Відлуння фестивального буму

Uzhgorod.in розпитав експертів, чого не вистачає закарпатським фестам і як зробити їх такими, щоб гості після фестування не лишалися розчарованими.

Минулий рік виявився для Закарпаття найфестивальнішим з-поміж останніх кількох. Окрім того, що у краї відновили старі добрі фести, деякі із котрих не проводили від початку війни, з’явилося кілька нових, які також знайшли шанувальників. Також уперше цього річ на Закарпатті офіційно на рівні керівництва області затвердили план, за яким фестивалитимуть увесь наступний рік. Так, кажуть експерти із туризму, матимемо змогу ширше себе розрекламувати, а крім того, залучити із допомогою туроператорів більше туристів на Закарпаття.

Але разом із тим мусимо зазначити, що не усі туристи залишилися задоволеними цим фестивальним роком. Чимало негативних відгуків про наші фести – кажуть люди про те, що вони схожі за наповненням, про те, що мало атракцій для гостей, про те, що часом нудно і шкода витрачених грошей та часу…

Тож ми звернулися з кількома запитаннями до експертів із туризму щодо фестивального року. Зокрема попросили відзначити плюси та мінуси існуючих фестів,  а також – їхні недоліки, проблеми та ймовірні варіанти вирішення. Спитали, чи варто, зважаючи на схожість наповнення, робити менше фестів – за принципом краще менше, але краще? Чи навпаки, варто робити ставку на кількість, чекаючи, що з часом покращиться й якість фестів? Ось що ми почули.

«Нема закарпатського фесту, який би я не радив відвідати, але усім є куди рости»

Денис Ман, керівник департаменту економіки Закарпатської ОДА:

– Теза щодо однотипності закарпатських фестів, вважаю, категорично однобока. Ми маємо дуже багато нових підходів до організації фестивалів. Більшість організаторів відмовляються від смугастих наметів та шашликів під час тематичних вузьких ("профільних") фестивалів. Наприклад, ужгородське "Божоле". Кожна туристична територія "бореться" за свого туриста, і це добре. В такій конкуренції заходів, звісно ж, переможе однозначно якість. І всі вдосконалюються. Треба підтримувати тих, хто працює. Наш департамент не відмовив в інформаційній підтримці жодному заходу, оскільки це неправильно, навіть коли заходи співпадають та накладаються один на одного. Тут питання в тому, аби побудувати ефективну модель планування туристичних подій, при якій один захід перейде плавно в інший і таким чином сформує комплексний туристичний продукт.

Наразі усі фести на Закарпатті варті того, аби їх відвідати. Більшість заходів у 2016 році я дійсно мав можливість побачити. Одні з них були сильніші, інші підготовані трохи гірше, проте кожен має право потрапити в туристичний календар подій. Звісно, "На Синевир трембіти кличуть" чи "Гуцульська бриндзя" сьогодні на голову "вищі" за інші, бо вони більш розкручені та й зусиль і ресурсів на їхнє проведення йде значно більше. 

Ну а рівнятися потрібно на злагоджену взаємодію бізнесу, влади та активної громадськості. Поряд із хорошою ідеєю – це формула успіху для будь-якого фестивалю.

У сенсі організації фестивалів на Закарпатті завжди є куди рости. Фахівці кажуть, що незаслужено зникли з туристичних подій вузькі фестивалі, чітко тематичні. Це якраз і є наша родзинка. Напевно, слід підсилити підтримку саме їх. Фестиваль леквару, персика, ріплянки, яфини, тощо – все це відбувається, але інформації про них замало. Тому маю що сказати нашим туристично-інформаційним центрам: у вас попереду насичений рік.

Чи потрібно збільшувати число фестів? Так, адже це автоматично розвиває інші галузі. От наприклад, зроблена дорога до Синевира в рази збільшила потік відвідувачів. Те саме було в Рахові, коли за два тижня до Бриндзі не вийшло забронювати жодного вільного місця поблизу навіть в сусідньому Тячівському районі. Те ж відбувається під час берегівського фестивалю-змагання на краще варіння бограчу тощо. Тому нам однозначно потрібно розвиватися у цьому напрямку. Упевнений, що із кожним роком фестивальне Закарпаття ставатиме якіснішим.

«Шукайте родзинки, це вам дуже потрібно»

Олександр Коваль, експерт із туризму:

– Календар фестивалів на наступний рік дає дуже добрі можливості для усіх гравців ринку. По-перше, туроператори можуть планувати свою роботу, по-друге, туристи, які їдуть самі, можуть бачити, що цікавого вони можуть відвідати на Закарпатті, окрім запланованого. По-третє, готелі, коли у них бронюють номери, можуть вести свою рекламу, мовляв, бронюйте номери у нас на цей час – тут якраз фестиваль вина, наприклад.  Щодо організаторів – то цей план дає можливість уникнути ситуацій, коли одночасно відбуваються дві-три події, варті уваги, це дає можливість регулювання потоку туристів.

Ну й для самих організаторів – це можливість завчасно підготуватися, аби уникнути прогалин у роботів. Нараз вони є. Не усі організатори фестів, на жаль, розуміють, що варто працювати якісно – аби наступного року до тебе знову захотіли приїхати. Хоча минулий рік показав, що багато хто готовий змінюватися. Наприклад, ми нарешті відійшли від смугастих палаток – наші фестивальні містечка стали схожі на європейські. Чиновники у містах нарешті зрозуміли, що це красиво, що це створює імідж. На винних фестивалях нарешті почали робити відбір учасників – аби туди не потрапляли виробники, що пропонують сурогат та низькоякісний продукт. Почали цю практику на «Червеному вині» в Мукачеві, коли із понад сотні відібрали 40 людей, а зараз на Ужгородському «Божоле», яке проводила Асоціація виноробів продовжили: заборонили продавати деякі види вин, й проконтролювали це. У результаті усі побачили новий рівень фесту й лишилися задоволені. 

Щодо тези, що більшість закарпатських фестів «на одне лице» –  не усі організатори розуміють наразі, чому їм потрібна родзинка. Більшість все-таки думає, що фест – це насамперед  можливість заробити: продати вино, бриндзю, шашлики, сувеніри… Емоції для відвідувачів – це другорядне. Зважаючи на кількість туристів, які, зрештою, відвідують їхній захід, їм таки удається заробити, але разом із тим і у туристів залишається неприємний осад – що до них мало уваги.

Тут я б радив туристам звернути увагу на два моменти. Якщо фестиваль проводить не область, а, скажімо, село, то не варто очікувати від цієї події чогось надзвичайного. Обмежити використання слова «фест» у назві події ми не можемо, але треба визнати, що часто таким чином нівелюється саме поняття фестивалю. Другий момент, коли помилково очікування від фесту не збігаються із реальністю. Так було цього року на «Сакура-фесті», коли оператори заявили туристам про фестиваль, а його як такого не було – були 5-7 різних подій по місту Ужгороду, заплановані різними організаторами у різних місцях. Системно над «Сакура-фестом» як таким ніхто не працював. Так, це недолік роботи і недолік піару. У результаті були розчарування.

Ну а для організаторів хотів би наголосити: потрібно далі працювати над якістю фестів, над їхнім емоційним наповненням, коли туристи будуть задоволені вашою подією – їхатимуть знову й знову. Шукайте родзинки – це вам дуже потрібно.

«Під час фестів для туристів потрібно організовувати ексклюзивні екскурсії»

Максим Адаменко, керівник Мукачівського турінфоцентру

– План заходів на наступний рік – це самоорганізація, також – це можливість заздалегідь прорекламувати себе і залучити до співпраці операторів із інших регіонів, які формуватимуть тури на цей період. Ми в Мукачеві зараз працюємо над детальною програмою «Червеного вина». Маємо скласти її за тиждень і вже повідомити партнерів. Наразі думаємо над подіями, що відбуватимуться кожного дня на фесті, працюємо над тим, аби кожен день завершувався концертом – тобто, не тільки «Рокаш»  в останній день, як це традиційно було, а щоб кожен день на сцені завершував якийсь хед-лайнер. Також працюємо над тим, аби заповнювати денну програму не тільки дитячими колективами, як це було дотепер, а професіоналами сцени. Шукаємо гурти для створення цікавої та насиченої сценічної програми. Із новинок – проробляємо паралельно до фестивалю тематичні екскурсії, аби туристи, які приїдуть на фест, мали можливість у ці дні дізнатися чи побачити ексклюзивне Закарпаття. Зазначу, що такої роботи плануємо дотримуватися кожного разу – відповідно до того плану фестивалів, про який ми заявили на наступний рік.

