Клара Балог: «Народ мене визнає». Пам'яті знаного балетмейстера-постановника

Оксана Штефаньо, "Новини Закарпаття". Фото автора і з архіву К.Балог  17 липня 2018 18:58  73183119 0184840
Клара Балог: «Народ мене визнає». Пам'яті знаного балетмейстера-постановника

У ніч на 9 червня не стало народної артистки України, відомого балетмейстера-постановника, хореографа Клари Балог. До 90-річчя вона не дожила місяць. Ми познайомилися з Кларою Федорівною в 2007-му, з того часу періодично спілкувалися. Тому цей матеріал базуватиметься на записаних цитатах, цікавих історіях із її життя…

Сірникові коробочки із усього світу

Коли йшли на інтерв’ю до 80-ліття пані Клари, її чоловік видивлявся нас із балкона багатоповерхівки на Цегольні – мав повідомити пароль для входу в під’їзд. Бо з того часу, як їхню квартиру обікрали (винесли кілька художніх полотен), тут установили замок із кодом. Клара Федорівна була, як завжди, усміхнена й гарно вдягнена, у перуці (цього ніколи не приховувала). Невеличка квартира вразила «народністю» – вишивані скатертини, портрет господині в національному вбранні. А у вітальні нашу увагу привернуло чимало сувенірів у вітрині. Ювілярка розповіла чи не про кожен із них. Ось «Сискачеваньська школа мистецтв міста Ріджайна (Канада). «Я тут тричі викладала», – каже. Згадує, як канадці подарували їй дуже дорогу важку пор­целяну. Везти літаком дозволялося тільки багаж вагою до 30 кг. «Та куди я візьму, у мене ще багато книжок, ноти», – бідкалася. Дозволили взяти в салон. Є ще «Ейфелева вежа», керамічні українські чобітки, японські статуетки та з десяток оригінальних коробок сірників. «Я не палю, але в містах, де бувала, брала на пам’ять, – розповідає. – Тут усе треба довести до ладу, створити музей, але не виділяють приміщення. У мене ще є багато касет із виступами нашого закарпатського заслуженого хору, плакати».

Клара Балог: «Народ мене визнає». Пам'яті знаного балетмейстера-постановника (34815564_1258436847620744_2579310362998341632_n)

Дуже схвилював Клару Федорівну гала-концерт нагородження лауреатів конкурсу «Сюрпризи ВІЖИ-3000», що проходив у Берегові. Їй подарували статуетку під №1 як всесвітньо відомій жінці, яка чимало зробила для області. «Це для мене найвища нагорода, бо я перша, – веде далі господиня. – Після будуть інші. Хоча цифра символічна. Адже я стала першою на Закарпатті заслуженою артисткою України (1957 р.) та народною артисткою (1974 р.). Думаю, дали за те, що я патріот. Ніколи не просила жодної нагороди, дізнавалася по радіо чи з телебачення про відзнаки. Про мою роботу говорили люди. Колись мені казали: «Ви герой України», а я відповідала: «Я герой у народі, він мене визнає». Клара Балог мала чимало нагород, орденів, останній – «Княгині Ольги ІІІ ступеня» – отримала 5 років тому. Була президентським стипендіатом.

Клара Балог: «Народ мене визнає». Пам'яті знаного балетмейстера-постановника (baloh-00-1)

Крадькома зазирала в студію для дітей багатіїв

Її життя почалося з нестримного бажання ввійти в царство краси. Народилася в Ужгороді 19 липня 1928 року в сім’ї шевця Федора Керечаня. Родина мешкала в міщанській школі (тепер лінгвістична гімназія на набережній Незалежності). Маленька Клара спочатку була ученицею «горожанки». Про навчання в Будапештському хореографічному училищі лише мріяла. Адже на утриманні в батьків було ще шестеро дітей. Крадькома зазирала до єдиної в Ужгороді хореографічної студії, де навчалися діти багатіїв. Так тривало, поки її не помітила вчителька. Не раз просила брата Павла (опісля – один із провідних солістів балету Закарпатського заслуженого народного хору) тренуватися з нею вдома. «У дитинстві (це були роки Чехословаччини) мала хороших викладачів: солістку Празької опери Аврелію Кремницьку, – згадувала Клара Федорівна, – та будапештського балетмейстера з основ класичного танцю. Тут довго перебував їхній театр оперети «Гомокої». Моїм першим танцем був тірольський. Мала відповідний костюмчик із вишитим едельвейсом. А власний танець поставила в церковній школі». Бо пані Клара «пройшла» і її, й учительську жіночу греко-католицьку семінарію. 11 років була під пильним наглядом «найвищих» викладачів: із правил етикету й поведінки – всесвітньо відомого художника Адальберта Ерделі, музики й співу композитора Дезидерія Задора. А ще – вище духовенство: єпископ Олександр Хіра, Віктор Хома. Це були високоінтелігентні люди, які прищеплювали європейські цінності та етикет.

Клара Балог: «Народ мене визнає». Пам'яті знаного балетмейстера-постановника (34640547_1258434887620940_8048729087335727104_n)

А закохалася в народне мистецтво завдяки Д. Задору. Кожні канікули він зобов’язував знаходити по селах бодай дві-три нові народні пісні. А опісля, на уроці, ще й заспівати. «То було так цікаво, коли підходиш до бабки чи дідика, й кажеш: «Слава Ісусу Христу, ци могли би’сьте пригадати што’сь те співали в молодости? – розповідала нам тоді Клара Федорівна. –Знаєте, коли русин співає, та він і пританцьовує. Мені ся тото полюбило, та я почала записувати й рухи».

15 копійок зробили народною

У 1945 році, прочитавши оголошення про набір, Клара Балог стала солісткою балету першого професійного колективу області – ансамблю пісні й танцю. У 1947-му його реорганізували в народний хор. Клара Федорівна згадувала, як у концертному залі ім. П. Чайковського в Московській філармонії наш хор виконував із відомими співаком Іваном Козловським «Верховино, мати моя». Тоді її делегували дарувати йому сорочку-вишиванку. Артист натомість дав дівчині 15 копійок і побажав: «Нехай тобі ця монета принесе щастя в мистецтві». І ніби напророчив. Клара починає розуміти, що зібраний по селах матеріал є дуже цінним, тому починає сама робити хореографію. Із 1959-го вона балетмейстер хору, котрому того ж року присвоїли почесне звання «Заслужений колектив УРСР». Перший танець «Раковецький кручений» із Великого Раківця на Іршавщині приніс у Москві Кларі Балог орден Трудового червоного прапора (1960 р.).

Клара Балог: «Народ мене визнає». Пам'яті знаного балетмейстера-постановника (00-008)

Оваціями їх зустрічали не лише в СРСР, а й у Франції, США, Голландії, Словаччині, Канаді, Швейцарії. У Німеччині та Чехії гопак по тричі викликали на «біс». І коли танцювали угорський, словацький, румунський чи німецький танці (Закарпаття ж багатонаціональне), казали, що хор привіз їм Європу. Працювати над ними було неважко, бо К. Балог володіла кількома мовами. А під час гастролей траплялося всяке. Їхали якось потягом із Москви на Сахалін два тижні. Обікрали. Плакали від безвиході. Під час виступу в ленінградському «Ермітажі» закарпатка виводила на сцену знаного Тарапуньку….

«Пані, ви звідки? Ви не така, як інші»

Клара Балог об’їздила чимало країн: Канаду, Америку, Францію, 8 разів перелітала через океан. У Ріджайні знайомилася з хореографією світу. Вразили, казала, шотландці. Там працювала. Одного разу вихованці спитали: «Пані, ви звідки? Ви не така, як інші». Це тому, що знала, як має поводитися педагог.

У фільмі «Тіні забутих предків» була консультантом з танців. 4 роки викладала в хореографічному училищі культури у столиці, а жила весь цей час …на Закарпатті, щодня туди літала. «На прийомі в Міністерстві культури питали: «Та що ж це ви не хочете перебиратися до Києва?» Відповідала: «Мені добре вдома. Я тут народилася, тут творю». Іван Попович якось пофіглював: «Пані Кларо, у вас, напевно, в Ужгороді «Мерседес» чи вілла?» Насправді мала лише квартиру. Зігнорувала й закордонні запрошення. Але учні пам’ятали Клару Федорівну. Якось у Великому театрі в Москві з нею привіталися. «Звідки ви мене знаєте?» – запитала. «Ви викладали у нас у Києві». Це виявився партнер балерини Майї Плесецької, з якою й познайомив. Вони потім листувалися.

Вервечка від Папи Римського

Ще тоді у 80 років Клара Балог щодня їздила на роботу в філармонію на таксі, та покидати улюблену справу не збиралася. «Більше, як Мойсеєв (московський хореограф) робити не буду, – (Сміялася. – Авт.). Він допрацював до 103 років, у 100 ще на сцену виходив».

Останні роки життя Клари Федорівни були не дуже радісними. Помер коханий чоловік. У жовтні 2010-го, коли хор святкував 65-річчя, їй не знайшлося місця на сцені серед виступаючих. У 2013-му ще репетирувала танці з українцями Канади, облаштовувала музей із власних експонатів у своєму кабінеті в філармонії (Нині його доля невідома). Того ж року восени потрапила в лікарню. Мала в руках «пацірки», молилася, коли навідалися. Ту вервечку носила з собою у сумці, відколи її подарував Папа Римський Іван Павло ІІ. Клара Федорівна казала: «Ті пацірки мене оберігають. А все, що мала в житті, – від Бога». Опісля менше почала з’являтися на подіях, надавала перевагу спілкуванню з сестрою Євою, яка останні роки її доглядала…

P.S.: До влади. З життя пішла легенда Ужгорода, краю. Тому Клара Федорівна заслуговує мати в обласному центрі хоча б вулицю, яку назвуть на її честь.


Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає