Давно актова зала Виноградівської районної бібліотеки не була такою переповненою. А воно й не дивно. Бо давно у місті не було такої концентрації письменницької еліти, яка приїхала в район провести «Закарпатські діалоги».
Нагадаємо, розпочався проект із Ужгорода, далі були на Берегівщині і Виноградівщині.
"Закарпатські діалоги" до Виноградова приїхали вести відомі письменники: Андрій Курков із Києва, Галина Крук та Галина Вдовиченко зі Львова, Михайло Рошко та Олександр Гаврош – представники від Закарпаття.
Почали , звісно, із вражень про місто та Закарпаття загалом. Львівські письменниці кажуть, що заздрять тутешнім митцям – на Закарпатті є стільки всього, про що можна писати.
Метою цих зустрічей є встановлення інтелектуального діалогу між представниками різних культур, нацменшин, які мешкають в одній області. Організатори кажуть: хочуть таким чином згуртувати країну в одне ціле, говорити про те, що відбувається сьогодні і зараз.
Розпочали цей проект з Одеської області, де провели «Бесарабські зустрічі». Висловили ідею заснувати конкурс для молодих письменників (вік – до 35 років, за підсумками – видали антологію). Такий конкурс проводитимуть і на Закарпатті.
Свої твори можна буде присилати навіть угорською та румунською мовами (але із перекладом українською чи російською)
Тема виноградівських «Закарпатських діалогів» – "Людина між політикою та культурою". Письменники не говорили про свої твори, це не була презентація їхніх книжок.
Організатори спочатку ставили питання один одному, залучаючи таким чином аудиторію до дискусії, а потім було багато питань із залу.
Найбільш обговорювані теми: «Зона АТО»; «Як пробачити ворогу?»; «Як писати зараз про те, що ще не закінчилося?»
Галина Вдовиченко зізналася: в якусь мить зрозуміла , що вже не може писати про те, що цікавило колись. Мусіла братися за те, що наболіло. Усі переживання, скалічені долі та героїзм вояків описані в її книзі "Маріупольський процес".
Андрій Курков розповідав про дві свої поїздки в зону АТО і про те, як слово повертає до чогось світлого. Згадував, як вони з колегою-письменницею влаштували читання. Хлопці з автоматами сиділи в перших рядах і заслуховувалися віршами про любов… Не про війну…
Галина Крук ніколи не мала проблем у спілкуванні з людьми. Каже: завжди вміла знайти спільну мову та підбадьорити, але найважче їй давалися розмови із 20-річними юнаками, які ніколи вже не зможуть навіть сидіти і до кінця не розуміють – "За що?"… Прочитала декілька своїх віршів, розчуливши до сліз усіх присутніх.
"Хтось стоїть між тобою і смертю, але, хтозна,
наскільки ще її стане – серце
опиняєшся в місці і часі, де так важливо
щоб хтось за тебе молився
хоча б подумки, хоча б своїми словами,
не складаючи руки в молитві
відриваючи хвостики полуниці, тільки-но з грядки,
згадуючи, як сварила тебе малого,
що товчешся по ягодах, не даєш їм дозріти
шепоче: смерте, він ще не дозрів, він такий ще зелений,
у його житті не було ще нічого
солодшого за ту нехитру немиту полуницю
благає: не клади його, Боже, скраю,
не сип його градом, Боже,
я ж навіть не знаю, як той град виглядає, сину,
я ж навіть не можу собі тої війни уявити!.."
Лунало питання із залу: чи зміниться щось від того, якщо заборонити книги та фільми російською мовою?
Організатори відповіли, що мова – не ворог, ворог – у голові. Звісно, коли йдеться не про пряму пропаганду. Заборонити найлегше, а зробити свій достойний україномовний продукт, який би зацікавив якнайширшу аудиторію, – це завдання непросте.
Андрій Курков наголосив, що книга українськомовна має бути дешевшою, ніж російськомовна. Так і відбувається популяризація.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.