Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято

Руслана Джахман для Uzhgorod.in  12 листопада 2017 10:08  479164800 0166370
Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято

Останній  місяць осені. Природа продовжує готуватися до зими: опадають останні листочки, яскрава жовтизна у природі поступово змінюється  бурими відтінками. Теплі,  затишні місця шукають  сонечка та інші комахи. Білки, повзики, сойки активно запасаються харчами, ховаючи їх під деревами. Ближче до людських поселень прилітають граки, снігурі та інші птахи. Тут, біля людей їм буде легше знайти їжу та тепло.  Від ранку до вечора гасають по деревах та кущах синички. Цих птахів в спокійному стані  не побачиш, весь час  метушаться.  12 листопада, на День Православного Святого Зиновія, синички відзначають свої іменини. Вони збираються зграйками і весело співають. З цього приводу наші предки завжди говорили:  “Синичка —  мала  птичка, та й вона свій празник має.”

Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято (na_zakarpatti_vidkriyut_pam_yatnik_avtrijs_kij_imperatrici_preview_medium)

Пташеня синиці великої 

Яких тільки синичок не буває в їхній файті: чубата, довгохвоста, вусата, блакитна, чорна, біла...  Майже всі, від малого до великого, впізнають  синицю велику. Симпатична пташка має гарне забарвлення. Спинка в неї жовто-зелена з маслиновим відтінком, крила та хвіст темні,  голова чорна  з білими щічками, посеред яскраво жовтого черевця проходить чорна смуга. Птаха добре пристосувалася до людських ландшафтів, тому її найчастіше можна побачити як в селах, так і у великих містах. Пташка зовсім невелика, розміром з горобця, просто є найбільшою в родині  синичок, тому й називається  так. Деколи поруч з нею крутиться менша, одягнена в світло-синю шапочку,   синиця блакитна.  За жовто-блакитні кольори, які переважають у забарвленні тіла, в Україні її ще називають бандерівкою. Ці два види дуже схожі за способом життя: гніздяться в дуплах, весною і літом харчуються павуками, комахами, а  ближче до зими — насінням.

Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято (фото2)

 Синиця блакитна

 Рідше, ніж попередні види, трапляється синиця чорна. Маленька, вертка пташка  віддає перевагу хвойним лісам, однак зимою теж шукає прихистку біля людини. В цю пору року її можна зустріти і в Ужгороді.  Вона схожа на велику синицю, тільки менша,  голова і потилиця в неї  чорні, щоки бруднувато-білі, на горлі і у верхній частині грудей — велика чорна пляма, полюбляє насіння хвойних, які зростають у нашому місті.

Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято (фото3)

Синиця чорна

 У гірських масивах Закарпаття гніздиться  синичка чубата.  Завжди піднятий вгору чорно-білий чубчик на голові — це основна ознака, за якою її можна відрізняти від інших родичів. До  синицевої родини  належать також два види гаїчок: болотяна та пухляк   і ремез.  Гаїчки —  дрібні птахи, довжина тіла в них близько 12 см, важать всього 9-12 г,  забарвлені в скромні    сірі та чорні кольори.

Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято (фото4)

Гаїчка-пухляк 

Неперевершеним майстром із будівництва житла серед синицевих є ремез.  Він плете оригінальні  гнізда-рукавички із вербового пуху та очерету, які звисають над водою на гнучких вербових гілочках. Самець закладає одразу декілька будиночків. Самка приглядається до них і вибирає ту рукавичку, яка найбільше сподобається. Завершують будівництво  обидва партнери.  Гнізда цих пернатих трудівників можна побачити на берегах рівнинних водойм, а також в експозиції “Природа Закарпаття” Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького. Ремези не справляють іменини в Закарпатті. На зиму вони відлітають в теплі краї.

Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято (фото5)

Ремезова рукавичка

Ще однією родичкою синиць є  довгохвоста синиця з  родини Довгохвостосиницевих. Ніжні пухнастики, схожі на маленькі білі з рожевим відтінком кульки з довгим хвостом, який переважає довжину тіла, тримаються в основному зграйками. Гуляючи парками Ужгорода серед тиші можна почути тоненький писк у кронах дерев.  Це довгохвості синички, які раптово з’явилися невідомо звідки, пошуміли, і так само миттєво зникли.  Часто вони прилітають на обід і до парку Ужгородського замку. Зовсім недавно  в нашій області загніздилися симпатичні вусаті синички. У 2015 році  виводок із пташенятами  виявив неподалік селища Королево знавець птахів Василь Глеба.   Цей вид таксономічно  належить не до родини Синицевих, а до родини Суторових. Впізнати  птахів у природі дуже легко: у самця від дзьоба вниз по щоці і по боках шиї добре виділяються чорні “вуса”, у дівчаток,  як і належить,  вони відсутні. 

Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято (фото6)

Синиця вусата (самець) 

Більшість синичок є моногамними птахами, тобто утворюють пари на все життя. Вони прагнуть бути разом, навіть якщо доведеться бути без їжі. Науковці Оксфордського університету провели експеримент із синицями великими. Дослідники перешкоджали парам живитися в одному середовищі. Замість того, щоб шукати харчі наодинці, птахи воліли триматися разом.   По-різному вони поводяться у шлюбний період. До прикладу, самка синиці великої  сідає на гілку, відкриває дзьоб, а самець старається її нагодувати. Таким чином вона перевіряє кавалера, чи зможе він прогодувати потомство. Демонстративно годують  самок  і самці  синиці чубатої та гаїчок. У блакитної синиці  самці танцюють перед самкою, згинаючись до землі, настовбурчують пір’я на голові,  розпушують крила та хвіст. Самка відповідає взаємністю і починає разом із ним співати. Самець вусатої синиці вихваляється яскравим вбранням перед своєю  скромною половинкою і, звичайно, чорними вусами.

Зараз синички зайняті зовсім іншими справами. Весь день  проводять у пошуках  їжі. Цікаво спостерігати, як вони безперервно бігають по гілках дерев, іноді навіть зависають головою донизу. Деколи через харчі вони можуть і почубитися.

Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято (фото7 )

Синички святкують свої іменини не самі. Зазвичай до цього дня злітаються майже всі дрібні птахи: горобці, щиглики, снігурі, чечітки та інші, які залишаються в нас на зиму, тому сміливо можна ставити годівничку. Чим годувати взимку синичок та інших пернатих, ми вже повідомляли на сайті. Допомагати птахам неважко, зате скільки насолоди можна отримати, спостерігаючи за їхньою поведінкою.

Закарпаття, яке ми можемо втратити: Синиччине свято (фото8)

Птахи — це краса та гарантовані позитивні емоції і, безумовно, вони в боргу не залишаться. Ще більше будуть радувати нас своїм співом весною  та боротися зі шкідниками в садку.


Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає