Історії кохання видатних Закарпатців

Анастасія Бучук  14 лютого 2017 14:44  345144911 0146328
Історії кохання видатних Закарпатців

Справжнє кохання - те почуття, яке спонукає людей на неймовірні вчинки! Мабуть, через це історія сповнена романтичними легендами, головними героями яких є закохані історичні, потужні постаті, а наслідками їх почуттів - справжні  важливі в часі події чи мистецькі твори. Спробуємо нагадати ті з них, які залишили помітний (нехай не завжди на перший погляд) відбитки в історії нашого краю…

Розпочнемо з головної поетичної постаті сусідньої Закарпаттю Угорщини. І недаремно, адже візит Шандора Петефі на Закарпаття історики пов'язують саме з коханням. Оскільки для шлюбу із заможною нареченою йому необхідно було заробити власні кошти. "Дорожні листи" - замітки та враження від візити на схід Угорщини, а Закарпаття тоді входило до її складу, мали принести журналісту Петефі необхідні для одруження із коханою статки…

Кохання відомих людей: Шандор Петефі та Юлія Сендреї

Історії кохання видатних Закарпатців (bez_nazvaniya_1_reference)

Шандора Петефі називають великим поетом Угорщини, її символом та співцем революції. В житті він мав дві пристрасті: боротьба за свободу нації та кохана Юлішка, його дружина.

Він називав себе щирим угорцем, проте його мати була за походженням словачкою, а батько сербом. Він сам собі обрав ім’я, так Олександр Петрович став Шандором Петефі. Все його життя було бурхливим як річка Тиса, про яку багато писав, і таким же нестримним. Він якщо любив, то безмежно, якщо зневажав, то всім серцем, так ніби відчував, що помре молодим, тому треба було встигнути все. Жив на повну, писав на повну, відчував на повну і боровся за свої переконання на повну. Доля його переплелось і з Закарпаттям, зокрема Ужгородом, Мукачевом та Береговом, про які він згадував у листах до друзів.

Крім постійної боротьби, було в його житті і інше, кохання до Юлії Сендреї. Про їх першу зустріч він писав: «Там, навпроти готелю, в саду під деревом, побачив я її минулого року, 8 вересня, між 6 та 7 годинами вечора. З тої хвилини вважаю я, що живу, що існує світ…а до того не було мене, не було світу, не було нічого».

Історії кохання видатних Закарпатців (200px_szendrey_julia_reference)

Проте, не все було так райдужно. Проти їх стосунків, виступала родина дівчини, особливо деспотичний батько, який і слова не хотів чути про такий союз. Лиш після довгих наполягань Шандора, згода була отримана. Шлюб відбувся 8 вересня 1847 року.

«Ми вінчались по середньовічному романтично: рано вранці в капличці ердедського замку. І я і моя наречена хотіли надати своїм обличчям серйозний та святковий вираз, але це ніяк не виходило, ми постійно посміхались один одному» - згадував  Петефі.

Але після цього, почались важкі будні, постійна нестача грошей, творчі невдачі поета, а головне його політичні погляди та дії проти уряду. Ускладнило ситуацію і його вступ до армії.

15 грудня 1848 року, вони стали батьками, назвавши сина Золтаном. Поява дитини, ще більше погіршила їх матеріальний стан.  І невідомо чим би це закінчилось, якби Шандор Петефі не помер у 26 років, на полі бою (за іншою версією в полоні). І можливо, ім’я обожнюваної дружини, було останнім, що він вимовив у житті. Юлія ж не була такою вірною, і вже через рік після смерті чоловіка, одружилась вдруге. Так завершилось велике кохання, великого поета, яке на віка залишиться в його творах.

Історії кохання видатних Закарпатців (szendrey_julia_petofi_sandor_cultura_1_reference)

Если ты цветок — я буду стеблем,

Если ты роса — цветами ввысь

Потянусь, росинками колеблем, —

Только души наши бы слились. 

Если ты, души моей отрада,

Высь небес — я превращусь в звезду.

Если ж ты, мой ангел, бездна ада —

Согрешу и в бездну попаду.

Салк-Сентмартон, 1845 г.

(Переклад Б.Пастернака)

Ласло Оцил і Луїза Перені

Він: поважний освітянин, автор численних публікацій про шкільну освіту

Вона: заможна панянка, спадкоємиця величного прізвища Перені та великих статків родини

Він: сповнений ентузіазму 31 літній спеціаліст

Вона: заклопотана господиня, якій належали численні землі та виноградники, якими треба було управляти

Попри таку різність, зустрітись їм таки судилось!

Коли 23 липня 1880 р. Ласло Оцил був призначений інспектором освіти Угочанського комітату, він певно і уявлення не мав, що знайде тут свою долю, і в особистому і в професійному значенні.  Маючи активну громадську позицію та професійний запал, активно взявся до роботи, по підняттю освітньої сфери краю, на належний рівень.

Роботи було надзвичайно багато, першочерговим завданням визначав будівництво Горожанської школи, як зразково-показового закладу, для всього регіону. Можливо, саме при вирішенні організаційних питань щодо горожанки, зокрема про виділення землі під будівництво, Луїза та Ласло і зустрілись.

Так не романтично, але вже на роки. До речі, не без скандалу. Запропонована родиною Перені земля викликала сумнів у інспектора освіти, бо знаходилась на ринковій площі, де було дуже гамірно і  щотижневі торги залишали по собі багато бруду. На засіданні комісії Оцил заявив, що ділянку придбають тільки після медичного висновку головного лікаря, чи придатна вона для школи. Коли  позитивний висновок був отриманий, будівництво розпочалось і вже в 1881/1882 навчальний рік, школа прийняла перших учнів. Згодом біля школи були посаджені дерева, а сама території приведена до ладу.

Історії кохання видатних Закарпатців (4_fit_content_width (1))

І це був лиш початок його діяльності. За 23 роки роботи в Угочі, збудовані десятки нових шкіл та приведені до ладу вже існуючі. І весь цей час, вірним союзником та великою підтримкою була його дружина, Луїза Перені. Важка ж та напружена праця негативно позначилась на здоров’ї Ласло, яке ще більше ускладнювалось цукровим діабетом. І у віці 57 років, 24 грудня 1906 року він помер. Не судилось їм мати дітей, але вони були один в одного.

І то не проста любов, а та що на століття. Свідченням тих почуттів став мавзолей, споруджений Луїзою для свого чоловіка після його смерті. Дружина не схотіла ховати його на кладовищі, а обрала те місце, де б Ласло міг бачити плоди своєї діяльності, на одному з схилів Чорної гори, звідки відкривається чудовий вид на все місто.

Історії кохання видатних Закарпатців (11_fit_content_width)

На мавзолеї викарбуваний такий вислів: «Зупинисьмандрівнику, скажи Спартакові, що тут спочиває його вірний син, який пролив свою кров за Вітчизну». І справді, за справу свого життя він віддав всі свої сили, можливо навіть жертвуючи особистим щастям та затишком.

Історії кохання видатних Закарпатців (7_fit_content_width)
Історії кохання видатних Закарпатців (2_fit_content_width)

Луїза після смерті чоловіка повністю поринає в господарські справи. Але перед смертю, як все земне лишається позаду, просить поховати себе поряд з чоловіком, у цьому величному склепі.

Історії кохання видатних Закарпатців (6_fit_content_width)

Ще розповімо про Августина Волошина та Ірину Петрик.

Єдиний син в сім’ї Івана та Емілії, де було ще 6 дочок. Для родини він просто Густі, а для інших – Августин Волошин, політичний та культурний діяч, президент Карпатської України. Але то все зовнішня сторона, а є ще інша, де він закоханий в свою дружину чоловік та батько 22 сиротам.

Історії кохання видатних Закарпатців (istorii_lyubvi_vydayuschihsya_zakarpatcev_avgustin_voloshin_i_irina_petrik_preview_medium)

Вірною його супутницею по життю стала донька професора Ужгородської гімназії Ірина Петрик, яка приходилась далекою родичкою Олександра Духновича. Заручились вони в 1896, того ж року одружились. І цей союз був закріплений як на землі, так і на небі, як при житті, так і після смерті.

Августин Штефан описував її так: «Ця середнього росту, повної круглуватої постаті, каштанового волосся і бурих очей, лагідної і скромної вдачі, добра і ощадна господиня була гостинна і толерантна…». Крім цього, Ірина Іванівна була ще й достойною свого чоловіка. Вона підтримувала його у всіх його починаннях та й сама була активним громадським та освітнім діячем. Особливо допомагала жінкам, відстоювала їх права та інтереси. Разом з сестрою Августина Ольгою, відкрила «Маріанську конгрегацію греко-католицьких дівчат». Основною метою організації вважала полегшення життя жінки. Тут їх навчали грамоти, основам медицини та гігієни, а також догляду за дітьми. Але на цьому вона не зупинилась і вже 1921 року ініціювала створення «Жіночого Союзу», що проводив численні просвітницькі акції. Вона ж доклала зусиль до створення «Народної кухні Жіночого Союзу», яка провела більше 300 тисяч безкоштовних обідів для бідняків і це протягом лише 1932 – 1933 років.  

На жаль, родині Волошин не судилось мати власних дітей, тому всі свої зусилля вони поклали на розвиток громади. А своє щастя та сімейний затишок здобули в сиротинці, який родина організувала 1933 року у власному будинку по вулиці Ракоці (м. Ужгород). За допомогою сестер Василіанок, організували щось на зразок будинку сімейного типу, де проживало 22 дітей. Тут вони мали все найнеобхідніше, дах над головою, хліб насущний та любов двох батьків, Ірини та Августина. Кажуть, родина навіть організувала свій невеличкий оркестр та хор.

Таку ідилію перервала трагічна смерть Ірини після двох днів хвороби та ускладнень від неї. Сумували за нею багато людей, своє співчуття навіть висловив Президент Чехії Томаш Масарик. А найбільше тужив, звичайно, Августин, який розмістив некролог про смерть коханої в усіх газетах Чехословаччини до яких мав доступ. Беднажарова Тетяна в своїй книзі «Августин Волошин – державний діяч, педагог, мислитель» цитує його слова: «Перейнятий глибоким жалем та здаючись на св. волю Божу повідомляю, що найдорожча моя Дружина Ірина Волошинова рожд. Петрик на 59-ім році життя 40-ім супружжя, заосмотрена св. Тайнами по півночі дня 13-го березня 1936 р. упокоїлася в Господі. Похорон тлінних останків Дорогої мені Дружини відбудеться дня 15 березня по полудні о 16 год. В ужгородській греко-католицькій кафедральній церкві…». 

Він сам заповів поховати себе біля дружини (зараз це території Закарпатського музею народної архітектури та побуту). Але не судилось, бо свою смерть він знайшов у Лефортівській в’язниці в Москві. Де його тіло, досі невідомо. В 2014 році біля могили Ірини Петрик встановили 2 надгробки, її і Августина. Хоч так закохані разом, і, може, стало би доброю традицією приходити до них з квітами – в день закоханих чи в який інший день, для величання великого кохання великих людей.

Історії кохання видатних Закарпатців (4_fit_content_width (2))
Історії кохання видатних Закарпатців (3_fit_content_width)

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає