Юрій Шутюк: “Драматичний театр у Мукачеві буде театром націй. Усіх, які живуть на Закарпатті”

Директора Закарпатського російського драмтеатру Юрія Шутюка зустрічаємо в холі, він дає розпорядження майстрам, як встановити нові портьєри на вікна. За останні роки театр суттєво оновився: від гардеробу та фойє до глядацького залу – все зазнає змін. 

– Хто сказав що театр починається з вішалки, актора, режисера чи толкового директора? Важлива кожна деталь.  Я вам скажу, що театр починається і з походу до мера (сміється – Авт.). Якщо він заразиться ідеєю, то так і буде.

Так почалася наша розмова з Юрієм Шутюком — чоловіком, котрий за життя попрацював у різних регіонах Радянського Союзу і за щасливим збігом потрапив на Закарпаття. Зараз він заслужений діяч мистецтв України, заслужений працівник культури Російської Федерації.

P3130005

Театром треба жити

–          Моє життя поділилося на два етапи: перший це Російська Федерація, другий – Україна. Після війни мої батьки переселилися в Омськ. А для дітей було два варіанти: або в спорт, або в музику.  Я закінчив музичне училище, потім Інститут мистецтв, працював директором Будинку культури на Півночі в Ханти-мансійському округу. Створив там музичну студію і активно розвивав художню самодіяльність.  Лише в 1968 році повернулися в Запоріжжя, мені тоді було 25.  Там зустрів свою дружину, і згодом переїхали до неї додому в Мукачево. Виявилося , що і мої коріння із Закарпаття.

Уже тут працював директором Палацу культури заводу імені Кірова, директором міського Будинку культури, а в 1979 році став  Директором театру. 20 березня було рівно 33 роки як переступив поріг цієї кімнати.

— Театр, це живий організм, що має розвиватися.  Хто складає його творчий кістяк?

— Аби театр ішов вперед, мало того, хто буде керівником  трупи. Необхідно аби були   виконавці найвищого рівня. І ,на щастя, в нашому театрі є таланти, які можуть стати в перші ряди  серед акторів України.  Це народна артистка України Лілія Пирогова, заслужений артист України Віктор Куниця, заслужена артистка України Галина Кутасевич, заслужений артист України Василь Фурдь, провідні майстри сцени — Віктор Добряк, Людмила Лайкова, один з найстарших — Сергій Малинський, Сірануш  Матл, Станіслав Овдієнко. Молодші –  ті кому сьогодні вже 40: Вероніка Тищук, Тетяна Курта, Лілія Приходько, Крістіна Мочані. І молоді — Яніна Паук, Яніна Дешко, Катерина Дунай, Олена Добра, Ольга Новаковська, Руслан Аітов, Рудольф Ланьо. Нове покоління після вишу — Віктор Блощук та Микола Бабін.  Це ті  талановиті актори, на яких тримається наше мистецтво.  Всі вони єдина колективна душа і ми будуємо театр як одну сім’ю. Зараз головного режисера театру Євгена Тищука подали на звання заслуженого діяча мистецтв України. Тринадцять акторів театру є лауреатами престижної обласної театральної премії імені Євгенія та Юрія-Августина Шерегіїв.

Що зараз у репертуарі?

Наш театр – репертуарний психологічний театр. Ставимо українську, російську, світову класику. Раз-двічі на рік показуємо новий класичний спектакль, той, який живе у віках. І глядач має піти з питаннями всередині, з додатковим життєвим досвідом. А якщо ми робимо двулогію чи трилогію – прийти і забути, що він глядач, а ми — актори і почати жити спектаклем.  Зараз завдяки головному режисеру Євгену Тищуку поєднуємо систему Станіславського та біомеханіку Мейерхольда.  Ця справа вилилася в те, що в кінці квітня ми запрошені на Міжнародний фестиваль в Київ, де Евген Віталієвич буде давати майстер-клас з біомеханіки. Туди приїдуть лектори  з Польщі, Португалії,  Молдови, Вірменії, Словаччини, Мексики, Болгарії, Китаю. Це дуже престижно для нашого театру.

P3180006

Без гастролей – то не життя

— Багато театрів України  отримують гранти з Європи на постановки. Чи берете Ви участь у подібних конкурсах?

— Питання дуже свіже. Ще не минуло і двох місяців, як ми вели переговори з Лондонським театром. Комісія приїздила сюди і їх все влаштувало. Та не влаштувало нас. За їхніми умовами, трупа мала складатися з їхніх і наших акторів та фінансування йшло тільки на їхню трупу. В результаті театр залишився б ні з чим. Нам такі гранти не потрібні.

Здобутки театру за останні роки великі. У Вашому кабінеті багато дипломів, нагород, статуеток. Яка їхня історія?

— Більшість нагород ми привезли із фестивалів: у Львові "Золотий лев" за виставу "Лиса співачка" Е. Іонеску, фестиваль по виставам Лесі Українки диплом за "Лісову пісню", "Зустрічі в Росії" у Санкт-Перербургу диплом за виставу "Дура, це любов" Л. Зоряна, на "Зустрічах в Одесі" ставили "Птах Фенікс" М. Коляди, на фестивалі "Кримський ковчег" в Сімферополі отримали нагороду за виставу "Кішки-мишки" О. Марданя, диплом "Бєлої вежі" в Білорусії за спектакль "Дім Бернарди Альби" Г. Лорки, фестиваль "Коломийське представлення" – диплом,    перший міжнародний фестиваль камерних вистав в Ужгороді — також відзнаки і дипломи. У 2004 році отримали диплом "Лідер року" у номінації "Культурно-просвітницькі заклади", почесний диплом з київського фестивалю-конкурсу вистав, присвячених дню народженню О. Пушкіна.  Найпрестижніша  – відзнака Міністерства культури і туризму "Професійний художній колектив, який пропагує мистецтво національних меншин України» у 2005 році.

P3180009

У 2007 році ми отримали диплом від Союзу театральних діячів з рук Олександра Калягіна.  На пленум запросили директорів театрів, які мають звання російський.  І мене представили як директора російського театру. Я тоді сказав: "Вибачте, але я директор українського російськомовного театру". Саме в Росії ми грали виставу "Лісова пісня" на держаній мові  і Калягін в газеті написав, що театр підкупив відвертістю та грою акторів. Тоді ми виступили у трьох містах: Костромі, Володимирі та  Москві.

 В цьому році були з різдвяною програмою в Будапешті, до речі, вже третій рік поспіль. Зараз готуємо дальні гастролі "Захід-Схід" через міста Хмельницький-Вінниця-Умань-Дніпропетровськ-Полтава-Луганськ. Наш театральний колектив не може жити без гастролей.

Для актора чужий глядач — це іспит, він набирається нових вражень, свіжих сил. Кожного разу ми ставимо 3-4 спектаклі. Тут вже театр заробляє на себе. Крім того є і малі гастролі  — по санаторіям та областям. Декілька днів, як актори приїхала із Черкаської області, а в неділю вже виступали на сцені нашого театру для Мукачева. У місяць показуємо до 30 вистав, з яких 12 дитячі. Саме їх треба ставити краще ніж дорослі, бо ми виховуємо нашого глядача.

Мукачево – 13 років сцена для національних театрів світу

— Ще один здобуток останніх років — травневий міжнародний фестиваль Етно Діа Сфера. Який якісний рівень цього фесту в масштабі країни та що цього року ви готуєте для глядачів?

— У 1999 році я хотів якусь родзинку внести в театральне життя. Місто наше маленьке – з 80-ти тисяч лише 3-4 відсотки конкретного глядача. Одна вистава витримує 15, ну, найкраща 20 постановок. Треба було знайти рішення, щоб залучити глядача на перспективу.  І ми вирішили зробити фестиваль, який став першим етнічним фестивалем у Європі.

P3180012

Уже 13 років щороку запрошуємо театри нацменшин, які працюють в Україні, Європейські колективи сусідніх країн та національні академічні театри. За цей час було показано більше 190 вистав. Фестиваль дав поштовх: приїжджають глядачі з різних областей, спеціалісти, критики, всі які хотіли б поринути  в цю атмосферу. В середньому за 8 театральних днів виступають  до 16 труп. Циганський, єврейський, польський, угорський, навіть єдиний в світі кримськотатарський театр приїжджає до нас.

Коли мова йде про театр нацменшин, тут і підтекст — "Театр збирає друзів", бо часто перепоною стають фінансові труднощі,  солідні колективи просять дуже великі гонорари. Я розмовляв з колегою з Єрусалиму. Він казав що приїде, якщо ми оплатимо  трупі переліт хоча б до Києва, а це 7 тисяч доларів в один бік. Звідки ми візьмемо таку суму на один колектив? Торік львівський вуличний театр на ходулях запросив великі гроші і ми не змогли його запросити.

Є цілий ряд нюансів, тому завжди намагаємося знаходити компроміс. Адже в програмі фестивалю не лише вистави для глядачів, а й  лекції, майстер-класи, зустрічі з журналістами, критиками, з театральними зірками для акторських колективів. Цьогоріч з 20 по 27 травня на Дні міста вже проходитиме 13 фестиваль Етно Діа Сфера. Основний кістяк програми вже є, та треба щоб аудиторія знайомилася з різними колективами, тому ми запросили трупи з міст-побратимів Мукачева з сусідніх країн. Одна з основних особливостей — те, що колективи виступають на рідній мові, магія сцени не потребує перекладу – глядач, навіть якщо не знає мови, розуміє відчуттями, через жести, інтонації, дію. 

P3180015

Очікуємо Коломийський гуцульський академічний театр, Сербський драматичний театр "Дядя", Словацький драматичний театр м. Пряшів, єдиний у Європі київський циганський театр "Романс", Білоруський академічний театр російської драми м. Брест, кримськотатарський академічний театр м. Сімферополь, Київський національний академічний театр російської драми ім.. Лесі Українки, Львівський національний академічний театр ім. Марії Заньковецької, одеський єврейський музично-драматичний театр "МігдальОр", а також запрошені Чеський театр м. Вісочіна німецький театр м. Штутгарт, польський театр на ходулях м. Краків.

— На Закарпатті росіян біля 3%,  більше угорців та румунів. Тобто ви шукаєте нового глядача?

— Думаю наш статут переглянуть і Закарпатський російський драматичний театр буде театром націй, усіх націй, які живуть на території Закарпаття. Якщо спочатку театр займався російською класикою, а на українську мову робили переклад, то вже років 15 ми працюємо на двох мовах і ставимо вистави різних авторів. Думаю, маємо шанс стати етнічним і театр лише виграв з цього.  Для наших акторів не буде проблемою грати приміром  на угорській.

З гастролей – на якір

— У цьому році в театру всі святкові дати — ювілейні. Що плануєте?

— У грудні святкуватимемо 65 років театру, а трупі в цьому році виповнюється 110 років. Така розбіжність щодо років склалася історично. Трупа театру  була створена у 1902 році в Бесарабії в місті Акерман (сьогодні Білгород-Дністровський), називалася "Новий Акерман". А в 1947 році її скерували на гастролі у Закарпаття для знайомства з російською класикою. Тут і залишилася на постійну роботу.

P3180033

До святкових дат в грудні влаштуємо тиждень відкритих дверей і поставимо найкращі наші спектаклі, які стали лауреатами на багатьох фестивалях та бенефісні роботи. Гості зможуть подивитися на декорації, костюми,  нагороди, зокрема, і на музей театру.

До речі, вже за тиждень, – 27 березня ми святкуємо п’ятдесятий Міжнародний день театру, тож в неділю 25 березня ставимо виставу "По-модньому". Це прем’єрна вистава, дуже цікава річ,  — приходьте, отримаєте велике задоволення. 

t-donkihot
t-4
t-5
t-6
t-zhenitba-2

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук