Кілька років тому період національного відбору на Євробачення супроводжувався агресивною дискусією (ну, як дискусією – потужним естетським “фу”) з приводу попсовості і низьковартості самої ідеї конкурсу. Його “фрікові” переможці викликали благородний гнів публіки, яка апелювала до високого…
Зауважте, пафос “знавців” помітно вщух із перемогою Джамали. Звичайно, критикувати конкурс, у якому перемогу здобула представниця батьківщини та ще й з багатозначною піснею, що мала цілком відвертий посил, не випадає ані естетам, ані патріотам. Думаю, ця інерція ще стримує інтернет-експертів сьогодні, хоча вже перший півфінал містив відчутні подразники і смаків, і моралі. І все складається на те, що другий півфінал підкине дровець…
Абсолютно нелогічна паралель у мене, особисто, виникає із реакцією публіки на два журналістські вчинки, що, як кажуть, “підірвали” соціальні мережі.
Сюжет Діани Фуско про “неліцензованого” таксиста змусив жалісливих вступитися за небораку, якого держава-злодюга змушує виживати за злиденну пенсію. При цьому із нету, практично, зникли скарги на недолугі служби таксі, брудні машини, некоректних водіїв тощо…
У відео, в якому Віталій Глагола показав митника-хабарника, сховатися за жалість не вдалося… Бо справді ж, дивно співчувати “євросоюзному” держслужбовцю, якому бракує кількох євро на каву. Давайте вгадаємо, що занепокоїло громаду? Правильно: утиски, якими “сусіди” можуть відплатити українським подорожуючим! Тобто: апріорі ми не припускаємо самої можливості законного перетину кордону і, не дай, Боже, обстоювати власні права (обстоювання власних прав?) – не монетою, а законом, знаннями і часом…
Ще одна, цілком актуальна тема: громада туристів, які гордо ігнорували застереження рятівників і мандрували вкрай небезпечними лавинозагрозливими горами. Уся країна, затамувавши, як годиться вкрай гуманній нації, подих, стежила за пошуками туриста, що кілька діб блукав десь там, у сніжних Карпатах. І видихнула радісно: знайшовся… Звичайно, життя людини – понад усе! Але мені, знову ж таки – особисто, увесь цей час думалося про тих хлопців, яким, замість святвечора вдома, доводилося лазити тими горами, наражаючи своє життя на небезпеку і витрачаючи державні кошти. Щось не пригадується топових заголовків про те, у скільки обійшлася кількаденна “мандрівка” кількох десятків людей у пошуках одного екстремала… Вважаєте, про гроші не йдеться, коли мова – за життя?
Ну, от так і живемо: сміємося і принижуємо те, на що молитимемося ще за життя; вболіваємо за справедливість, але не готові в її обстоюванні відмовитися від власної зручності; прикриваємо будь-які питання ціни (а вона є в усього!) гуманними ідеями, за якими як правило, нічого, окрім…
Що ж до Євробачення, то думаю, що одному з переможців першого півфіналу обов’язково пригадають виступи у ворожій країні, а переможець другого переможе у фіналі через велику патріотичну любов і використання інструменту, що нагадує автентику… (усе останнє речення написане без краплі іронії).
І на завершення: я дуже хочу, щоб Україна перемогла!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.