«Нам не вистачає закарпатського колориту і поваги до туристів»

Олена Кудря, гід, директор турінфоцентру  «Сторнац»:

Закарпатським фестам не вистачає колориту. Туристи їдуть сюди із бажанням побачити народну культуру, а нам показати нема чого – окрім концертів на «совковий» лад, коли якийсь фольклорний колектив із клубу виступає на сцені, а усі сидять чи стоять і слухають. І хай навіть це буде відомий хор – але для того, аби слухати їхні виступи, є філармонія чи концертний зал. На фестивалі люди хочуть самі відчути культуру – спробувати заспівати, затанцювати – от як у Греції усі вчаться танцювати сертакі разом із артистами на вулицях. У нас є чардаш – чому цього не роблять? Люди хочуть бачити цю культуру на фестивалях! Ті ж русини – чому не показати людям їхню самобутню культуру, їхній колорит? Ні, у нас краще говоритимуть, що це – сепаратисти. Уявіть лишень: Ференц Ракоці русинів любив настільки, що готовий був їм ноги цілувати, а вони самих себе не люблять. Або от зараз у нас на носі Різдво, а ми – без колядок. У Мукачеві, наприклад, їх слухатимуть традиційно на «Червеному вині», коли, м’яко кажучи, не до колядок узагалі, це просто шумовий  ефект. А от 6 січня, коли туристи із регіонів, де нема цієї традиції, спеціально їдуть сюди, аби побачити й послухати – нема кому показати. У нас люди будуть ходити по місту в гості колядуючи, по селах ходитимуть від двора до двора діти – але туристи цього не побачать. Хоча вони дуже хочуть! І готові за це платити. 

Щодо плану закарпатських фестивалів хочу сказати одне: наразі, які б списки не писали, закарпатські фести – це фести для себе самих. Поясню на прикладі «Гуцульської бринзі»: там усе прекрасно. це потужний фест, але – вони фестивалять для себе. Усі ці палатки від десятків гуцульських сіл – там гостяться, спілкуються люди самі між собою, але туристів там нема. Ні, якщо хтось зайде, його звісно не виженуть, але більшість туристів сидять внизу й їдять шашлики.

Наразі я би виділила дві фестивальні події на Закарпатті за останній рік, де працюють із туристами інакше. Це «Срібний Татош» у Чинадіївському замкові, отам нікому не доводиться скучати, продумана програма. І ще здивував цьогорічний день міста Ужгород – видно, що над організацією події працювали. Були різні локації – для усіх, від малого до старого, і усюди було цікаво. Видно, що тут працював режисер. А щодо інших фестів – видно, що там його не було. А на такому масовому заході режисер та сценарист необхідний, усе має бути продумано: локації, мізансцени, хто що робить, хто куди іде, хто звідки на це дивиться. Повірте, без режисера карнавал в Ріо був би збіговиськом. У нас це організатори фестів поки не розуміють. От наприклад, на останньому фестивалі Святого Мартина в Мукачеві  була чудова хода із ліхтариками, але звідки її могли бачити й фотографувати туристи? Вони могли тільки бути збоку – або йти в ході з усіма без ліхтариків.

Щодо самого списку фестів на наступний рік маю зазначити два моменти. З усього видно, що у нас так і не беруться розкручувати тему реконструкції – це великий мінус при наявності стількох замків у краї. І друге – це уже зі слів моїх туристів: багато хто каже, що на деяких гастрономічних фестах почуваються дурнями. Наприклад, люди із центральної України розповідали, що у них теж проводять фести млинців. Але млинці там по 5 грн. А у нас – по 15, учорашні, які при тобі розігрівають в мікрохвильовці. Ну так не можна. Наступного разу до вас просто не приїдуть.