«Не дасте веселити – ворота знімемо!». Сьогодні ввечері закарпатськими селами почнуть ходити бетлегеми

Тетяна Когутич, для Uzhgorod.in, фото із архіву респондентів  6 січня 2017 10:12  437141876 0143280
«Не дасте веселити – ворота знімемо!»

Закарпаття попри мороз та заметілі на повну готується до Різдва – Коляд, як у нас кажуть. На фоні основного населення країни ми цією збереженою традицією вигідно вирізняємося – старожили підтверджують, що не було ще такого року за останні століття, коли б на Закарпатті не колядували. Навіть за совєтів, коли це було офіційно заборонено, від хати до хати ходили діти – хай тільки до близьких родичів та сусідів, але ходили. А от традиція бетлегемів – закарпатських вертепів таки частково занепала. Тим більш приємно, що останнім часом вона теж відроджується. Двигуном виступають два фактори: для хлопців, що стають гуртом бетлегемів, це честь – а також можливість за відносно короткий час заробити добрі гроші. Як готуються до Коляд та як, власне, колядуватимуть бетлегеми, нам розказали хлопці із вертепного  гурту на Мукачівщині. 

«Не дасте веселити – ворота знімемо!»  (бетлегеми (2))

Нянько робить церкву, мамка шиє плаття

Хлопці із цього гурту ходитимуть кількома селами на Мукачівщині. Починають свою колядницьку роботу на Святвечір, а розноситимуть радісну звістку три дні – допоки не обійдуть усе село із двома присілками.

Готувалися хлопці до бенефісу майже два місяці: розробляли репертуар, ролі розповідали та готували реквізит: шапки-циліндри із православними хрестами та стрічками, прикрашені стрічками, церкву, звізду,  хрести із дзвіночками та держано для балти – із цільного шматка дерева. Із реквізитом допомагали дорослі – батьки чи просто сільські майстри.

- От церкву ми тільки-тільки доробили із няньом, - каже Олег Скриленко, Звіздар, - коло для зірки теж він поміг вирізати лобзиком, от хрести хлопцям зробив один майстер в селі – на совість зробив, дзвіночками прикрасив, ще й грошей із нас не узяв за роботу.

Хлопці помочі раді – кажуть, для того, аби все купи трималося, треба добре прикрутити, а для цього потрібен інструмент та матеріали, дерево, фанера та ДСП.

- Минулого року звізду погано прикріпив, на слабі гвинтики, то як стукнув нею об землю якийсь там сотий раз – вона мені й упала, - каже Олег.

Але праця дорослих не пропаде – бо реквізит зостанеться на роки, як до діла зроблений. Єдине, що треба міняти з кожним новим роком – це шапки-циліндри. Вони, пояснюють хлопці, картонні, то помнуться, а через рік не достоять.

Якщо іх реквізитами хлопцям допомагають чоловіки, то мами й тітки щиють одяг.

- Міряють нас одягнутими в теплі куртки, то так і шиють на кілька розмірів більше, але це саме те, що треба, - пояснює Євген Мучичка, Дідо. – Одягаємося завжди тепло, як кажуть, двоє ногавиць-троє штрімфель, куртки теплі. Інакше змерзнемо –й буде не колядування. 

 

«Не дасте веселити – ворота знімемо!»  (бетлегеми (4))

«Співаємо такої колядки, аби інші в селі не знали»

Приймають участь у цьому бетлегемі 7 дійових осіб: два пастирі, два Ангели, Звіздар, Дідо й Баба. Усі хлопці – учні 9-11 класів. Склад не міняється із часу заснування колективу, колядують хлопці уже другий рік постіль.

Цікавлюся, як готують репертуар.

Перше, чого дотримуються традиційності: бетлегеми несут добру вість про народження Христа, отож, мають розказати про це в господі, заспівати колядку, повіншувати господарям та подякувати за дари. Ну а Дідо й Баба ще й зафіглювати: вони б’ють газдів по ногах  балтою та ціпком – на здоров’я.

 

Друге, за чим треба стежити – це за часом. Хлопця мають обійти усе село із присілками, а це понад 600 дворів. І в кожному треба виконати прогарму. Тому вирішили, що оптимальний час в кожній хаті – це 7 хвилин. За цей час акурат усе можна встигнути.

- Там, де видно, що господарі нас радо приймають, можемо довше поспівати, зафіглювати із газдами, вірші вінчувальні розказати, - каже Звіздар Олег. – А де бачимо, що приймають тільки для годиться, то швиденько сказали слово, заколядували – та й гет!

Ну ще важливий момент: стараються хлопці співати таких колядок, які у селі не знають.

- Ми спеціально вибираємо такі колядки, щоб не треба було сильно тягнути – бо ми не надто голосисті, - каже Олег Скриленко. – А ще стараємося співати таких, яких у селі не знають – бо як почнуть підспівувати, то потім із того не вийдеш. Знаєте, десь газда мало ся погостить – то заспівав би собі, а тоді ще нас почне учити, як треба колядувати, розказувати, як він замолоду колядував. Коротше  кажучи, потім із того важко вийти. Тому ми співаємо такої, що ніхто не знає. Позичили у колег – бетлегемів із Горонди (Мукачівщина).

«Не пустити бетлегеми – то великий гріх»

Перший раз свою виставу програють у церкві перед усім чесним народом – для цього священник відвідить 10 хв із вечірньої служби, так звані «часи». А тоді хлопці вирушають своїм марштрутом. Здолати його увесь мають за два-три дні. Але найбільше хат відвідують 7-го – колядують від обіду до 11 вечора. Під вечір, кажуть жартома, уже «гертанки гумійові» - мається на увазі, що встигають добряче охрипнути.

Питаю, чи в кожну хату пускають. Кажуть, так. Не заходять тільки туди, де господарів нема вдома.

- Буває так, що закрито – то на наступний день дехто сам дзвонить, просить, зайдіть, хлопці, бо нас учора дома не було. Не пустити колядників, тим більше бетлегемів, то гріх – бо ж ми несемо радість та вість про народження Христа, - каже Олег. – Минулого року не дали веселити тільки в одному дворі. Там якраз чоловік напився, то жінка вийшла зла, й нам каже, мов, ідіть собі, хлопці, не треба нам тут веселити. Хотіли сь ме зняти їм ворота – за традицією маємо на це право, як не дадуть веселити, але пошкодували: хто їй потім ті ворота на місце покладе – із таким чоловіком? А для таких випадків й ключі залізні зі собою маємо, бо як захочемо, хто нам завадить, семерим хлопам здоровим?

«Ні горілки, ні вина – нич-нич-нич»

Бетлегемам прийнято добре віддячуватися за коляду. Хлопці кажуть, що найчастіше кидають по 50 гривень, буває, що й 100 і більше, а буває – й 20 гривень дадуть.

- Це від людей залежить, - каже звіздар Олег. - Часом бабка 100 гривень миче, а прийдеме в таку хижистку нівроку – видно, що Бог їм дав, а вони нам за колядку двадцятку дають. Але казати нічого не можна, беремо що дають – дякуємо й далі йдемо.

25% із заколядованого хлопці дають на церкву в селі. Також – у каплиці в присілках, та греко-католицькій каплиці – її тут недавно збудували, а колядують й у православних, й у греко-католиків.  Інше ділять між собою.

Окрім грошей, в кожній хаті хлопців просять за стіл – але вони ніде не йдуть.

- Гостять усюди, але ми не дуже йдемо – нагоститися, а потім язиком плести та носом клювати ніхто не хоче, тому ми ні горілки не п’ємо, ні вина – нич-нич-нич, - кажуть хлопці.

Привали, звісно, робимо, - каже Олег. - У родичів, сусідів – вип’ємо гарячого чаю, трохи перекусимо, відігріємося. А після коляд робимо для гурта загальну гостину –в одного із учасників гурту.

Із бетлегемами люди радо фотографуються.

- Іноді на вулиці зупиняють, із машин вилазять – хто від рідних із гостей назад в місто їде. Минулого року зупинилася машина, жінка вийшла, почала із нами селфі робити – то потім чоловік на неї гримнув: чого, мовляв, до молодих хлопців чіпляєшся.

А якось, пригадують хлопці, самі маршрутку на дорозі зупинили – той  шофер став, люди вийшли – гарно заколядували їм, то вони й поїхали далі. 

 

«Не дасте веселити – ворота знімемо!»  (бетлегеми (5))

«Раніше у великих селах було по 15 бетлегемів, хоча б по одному на вулицю»

Раніше в кожному селі, в кожному куткові, пояснює Василь Коцан, директор Закарпатського музею архітектури та побуту, був свій бетлегем. У великих селах могло бути й 15 таких гуртів. На Святвечір кожен бетлегем колядував у своїй частині села, а вже з 7 січня вони мінялись вулицями (частинами села) або йшли колядувати у сусідні села. Всі бетлегеми обов’язково збирались й колядували в церкві перед Всенішною службою. Кожен бетлегем дарував на церкву якусь частку заколядованих коштів. Про це священик оголошував вже після святкового Богослужіння 7 січня.

Бетлегеми – це група хлопців різного віку, які збирались для костюмованого розігрування різдвяного дійства. Традиційно хлопці починали збиратись для розучування сценарію після свята Миколая (19 грудня). Збирались вони або по черзі вдома кожного із учасників колядницького гурту або в окремих селах були хати, де ніхто вже не жив.

У різних районах кількість учасників бетлегемів та їх рольова участь були різними. Але, зазвичай, бетлегем складався із запрошувача із палицею зі дзвіночком та двох ангелів, що несли вертеп («хижку») (це були хлопці 12-15-річного віку), чотирьох пастирів (15-16 років), діда, баби, чорта, жидів, кози (17-20 років). Запрошувач, ангели одягались в білий одяг, оздоблений яскравими стрічками, пастирі – у білі штани, білу сорочку, чорний лайбик (піджак), чорні високі чоботи, велику циліндричну шапку з різнокольоровими стрічками та хрестиком у верхній частині. Дідо одягався у вовняні штани (холошні), гуню («петик»), на голову одягав вовняну шапку-маску, до передньої частини якої пришивали очі, червоний ніс, рот, вуса. Дідо був одним із головних дійових осіб. Господарі обов’язково старались, щоб дідо зайшов до хати під час коляди. Він поряд із колядуванням та різними рольовими розіграшами з бабою та козою дарував дітям якісь гостинці (яблука, горіхи, печиво, цукерки).

До негативних героїв бетлегему, які бешкетували, особливо там, де були дівчата на віддані, належали чорт і жиди. Бетлегемам за коляду платили гроші, їх пригощали.

У тих селах, де було декілька бетлегемів, кожен із них мав мати свої основні колядки, свій дещо відмінний сценарій.


Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає