Як я був Макарєвичем або Смак по-пражськи…

Почалось все з невеличкого закладу. Ми з одним моїм другом якось розговорились на тему кухні, що я, там, люблю варити, жарити, і все таке, особливо всякі японсько-китайські прибабахи. Ну і само собою старина Алекс, так його звуть, тищу разів бував в мене в гостях і ні разу не йшов додому не поскаржившись, що тепер буде голодувать три дні, аби не збегемотіти…

Сам по собі заклад був такий, що який би ти не був добрий кухар вдома, у тебе нема шансів на професійній кухні, де крім строгого дотримання меню і всіляких процедур, треба ще дотримуватись часової гармонограми і так би мовити, без права на помилку. Це мене зачепило і ми забились, що я без всякої підготовки зумію один день відпрацювати в кухні якоїсь ресторації не признаючись, що я не професійний кухар, а аматор, і мене не виженуть звідти з ганьбою. Умова Алекса була, що кухня має мати щонайменше три зірки. Не Мішленівські звичайно, річ йде про готельні ресторани, бо там працює купа наших земляків і туди не складно потрапити.
Нарешті десь за тиждень мені подзвонили, що треба на один день заміну в аж п’ятизірковому готелі. От тут то я і почав труситись…
Щоб мені пояснили, що до чого, де що лежить, особливості меню, я туди зайшов в суботу зранку. Шефкухарем там виявилась наша землячка Ірина. Критично оглянувши мене, видала фірмовий фартук, рондон, то такий двубортний кухарьський піджак, білосніжний і з золотими галунами. Рондон одягають, коли кухаря бажають покликати в зал, це щось на кшталт парадного кітелю, я в ньому відчувався капітаном бригантини не менше.
Спочатку я реально перелякався від кількості всього, що треба приготувати, а потім ще скільки всього треба заготувати на слідуючий ранок. Да, в мої обов’язки входило наготувати меню для сніданку, себто шведський стіл, напекти круасанів, булочок, нарізати салатів, нарізати фруктів і зварити обід для персоналу. Потім в бій вступала кавалерія, це вже денна команда і вона готувала все інше…
Початок в пів на шосту. Я приїхав з страху великого в п’ять. Величезні блискучі столи, купа кастрюль, сковорідок, різного ремененту, котрий я бачив або в телевізорі, або взагалі не бачив. Найсучасніша електроіндукційна плита, паротермічна піч, всілякі слайсери, блендери, тостери, ножі всіх можливих форм. Коротше, хірургія і я тут самозванець…
На кухні ще нікого не було і в мене мене було троху часу привести думки в порядок і вималювати собі чіткий розпоядок роботи.
І, знаєте, коли перший страх поминув, все стало доволі нескладним. Тим паче, казав я собі, в мене тут дві помічниці, котрі чистять бульбу, миють всякий дріб’язок і подають те що я можу попросить, бо вони ж то не здогадуються, що за шефа в них сьогодні Лжедмітрій.
Дівчатка виявились теж з Закарпаття, Властічка чорнявенька і Катка білявка. Хочу сказать, що за весь час ні разу не просив їх щось там мені принести абощо, тоість не злоупотребляв службовим положенієм, тсказать.
Булочки тут печуть з замороженого напівфабрикату, так само і круасани. Все вийшло на диво рум’яне і пахуче, правда палець я трохи попік, бо ця їхня чудо-піч розігрівається до 250 за лічені хвилини. Буквально за дві…
Потім рийшов ряд бекону, англійської квасолі, омлетів, варених яєць. То все сніданок. Потім ковбаси і сосиски. Потім смажена картопля з цибулькою і часником. Потім нарізки шинки різних видів, потім салати з свіжих овочів, потім я робив соуси і дресінки з білого йогурту і зеленини. Потім нарізки ківі і апельсинів. Ну і безліч дрібних наїдків, що ви всі їх бачите на шведських столах хороших готелів, коли зранку, позіхаючи, йдете наснідатись.
Крім цього, ще час від часу якийсь гість замовляв дещо інше, наприклад лечо з картоплею, або якийсь омлет. Я тоді якраз і зробив омлет по-японськи, тамагокіякі. То омлет смажиться як млинець, складується вчетверо, потім підливається ще і знову вчетверо і ще раз те саме. Я то надивився на Ютубу і не втримався. Гість був задоволений.
Коли від цього марафону підвів очі було одинадцять. Час пролетів як мить.
В одинадцять сніданок закінчується, залишається напекти маффінів на "кофі-брейк", то в залі для сніданків стоїть кавоварка і купа тістечок.
Ну і година на то, щоб зварити щось смачненького колегам. Я вибрав борщ. Справжній український борщ. Єдиний розділ між канонічним рецептом і моїм витвором був в тому, що я не додавав свинину, бо там дві дівчинки з релігійних мотивів її не їдять. Не лишать же їх голодними. Але і з яловичини борщ вдався на славу. З пампушками, з часничком, з свіжим укропчиком і білосніжними айзбергами сметани посеред тарілок. Тріумф України в отдєльно взятому інтернаціональному колективі.
Супервайзер змолотила дві тарілки, поцокала язиком і спитала чи не хочу я в них працювати і надалі. Потім погодились що ні, але вона може мені зателефонувати якщо буде щось авральне, підмінити когось, вони добре б платили. Добре, звоніть, якщо буду мати час допоможу…
Алекс, камараде, з тебе пляшка Джека Денієльса. 🙂