно довго боротися сама з собою, переконуючи, що тобі байдуже. Та одна усмішка тебе видасть. І ти можеш бути тричі "незалежна", "сильна" і "вольова", та при згадці про нього, перетворюватимешся у рожевосопливу піднесену дівчинку. Аж ось ти переконала себе: "не думаю про нього. він не сниться. і з ким він – мені всеодно". Аж ось він з’являється, усміхається – і аста ла віста… Хочеться начхати на внутрішні правила, відкинути усі упередження, запхати гордість куди подалі і просто сказати все, що думаєш. Та пам’ятай: ти можеш бути тисячі разів хорошою, доброю, милою. Але для конкретної людини це може не означати рівним чином нічого", – написала це послання і відправила у мандри найбільшою річкою Польщі. Думки у всесвіт.

Гуляти вулицями прекрасного міста. Емоційно чекати зустрічі. Радіти сонечку. Емпатично балансувати на межі відсутності. Його відсутності у моєму житті.

А знаків питання не меншає. Одна близька людина колись сказала: "Знаєш, є питання, які треба нагально вирішити, є такі, які можна перевести у режим очікування, а є такі, що висять собі – і висять. От нема на них впливу, не у твоїх це силах. З часом вони самі вирішуються, або не вирішуються. Залипати в них – собі дороже. Бо вкладаєш енергію, а повертається – 0,0. Воно тобі треба? Тому збери те все, що незрозуміло, те, що викликає у тебе питання без відповіді, і замкни у кімнаті на щільний засов. Прокрути кілька разів ключ – і викинь його. Чи сховай так, аби не хотілося відкрити двері і піддивитися: "ну як воно там?". Воно там без змін. Ти можеш вплинути якось на конкретний знак питання? Ні. То і не варто себе мучити. Варто просто прийняти ситуацію".

… намагаюся закрити свої знаки на міцний замок. Не обіцяю не підглядати. Але обіцяю робити це нечасто і тільки за найбільшої необхідності. 

а кульмінація. вона настане. так чи інакше. І знаки питання легко перетворюються на знаки оклику. Однією ствердною відповіддю. чесною і щирою. 

кульмінація буде. та чи зі мною? ще один знак питання. 

Але ж на світі немає нічого неможливого – справа тільки в тому, чи вистачить у тебе хоробрості. Дж. К. Роулінг. 

Замість P.S. Якщо ви комусь не сказали, що любите його, не забудьте це зробити якомога раніше. а краще прямо зараз. Вважайте це саме тим знаком згори.