Майже кожен мешканець Олешника, що на Виноградівщині, знає про військового льотчика Соломіна. Повітряний стрілок-радист загинув у 1944 році при виконанні бойового завдання під час Великої Вітчизняної війни на околиці села в урочищі Гомокічіно, поблизу Чорного Потоку. У центрі села є пам’ятник російському льотчику Івану Соломіну, а сам він посмертно став почесним громадянином села у 1969 році. На згадку про загиблого героя названо і одну з центральних вулиць села: зараз вулиця Соломіна і асфальтована, і освітлена. Думають і про встановлення меморіальної дошки на початку вулиці. Етнографічний музей найбільшої сільської школи у Виноградівському районі має куточок, присвячений почесному громадянину Олешника Івану Соломіну. А першою налагодила зв’язки з сім’єю загиблого героя вчителька-пенсіонерка Зоя Михайлівна Потокій, вона ж і стала ініціатором пошуку архівних матеріалів та біографічних даних військових льотчиків.
Хто ж такий Іван Соломін, могила якого знаходиться в центрі закарпатського села Олешник? Народився у 1919 році в селі Єлизаветське Башкірської автономної республіки. Після закінчення семирічки вступив на курси трактористів, потім працював трактористом, а в 1940-му його посилають на авіакурси і вже через два роки розпочав здійснювати вильоти у складі авіаційного полку, що визволяв наше Закарпаття. Загинув 22 грудня 1944 року у розквіті сил – йому було 25 років. Того останнього в своєму житті дня вилетів замість повітряного стрілка. Літак підбили, льотчик вистрибнув з парашутом, а важко поранений Соломін вистрибнути не встиг.
У документальній історії 571-го штурмового авіаційного полку, заснованого 18 вересня 1941 року у Воронежі, зафіксовані основні дати базування з 1941 року до квітня 1945 року. Підпунктом 28 є аеродром Егрі, тобто Егреш (так до приходу Радянської влади називалось село Олешник). Тут військова авіація базувалась протягом листопада-грудня 1944 року, потім полк перелітав до Каменіці, Кракова, Масквельдао, Заршина та Щегловиці. Бойові вильоти здійснювалися з аеродрому Олешника, зараз тут розташовані господарські будівлі місцевого колгоспу, а раніше був звичайний сад.
Військовий хронограф документальної історії, що зберігається в шкільному музеї, писав: «Якщо за Карпатами дощова погода починалась у жовтні-листопаді, то тут – як протилежність, дощі починались у листопаді-грудні і тому наш аеродром розкис повністю і літакам з надзвичайними труднощами доводилось вилітати на бойові завдання. Всю бойову роботу полк штурмовиків проводив не в умовах української рівнини, до чого вже звик льотний склад частини, а в умовах Карпатських гір, які за географічними даними відносяться до середніх висот і коливаються в своїх вершинах від 350 до 1000 метрів, а окремі висоти сягають до 3 км над рівнем моря. Карпати мають безліч річок, долин та ущелин, де і розташовані залізничні шляхи і шосейні дороги. Саме це ускладнювало виконання завдань розвідки, а також штурму цілі. У селі Егреш населення зустріло нас привітно, як добрих друзів. Селяни наших офіцерів та солдат запрошували до себе в гості, особливо дружньо до нас ставилась молодь».
Тіло героя поховане на подвір’ї старої школи, в 1955 році встановлено обеліск (автор – Микола Ігнатик), а через 29 років проведена повна його реконструкція. Це ж село згодом щиро прийняло родину Соломіних. Перший і останній приїзд матері і сестри загиблого льотчика відбувся на честь 30-річчя визволення Закарпаття від німецьких загарбників у вересні 1974 року.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.