Володимир Маринович – закарпатський пітерець, який вчить росіян маркетингу

Корінний ужгородець, молодий симпатяга, фонтануючий ідеями, ніяк не уміщався в рамки закарпатської журналістики зразка 80-х. Нахабно проігнорувавши пропозицію пройти стажування в Англії, рвонув до Ленінграда шукати простору для реалізації амбіцій. Нині – успішний бізнесмен, який читає лекції майбутнім журналістам, батько трьох дітей, здається, цілком задоволений життям! Все-таки здорово, що є інтернет, завдяки якому сьогодні можна дізнатися, наскільки вдалим стало те, кілька десятиліть тому прийняте рішення про зміну адреси. Віртуальне інтерв’ю, з усіма плюсами і мінусами «електронного» спілкування з уже пітерцем Володимиром Мариновичем – вашій увазі.

Як примудрився потрапити в журналістику?
В 1986, під час перебудови, найкрутіша професія, здавалося, журналістом стати:
гласність, активна життєва позиція, впевненість в тому, що від тебе залежить ВСЕ!:)
В армії служив з хлопцями з Пітера, вони і запропонували після дембеля їхати вступати до Ленінграда, типу «буде де переночувати»!
Так і вийшло – поїхав в Пітер вступати на журналіста! 🙂

Перший журналістський досвід пам’ятаєш?
Для газети "ЧасПік" написав маленьку замітку про відкриття нового пологового будинку в Петроградському районі … навіть гонорар отримав!

Тебе ж запрошували на стажування до Англії?
Нє-а, не поїхав. Замість цього вступив до аспірантури Санкт-Петербурзького Університету і став кандидатом філологічних наук, роботу захистив "Досвід системного аналізу недержавного радіомовлення", дуже допомогло структурувати купу власного досвіду. Я до того часу вже пропрацював в радянсько-англійському підприємстві Віце-президентом з маркетингу … хороший був пакет …Ніна Річчі, Крістіан Діор і т.д.
Усе робили методом проб і помилок, а кандидатська допомогла зрозуміти, що реклама і зв’язки з громадськістю – це, перш за все, системна технологія і потім вже – творчість.

Не шкодуєш, що не скористався «європейською» пропозицією?
Не шкодую! У мене зараз є 3-4 проекти, якими пишаюся: був в команді і працював над найкрутішими банківським і горілчаним брендом в Росії, зробив найбільшу мережу магазинів парфумерії та косметики в Росії "Посмішка веселки" – 240 магазинів і 7 мільярдів річного обороту (у мене досі запитують, що я курив коли придумав цю назву). Ось зараз проект, яким керую, увійшов до списку Форбса найбільших інтернет компаній Росії … А як там воно б пішло? … Ні, мені подобається, чого накоїв, по іншому не хочу 🙂

Як починав свій шлях в Росії?
У 1992 році з колишнім секретарем комітету комсомолу рідного факультету журналістики зробили газету "Містобудівник" для всіх будівельників Ленінграда. Через 3 місяці почали заробляти гроші на рекламі кабелів і мармуру .. 🙂 Як я радів, коли продав перший рекламний контракт "HILTI"!
 
Наскільки російська журналістика відрізняється від української, якщо відрізняється?
Зараз не знаю, приїду в Ужгород цього літа, почитаю-подивлюся – тоді зможу сказати.
Сумую за "За і проти" …

Про що читаєш лекції по суботах?
Хочу, щоб до закінчення журфаку дітвора могла відразу працювати, тому веду практичні заняття з реклами та зв’язків з громадськістю. Розбираємо конкретні випадки з практики, щоб розуміли, як вирішувати побутові, іміджеві завдання. Запрошую реалізованих фахівців з Кока-Коли, Вольво, Газпрому – хвала богу, що вже багато моїх колишніх студентів тепер стало великими начальниками 🙂 Аналізуємо рекламні ролики, пишемо тексти, створюємо концепції просування, влаштовуємо між ними творчі бої … загалом, весело буває. Займаюся цим уже тому, що відчуваю потребу допомогти двом-трьом зірочкам в кожній групі швидше стати на крило! А іншим зрозуміти, навіщо вони сюди прийшли і чи їхнє це ремесло, що теж дуже важливо 🙂

Розкажи про "шоколадний" етап?
Мій добрий друг, співвласник мережі магазинів Аркадій Пекаревський на початку «жирних» двохтисячних купив фабрику елітного шоколаду і марципану і запропонував зайнятися її розвитком … Дуже були солодкі часи: щосуботи ходив на блошиний ринок і шукав нові фігурки, барельєфи, значки, які потім відливали в шоколаді! найпродаванішою ідеєю виявилася солдатська бляха з шоколаду – продається протягом усього року а під 23 лютого – сотнями тисяч. Зробив проект з Союзмульфільмом – марципан "Карлсон -" Друг врятував друга! ". Чоловічі інструменти: молоток, штангенциркуль, пила, жіночі: помада, дзеркало, телефон. Усе, звичайно, з шоколаду! Дуже було прикольно, і такий виклик мозку – адже ніколи  не знаєш, чи сподобається споживачеві, тим більше, що продукція дорога – $ 100 за кілограм, і звичайно, люди платять не тільки за якість шоколаду, але й за ту емоцію, яку ти даєш в фігурці, за жарт або красу! Наприклад, 3-кілограмовий бюст Петра Першого! 🙂 Жартую!
  
 Чому не приїжджаєш в Ужгород з лекціями, адже хотів?
Ми з моєю родиною приїжджаємо в Ужгород щоліта до друзів наших Мельників, на їх віллу в Вільшенках. І якщо студентам буде цікаво зібратися, щоб дізнатися, чому Чаплін був особистим ворогом Гітлера, і який сенс в роликах БМВ з Гаєм Річі, і який у всьому цьому зв’язок з рекламою, то готовий провести з ними практикум, тільки думаю, що пляжний волейбол їм буде цікавіший 🙂

 Чи є в Росії свобода слова?
Однозначно так! 🙂 – В інтернеті! Хоча є й друковані видання, які пишуть різко і правдиво. "Нові Вісті", "Шпігель" так різні … На першій кнопці в машині у мене "Ехо Москви",  де часто говорять правду … і нічого … не закривають.

Згадуєш Ужгород?
Ужгород звучить в нашій сім’ї кожний день. Правда. А період роботи на Закарпатському телебаченні – два роки щастя.

Забув українську?
Ні, точно, що ні. Недавно скачав «Енеїду» Котляревського українською, прочитав із задоволенням і легко. 🙂 І думаю, що якби прожив в Ужгороді хоча б місяць, став би говорити без суржику.

Реалізував мрію про сім’ю?
ТАК ТАК ТАК! Дружина Наталя навчилася мене терпіти з моїми проектами і ривками. Зараз я в Москві з понеділка по четвер працюю … Коли прилітаю – ось щастя! Дітвора наша дуже різна і розумна!

Де відпочиваєш?
Люблю з Наталією посидіти ввечері в білі ночі, коли вона розповідає, чого дітвора за день наворила … Люблю поблукати з дітьми, без всяких екскурсій по Копенгагену, або Стокгольму, або Риму … Та все одно де, головне, щоб без плану і поглядань на годинник! Ще … дуже люблю помахати бензопилою в нашому лісі … я так гармонізують оточуючий світ 🙂 І ще … послухати Pink Floyd в кабріолеті під 140 км на годину на хорошій дорозі 🙂 І прокинутися у Мельників в Вільшанках рано вранці і дивитися, як встає сонце, і йде туман з блакитних карпатських долин! А перед цим увечері продегустувати справжню слив’янку! І з Юрою після цього звалити стару засохлу коряжину під доброзичливу лайку його Олі і моєї Наталюшкі!
Це … щастя!
якось так:)

P.S. Володю, вибач, обіцяла погодити текст з Тобою, але ж залишила все «без купюр». Як Ти пишеш – 🙂

 

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*