“Закарпатські діалоги” на Виноградівщині: дискусія найвищої відкритості (ФОТО)

Давно актова зала Виноградівської районної бібліотеки не була такою переповненою. А воно й не дивно. Бо давно у місті не було такої  концентрації письменницької еліти, яка приїхала в район провести «Закарпатські діалоги».

Нагадаємо, розпочався проект із Ужгорода, далі були на Берегівщині і Виноградівщині.

"Закарпатські діалоги" до Виноградова приїхали вести відомі письменники: Андрій Курков із Києва, Галина Крук та Галина Вдовиченко зі Львова, Михайло Рошко та Олександр Гаврош – представники від Закарпаття.

Почали , звісно, із вражень про місто та Закарпаття загалом. Львівські письменниці кажуть, що заздрять тутешнім митцям – на Закарпатті є стільки всього, про що можна писати.

Метою цих  зустрічей  є встановлення інтелектуального діалогу між представниками різних культур, нацменшин, які мешкають в одній області. Організатори кажуть:  хочуть таким чином згуртувати країну в одне ціле, говорити про те, що відбувається сьогодні і зараз.

Розпочали цей проект з Одеської області, де провели «Бесарабські зустрічі». Висловили ідею заснувати конкурс для молодих письменників (вік – до 35 років, за підсумками – видали антологію). Такий конкурс проводитимуть і на Закарпатті.

Свої твори можна буде присилати  навіть угорською та румунською мовами (але із перекладом українською чи російською)

Тема  виноградівських «Закарпатських діалогів» –  "Людина між політикою та культурою". Письменники не говорили про свої твори, це не була презентація їхніх  книжок.

Організатори спочатку ставили питання один одному, залучаючи таким чином аудиторію до дискусії, а потім було багато питань із залу.

Найбільш обговорювані теми: «Зона АТО»;  «Як пробачити ворогу?»; «Як писати  зараз про те, що ще не закінчилося?»

Галина Вдовиченко зізналася: в якусь мить зрозуміла , що вже не може писати про те, що цікавило колись.  Мусіла братися за те, що наболіло. Усі переживання, скалічені долі та героїзм вояків описані в її книзі "Маріупольський процес".

Андрій Курков  розповідав про дві свої   поїздки в зону АТО і про те, як слово повертає  до чогось світлого. Згадував, як вони з колегою-письменницею влаштували читання. Хлопці з автоматами сиділи в перших рядах і заслуховувалися віршами про любов… Не про війну…

Галина Крук  ніколи не мала проблем у спілкуванні з людьми. Каже: завжди вміла знайти спільну мову та підбадьорити, але найважче їй давалися розмови із 20-річними юнаками, які ніколи вже  не зможуть навіть сидіти і до кінця не розуміють – "За що?"… Прочитала декілька своїх віршів, розчуливши до сліз усіх присутніх.

"Хтось стоїть між тобою і смертю, але, хтозна,
 наскільки ще її стане – серце

опиняєшся в місці і часі, де так важливо 
 щоб хтось за тебе молився
 хоча б подумки, хоча б своїми словами,
 не складаючи руки в молитві
 відриваючи хвостики полуниці, тільки-но з грядки, 
 згадуючи, як сварила тебе малого, 
 що товчешся по ягодах, не даєш їм дозріти

 шепоче: смерте, він ще не дозрів, він такий ще зелений,
 у його житті не було ще нічого 
 солодшого за ту нехитру немиту полуницю

благає: не клади його, Боже, скраю, 
 не сип його градом, Боже, 

я ж навіть не знаю, як той град виглядає, сину, 
 я ж навіть не можу собі тої війни уявити!.."

Лунало питання із залу:  чи зміниться щось від того, якщо заборонити книги та фільми російською мовою?

Організатори відповіли, що мова – не ворог, ворог – у голові. Звісно, коли йдеться не про пряму пропаганду. Заборонити найлегше, а зробити свій достойний  україномовний продукт, який би зацікавив якнайширшу аудиторію, – це завдання непросте.

Андрій Курков наголосив, що книга українськомовна має бути дешевшою, ніж російськомовна. Так і відбувається популяризація.

DSC_2770
DSC_2780
DSC_2772
DSC_2769_1
DSC_2763
DSC_2767
DSC_2777

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук