Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді?

Тетяна Когутич, для Uzhgorod.in, фото Михайла Кресана та із архіву Василя Коцана  3 грудня 2016 15:34  976139586 0140958
Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді?

Традиційно із початком «пилипівки» закінчувався сезон весіль. І хоча ми із вами живемо в пост-традиційному суспільстві, але тут таки нічого не поробиш: сезон весіль із постом таки завершився. До речі, ви останнім часом на багатьох бували? Помітили, які тренди у сучасному закарпатському весіллі? Я трохи утрируватиму, але це дійство схоже на несмішну комедію – із подекуди невдалими жартами тамади, часом дурнуватими конкурсами, обов’язково п’яними гостями, незрозумілими викрутасами на танцмайданчиках. І звісно, яке ж весілля без бійки! Часом теж трапляється… Тому нерідко хто із гулянки йде із емоціями, як після невдалого походу до театру. «Н-но, удбулись-ме!» - кажуть в такому випадку.

«Це – коли молода не у білій сукні та фаті, а у строї та в вінку»

Маю сказати, що ні разу таких відчуттів у мене не виникало після етновесіль. Мала честь бути на кількох у друзів, ще живучи в Києві. Що таке етновесілля? Це коли, знаєте, молода не у білій сукні та фаті, а у строї та в вінку, а для гостей діє дрес-код «вишиванка», замість дискотеки гурти грають традиційну музику та танцюють – усі, навіть ті, хто не вміє, - народних танців. «Гоп, мої гречаники, гоп, мої ячні!» А обряди, якими переплетене усе дійство – від ранку до другого ранку надають усьому цьому такого настрою, що у вас навіть сумнівів не виникає, що усе тут по-справжньому. І за столами кричать не «гірко!», а «Слава молодим!»…

Із цим, захотілося переконатися, чи ж у нас на Закарпатті цей тренд теж у тренді. Тому поспитала про це менеджерів закарпатських івент-агенств. Спочатку як журналіст цікавилася: «Як часто ви організовуєте етно-весілля? чи є на це попит?» Після того, як у четвертій фірмі відповіли, що за останні сезони не організовували жодного, змінила тактику – видала себе за клієнтку, яка б хотіла таке замовити. Мені запропонували допомогти із пошуком музик. «А сам обряд?» «Ну це вже не до нас, ми ж не етнографи» - отримала відповідь. Тобто, навіть якщо хтось раптом і захоче бути першим на Закарпатті, хто утне тут відтворене весілля зі свого регіону – то ще тре буде пошукати того, хто б у цьому випадку допоміг.

Знаючі люди кажуть, що в Ужгороді, наприклад, допомагає ансамбль при краєзнавчому музеї, що в замку. Й співати на весілля їздять, й на весіллях грають і навіть обряди традиційні закарпатські проводять. Але – у рамках загальної програми. Тобто, це буде щось на кшталт розваги – не просто заради шоу, а як кажуть, для душі. Знаю також гурт жінок в Мукачівському районі – наприклад, Гроно – які співають традиційних весільних пісень молодим та їхнім батькам. На кшталт: «Ой, дай, Боже в добрий час, як у людей, так і в нас». Але це теж – просто виступ на весіллі. Поки тамада мовчить. 

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (етно-весiлля7)

«Чому ні?» - бо на Закарпатті весільні традиції живі, й вплетені у контекст європейського весілля

Частково дав відповідь на питання: «чому ж у нас не популярні етно-весілля – адже ж сам Бог велів, такий колорит, стільки усього намішано, кожне село традиціями вирізняється!..» колега-фотокор, для якого весілля це – робота.

- Я, справді, жодного разу не знімав етнографічне весілля – ні за останній рік ні в минулі не пригадую, - сказав Сергій Гудак, відомий ужгородський фотограф. – Правда, пам’ятаю одне таке, про яке говорили в Ужгороді, це було весілля дочки відомої ужгородської портретистки Наталії Сіми Павлишин, дійство відбувалося, здається, на Рахівщині, там прискіпливо дотримувалися обрядів, підбирали вбрання, молоді їхали на конях… А стосовно питання «чому ні?», то на мою думку, через те, що на Закарпатті весільні традиції ще живі – й у містах теж, бо вони не надто відірвані від села. Так, ці традиції вплетені в загальний контекст так званого «європейського весілля» – тобто молода у білій сукні, але їй розплітають косу, вона спочатку «шоровий танець» танцює, а потім кидає букет тощо... Зі своєї практики можу сказати, що наразі найкраще збережені весільні традиції на Хустщині та Іршавщині, на Рахівщині ще й традиційних танців танцюють – знамениту «гуцулку». Також майже повсюдно в області запрошують троїстих музик. Це – тренд. Або навіть якщо їх нема, то наприклад, спостерігав у румунських регіонах – поки грає звична дискотечна музика, усі сидять за столами, а як ввімкнуть народні – усі підриваються, від малого до старого – й ідуть до танцю. Серед молоді в Ужгороді, на мою думку, етновесілля непопулярні тому, що обираючи сучасні варіанти вони хочуть просто відокремити себе від села, показати, що вони інакші.

Кияни сміливіше погоджуються на експерименти, а етновесілля – це експеримент

Із іншим питанням «Чому етновесілля популярні у столиці?» - звернулася до етнографа Наталки Лещенко, яка, зокрема, спеціалізується на організації етновесіль в Києві.

Насамперед, пані Наталя зазначила, що є три категорії клієнтів, які забажали собі провести етновесілля.

- Зі статистики Майстерні українського весілля за 6 років: замовлення на етновесілля за українським обрядом надходять переважно від міської молоді. Хтось зі щирих патріотичних переконань та з поваги до традиції, когось доля приводить до нас у пошуках екзотики (бо справжній весільний обряд – ще та екзотика і дивина для сучасного українця), хтось має пару і сватів з-за кордону і їм якось соромно показувати те, що ми називаємо весіллям сьогодні (тамада, масні жарти, дурнуваті конкурси, ріки алкоголю…) або хочеться показати щось цікавіше ніж весілля, організоване в кращих західних традиціях, через весілля показати Україну.

Найчастіше в уяві наших замовників живе рафінований варіант українського весілля, що пережив радянські трансформації і театрально-естрадні впливи, із цього випливає неофіційне гасло нашого творчого гурту: «Клієнт ніколи не правий».  А щодо провінційної молоді, от як у випадку із Закарпаттям, де етно-весілля не у моді, то вони якраз прагнуть міського, або чогось, що з таким трепетом переглядали в імпортних фільмах. І це можна зрозуміти, бо у їх місцевості традиція частково ще жевріє.

Що стосується столиці й популярності етнографічних весіль, то треба сказати, що кияни сміливіше погоджуються на експерименти і на виключення з правил. Активно шукають оригінальних рішень, неповторності. До списку таких рішень і належать етнографічні весілля. Окрім того, у Києві, мабуть, найбільше колективів і дослідників, які готові це цікаво адаптувати і втілити в життя. Тому, на мою думку, відсоток тут найбільший. Не можу точно зорієнтувати щодо статистики – тобто, яка частка етнографічних весіль від загальної, можу сказати тільки, що за 6 років ми організували десь понад два десятки таких весіль. Ще можу назвати з п’ять команд, які це можуть достойно робити і активно працюють у цьому напрямку. Давайте теоретично припустимо, що у них приблизно така сама кількість. Отже 6 команд по 20 весіль буде 120 за 6 років. Судіть самі. 

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (лещенко)

Молода відшивала весільний рушник, а напередодні весілля його порвав пес

Я також попросила пані Наталю виділити якісь зі проведених нею весіль кілька, про які є що згадати. Ось що вона розповіла.

- Пам’ятаю весілля красивого темношкірого Трістана з острова Домінік (шукайте біля Америки) і чарівної Оксани з Волині. Його мати вразила нас розумінням справи і надзвичайно відповідально брала участь у коровайному обряді. Ми виспівували обряд не зупиняючись, наша коровайниця Віра Жайворонок керує процесом, всі інші – жінки, запрошені молодими (адже у нас всі обрядодії виконують лише представниками родів молодят). На Мафет (матір Трістана) лягають найвідповідальніші деталі. Ми починаємо співати пісню: «Хорошії коровайниці/Хорошенько коровай бгають/З білими рученьками/З чорними оченьками» і розуміємо, що стосовно Мафет про руки треба співати дещо змінивщи прикметник. На цьому весіллі ми вперше побачили як гармонійно танцювати під африканські ритми. На цьому ж весіллі чудово вжилися дві різні культури. Тут була відтворена Волинь.

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (етно-весiлля9)

Одне з перших наших весіль Юлі і Вадима, за традицією з Таращанського району, що на Київщині. На цьому весіллі вразила могилянська молодь. Дуже дружне веселе товариство. Вони не лише допомагали з пошуком матеріалів, а й ходили до нас на репетиції зі співу. Зазвичай обрядових співаємо ми, бо у замовників нема можливості й терпіння вчити всю ту масу матеріалів, а на цьому весіллі в якийсь момент ми зрозуміли, що зайві. Дружки і бояри імпровізували, але діяли в межах традиційних формул. Ми побачили те, якої форми набула б традиція, якби була неперерваною. Пам’ятаю цей випадок як одкровення.

