Один з найвидатніших сучасних закарпатських композиторів, Голова Закарпатського осередку НСКУ, заслужений діяч мистецтв України Віктор Федорович Теличко говорить про музику, світоча української культури, розвиток мистецтва в умовах сучасної України та світове визнання української (зокрема, й закарпатської) композиторської творчості.
Поспілкуватися із видатним закарпатцем, відомим композитором України вдалося на концерті, присвяченому Тарасові Григоровичу Шевченку та до 20-річного ювілею Національної спілки композиторів України… Від світоча української культури, його впливу на Батьківщину та світогляд українців розмова плавно перейшла до мистецтва загалом, його розвитку в умовах сучасної України, не оминувши і події сьогодення (Євромайдану та музики під час буремних подій).
Що ж із цього вийшло – далі в інтерв’ю.
– Пане Вікторе, щойно відбувся концерт, присвячений генієві України Тарасові Шевченку – "Повернення Кобзаря". Який на Вашу думку його вплив на музичну культуру нашої країни?
– Поезія Шевченка завжди проситься на музику, викликає масу музичних інтерпритацій. Різних композиторів, при чому не обов’язково українських. Можу навести такий приклад. На слова "Заповіту"написані великі вокально-симфонічні форми Сергієм Прокоф’євим, Арамом Хачатуряном, іншими композиторами не українського походження. У Шевченка якісь особливі, дуже глибокі поетичні метафори , які потребують різних музичних інтерпритацій. От і мене виникло бажання зробити власну обробку, наприклад, знаменитих "Думи мої…", тому і у Іштвана Мартона багато років тому з’явилося бажання створити свою обробку "Реве та стогне Дніпр широкий…". До слова, багато композиторів визнали обробку Мартона -найкращою серед українських інтерпритацій, хоча, власне, пан Іштван був етнічним угорцем. Те, що ми один із концертів до 20-річчя нашої Національної спілки композиторів України присвятили саме Тарасові Шевченку, думаю, – це є наш духовний обов’язок.
– Як розвивається творчість музикантів в умовах сучасної України?
– Думаю, тут очевидно і безумовно: все дуже непросто. І складно, але нам, напевно, трошечки пощастило, бо дуже багато і закарпатських, і українських виконавців включають твори наших композиторів до репертуару. Ось, наприклад, мій твір нещодавно звучав у столиці у виконанні Київської камерати – цей колектив є знаним у Європі. Знаю, що хорові твори Володимира Волонтира звучать у виконанні хору Національного радіо і телебачення. Таких прикладів можна навести багато… Головне, що музика розвивається, не зважаючи на всі перипетії в Україні…
– Практично на усіх Майданах у нашій державі стояло "фортепіано миру", на якому грали як аматори, початківці, так і знані композитори. Як ви гадаєте, яку роль відігравала така музика, музика на барикадах?
– Я сподіваюся і вірю, що це була хороша і чиста нотка. Ми знаємо, що на Майдані було дуже багато людей, які рухалися справедливим обуренням, але як виявляється, є люди, які переслідують,на жаль, дуже "вузькі" свої інтереси… Я особисто сподіваюся, що музика на Майдані – це була чиста і правильна нота, і що вона свою позитивну роль відіграла. Нам усім зараз і політикам, і народу українському, напевно, треба просто пригадати, які великі надії ми покладали на початку нашого шляху Незалежності, і дуже детально проревізувати сучасні кроки: чи всі вони правильні. І, може, пошукати поради у Тараса?. Адже він є дуже глубоким філософом… Дуже хочеться, аби усе все вже владналося. І владналося найкращим чином.
– А якщо говорити про світову музику. Зараз, подейкують, у світі розпочалася хвиля популярності української культури. А як щодо української музики у світовій культурі?
– Мені пощастило: я був свідком багатьох визнань, при чому таких дуже щирих визнань того, що український потенціал є надзвичайно великий. Український музичний потенціал. Це стосується і композиторської школи, і виконавської, і музично-теоретичної… Я слухав аудіозапис прем’єри одного з творів нашого земляка Євгена Федоровича Станковича, коли він працював 2 роки в Канаді. Йдеться про "Чорну елегію" для зведеного хору і симфонічного оркестру, яка присвячена трагедії Чорнобиля. Цей концерт був в одному із найбільших концертних залів, на декілька тисяч глядачів, безумовно, зал був переповнений. Оскільки тоді чи не вперше було таке конкретне знайомтсво з творчістю українського композитора. Мені донька Євгена Федоровича подарувала оцей оригінальний аудозапис. І коли закінчився твір, то в залі, напевно, секунд 20 була мертва тиша. Це був шок канадців від сили і могутності музики нашого земляка. Потім почалися овації, нескінченні. Близько 10 хвилин овацій, що не вщухають.
Хочеться навести іще один приклад, який відомий мені із розмови із Володимиром Сіренком. Коли наш Національний симфонічний оркестр, під керівництвом одного із американських деригентів, записав всі 5 симфоній Бориса Лятошинського, то цей диск отримав першу премію на дуже серйозному міжнародному конкурсі дисків сучаних композиторів світу.
– Тож, можна сказати, що саме українські композитори сприяють отакій світовій славі нашої музики…
– І не тільки. Мова не тільки про славу. Митці, і в тому числі музиканти, – це ті люди, які все таки оздоровлюють суспільство засобами мистецтва. Оскільки мистецтво – це є яскраво гуманістичне світосприйняття і світовідтворення. Ми ж зараз маємо проблему гуманності. У різному сенсі, в різних аспектах, на різних рівнях. Тому роль зараз музикантів, митців вона дуже важлива. Це треба розуміти.
– На думку Віктора Теличка, яким є найбільший недолік сучасного музичного життя?
– Як би це не звучало, але це жахливе недофінансування. Від цього страждають концертні організації, театри… Треба мати розум, щоби бути багатим, а коли ти є багатим, то треба обов’язково думати про культуру.
– Абсолютно згодна! Адже бачимо не тільки кризу гуманності, але зачасту і кризу елементарної культурності… Не говорячи уже про щось більш піднесене чи творче…
– Мені дуже хочеться, щоб ситуація у нашій державі якнайскоріше нормалізувалася. Щоби замість того, як слухати тривожні новини на різних телеканалах, наші громадяни повернулися до мирного життя, приходили у концертні зали, у філармонії, у театри… Щоби вони слухали артистів, слухали музику!.. І класику, і нові твори, сучасних композиторів… Десь критикували – ми ж будемо тільки вдячні за конструктивну критику. Десь хвалили, якщо буде за що. І обов’язково, щоби у нас з’являлися нові шедеври! Оце важливо, оцього мені дуже хочеться! Потенціал же ж є!
– Дякуємо, Вікторе Федоровичу за цю розмову! Подальшого Вам натхнення на нові звершення, талановитих учнів та усіх гараздів! І нехай оці омріяні нові шедеври таки з’являються! А з Вашою допомогою, впевнена, це буде реальністю!
Спілкуватися із Віктором Теличком не тільки цікаво та пізнавально, але й легко. Людина, яка своєю діяльністю та творчістю прославляє Срібну Землю. Поки у нас є такі талановиті люди – ми будемо неповторні. Закарпаттю є чим і ким пишатися!
Картинка спілкування із Віктором Федоровичем Теличком – у сюжеті (відео – Олександр Ледней, монтаж – Тетяна Величко).
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.