Справа з продажем ужгородського стадіону «Спартак» неодноразово збурювала закарпатські ЗМІ, проте й сьогодні вона ще далека від завершення.
Начальник Департаменту міського господарства Ужгородської міськради Олексій Касперов роз’яснив uzhgorod.in ситуацію, що склалася довкола цієї, свого часу вельми скандальної, теми.
Починаючи з 2008 року попередньою владою робилися неодноразові спроби продажу басейну «Спартак» по вул. Підградській, 33.
Так, перший продаж відбувся у 2009-му. «Тоді було визначено кому саме і за якою ціною (297 тис. 544 грн. 80 коп.) продаватиметься басейн, чим було надано перевагу визначеній особі та порушено Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», – розповідає Олексій Касперов.
«Зрозумівши, що таким шляхом продати басейн не вдасться, попереднім скликанням Ужгородської міськради було прийнято рішення «Про доповнення до рішення міської ради від 25.12.2009р. №1330 «Про Програму приватизації та перелік об’єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2010 році». Завдяки цьому перелік об’єктів приватизації було доповнено таким об’єктом, як басейн, а саме – його чашею», – каже чиновник.
Олексій Касперов також звернув увагу на те, що у ст.2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» чітко визначений перелік об’єктів приватизації, однак чаша басейну до передбаченого законодавством переліку не відноситься.
17 травня 2010 року відбулася друга спроба продажу басейну. Але якщо попередні були таємні – наперед розраховані на визначеного покупця, то цей аукціон зберегти у таємниці не вдалося. Відтак у ньому взяло участь Регіональне відділення Українського союзу промисловців і підприємців в Закарпатській області і виграло, запропонувавши вигідну для міста ціну – 5 мільйонів 239 тисяч гривень.
«Однак з незрозумілих причин договір купівлі-продажу з цим підприємством укладено не було. Більш того, наказом директора Департаменту міського господарства результати згаданого аукціону були скасовані», – каже начальник Департаменту міського господарства Ужгородської міськради.
Наступний, повторний, аукціон відбувся вже 30 вересня 2010 року. За його результатами переможцем визнано ту ж саму фізичну особу, якій ще в 2009 році робилися спроби продати басейн (а саме В’ячеслава Дроботенка, тестя екс-мера Ужгорода Сергія Ратушняка – Авт.). Як не дивно, але цього разу за чашу було запропоновано суму у 31 (!) раз меншу, ніж під час попереднього аукціону. «Остаточна вартість басейну складала всього – 169 тис. 500 грн», – каже Олексій Касперов.
Отже, виникають сумніви щодо законності проведення повторного аукціону та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу.
У своєму коментарі Олексій Касперов зазначив, що ця справа зараз мала б знаходитись на розгляді у прокуратурі. Однак, як повідомив нам журналіст прес-служби прокуратури Закарпатської області Віктор Тар, за словами прокурора міста Івана Штефанюка, жодної іншої справи щодо чаші басейну «Спартак» (окрім тої, яка була порушена за фактом отруєння хлором дітей в один з попередніх років) наразі у відомстві немає.
Також uzhgorod.in звернувся по коментар щодо ситуації до голови РВ УСПП в Закарпатській області Маргарити Мощак. Саме вона була ініціатором порятунку колишньої гордості Ужгорода, олімпійського басейну «Спартак» від прихованої приватизації, яка мала на меті знищення закладу.
«Олексій Петрович, – каже Маргарита Мощак, – людина приїжджа, до того ж киянин, тому йому і незрозуміло, чому регіональне відділення УСПП в Закарпатській області не оформило договір купівлі-продажу на чашу басейну "Спартак". Розкажу історію з аукціоном з самого початку, детальніше.
Справа в тому, що з джерел близьких до тодішнього мера, ми дізналися, що готується черговий таємний аукціон – на ньому збиралися продати, як завжди своїм людям, чашу басейну і якийсь об’єкт на вулиці Добролюбова. Правління РВ УСПП в Закарпатській області прийняло одноголосне рішення взяти участь в цьому диво-аукціоні.
Насправді, ніяке це було не диво,а нормальна за попередньої міської влади, яку очолював Ратушняк, практика крадіжки комунального майна ужгородців. Для цього не гребували навіть випусками газети – «клона» видання "Ріо", про що чудово відомо працівникам міської та обласної прокуратур.
Досить сказати, що прийшли ми тоді реєструватися на аукціон … з опер-групою, нотаріусом, свідками та журналістами! Зрозуміло, що з такою командою шансів не зареєструвати нас, як учасників аукціону, у працівників департаменту просто не було.
Відтак за дві години ми зібрали близько тридцяти тисяч гривень – 10% від оціночної вартості об’єкта, перерахували її на рахунок міського бюджету і були зареєстровані як офіційний учасник аукціону.
Ми прекрасно знали, що Ратушняк і його камарилья зовсім не зраділи «незапланованому» учаснику аукціону. Зокрема, завдяки численним ходокам з різними погрозами. Але хочу подякувати (крім ужгородських підприємців, які моментально привезли гроші для внеску),також ужгородському адвокату Ярославу Греці. Він дуже швидко і детально вивчив правила проведення аукціонів в ужгородській міськраді і розробив для нас вірну стратегію поведінки.
Ми планували виграти аукціон за всяку ціну, і, якщо не викупити чашу, то, принаймні, зірвати аукціон, подарувавши тридцять тисяч міському бюджету, а Ужгороду – три місяці часу до законного призначення дати повторного аукціону. Учасник аукціону, за законом, втрачає внесені 10%, якщо не сплатить вартості лота. Аукціон з продажу проходив за прорахованим нами сценарієм: Дроботенко кудись зник з учасників аукціону, замість нього учасниками стали двоє молодих людей років двадцяти п’яти характерною «харизматичною» зовнішності 90-х років, один з яких нагнав ціну за чашу до майже п’яти з половиною мільйонів гривень, а інший швидко "здувся".
Природно, ніхто платити ТАКІ гроші не збирався. До речі, чомусь не заплатив їх і другий учасник торгів, який був зобов’язаний викупити чашу в разі нашої відмови за остаточною ціною лота мінус один крок, тобто за 5 мільйонів 186 тисяч гривень. Тридцять його (чи не його?) Кровних тисяч, як учасника, також пішли в міський бюджет.
Зірвавши аукціон, ми розраховували, що "Спартак" вже не встигнуть "купити" до виборів. Аж ні — тесть Ратушняка Дроботенко придбав чашу басейну аж (!) за 169 тис гривень на таких же пікантних торгах за пару тижнів до голосування.
Але ми все одно не шкодуємо про витрачені нерви та втрачені тридцять тисяч, оскільки завдяки зриву першого аукціону Дроботенко не встиг, наскільки мені відомо, оформити землю під чашею і навколо неї в особисту власність, що і було справжньою метою покупки чаші басейну "Спартак".
А, тепер, думаю, Олексій Петрович, будучи начальником департаменту міського господарства, неодмінно активізує роботу юридичного відділу мерії щодо повернення в комунальну власність важливих для міста об’єктів, зокрема, басейну "Спартак".
Басейн у дні колишньої слави
Підприємці для захисту "Спартака" виходили і на мітинги, і на прес-конференції
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.