Весілля з Сумщини. Згадую і навожу як приклад випадок Насті та Ігора.  Настя довго збирала інформацію. Приїздила з Сум у Київ щоб обговорити деталі. Переживала, як сприйме таку ідею їхнє оточення. А головне, сама вишивала весільний рушник. Не хрестиком(!) – рушниковими швами за традицією Слобожанщини. Рушник великий, робота забарна, і робила це вперше в житті. Я, побачивши роботу над рушником і захоплюючись її принциповим підходом, зрозуміла, що зроблю все можливе, щоб їм допомогти. Вся команда погодилась. Почали підготовку. А перед самим весіллям пес-підліток молодят пошматував весільний рушник. В телефонній розмові ми з Настею довго обговорюємо. Я обережно розповідаю про забобони і підхожу до того, що щастя твориться власними руками, мудрим людям ніщо не завадить стосункам… а сама сильно переживаю, щоб молодята не надумали собі дурниць. І тут Настя як відрізала: «Це наш пес, ми його любимо і він не може нам нашкодити! Робимо весілля!». Я раділа і радію досі їхньому щастю.

Було й таке весілля, на якому на початку нас відверто запитали: «А когда представлєніє начньотся?». Мене заціпило. Я почала потроху набирати повітря, не меючи ще тої відповіді, але виручив бойовий друг – наш оператор Владек: «Вот клоуни прієдут і ми начньом». 

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (етно-весiлля10)

Насамперед, згадайте, звідки ваш рід

Наостанок прошу Наталю розповісти про список must для вдалого етновесілля – тобто, що для цього, власне, потрібно? (а можливо хтось на Закарпатті захоче).

- В першу чергу треба згадати звідки ви родом і звернутися до обряду саме цієї місцевості. Чому? Даю підказку-парадокс: поняття «українська весільна традиція» не існує в природі, якщо йдеться про її відтворення. Берете обряд і відштовхуєтесь від його списку «must». Подивіться атлас традиційного одягу – зловіть контрасти. З обрядом так само. Є місцевості, де, наприклад, не знають коровайного обряду, там ділять сирну мандричку (з експедицій на Волинське Полісся). Весільна шишка змінюється географічно від назви коровая до маленької булочки і аж до гілочки обмотаної тістом. Кількість рушників, потрібних на обряд, рахується десятками. Деякі моменти взагалі не миряться на одному весіллі, наприклад, парна чи не парна кількість коровайниць, кількість короваїв та варіанти весільних хлібів взагалі, хрещена з Березнівського району (Рівненщина) зашиває голку в комір молодого для захисту, а мати молодої з Житомирщини розцінює це як злий помисел. Створення, вигляд і доля весільного деревця теж різна: у гуцулів воно красується цілий рік на подвір’ї, а от на Київщині його розривають на шматки. Це я ще дуже узагальнюю, говорячи, треба ще й конкретні села називати. От вам і універсуй список і винайди панацею, коли їдучи в кожну наступну експедицію розумієш, що геть нічого не знаєш про весілля)))

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (етно-весiлля6)

На Закарпатті три тижні перед весіллям у церкві виголошували, хто бере шлюб – і чи хтось із громади не проти

Детальніше щодо списку must етновесілля для закарпатців розповів науковець, етнограф Василь Коцан.

- Пращури вірили, що дотримання усіх традицій в весільному обряді потрібно для того, аби вберегти сімейне вогнище від зла. Усі складові традиційного весілля були пронизані народним звичаєвим правом, народною мораллю та етикою, традиційним вшанування батьків та власного роду. У ХІХ – першій половині ХХ ст. більшість шлюбів укладались за домовленістю батьків, тобто були «звідними». Але навіть при укладанні шлюбу за домовленістю у батьків, у молодих просили їх згоди або переконували їх у матеріальній вигідності одруження. Так, до слова, тривало до 40-х років минулого століття. А власне весільний обряд складався із перед весільного етапу, власне весілля та після весільного.

Щодо першого мова про усім відомі світанки, а ще в окремих районах краю відбувалися «визвідини»: родина нареченого намагалась якомога більше дізнатись про майбутню невістку – від сусідів, родичів. Питали про придане, визвідували, чи приймуть сватів від цього парубка. Сваталися на Закарпатті ходили в неділю, вівторок або четвер, у пісні дні та в суботу сватачів не посилали. Сватати йшли або рано вдосвіта, або пізно ввечері, щоб ніхто не перейшов дорогу «порожняком».

Ознакою згоди чи незгоди дівчини були різні елементи. Наприклад, у низинних районах Закарпаття наречений після сватанок залишав у хаті дівчини капелюха або уйош (сукняну куртку). Наступного дня вранці хлопець приходив на подвір’я дівчини, і якщо він бачив калап або уйош на ганку, це було ознакою згоди дівчини. А у лемків Великоберезнянщини дівчина рано вранці виходила з комори, виносила загорнутий в рушник калач і ставила його в сумку («бесаги»), яку спеціально залишав після сватанок хлопець.

Ще один із цікавих обрядів перед весіллям - т.зв. «оголоски», які проводили десь за два-три тижні до самого весілля. Молоді з кимось з родини йшли до церкви, де священик записував їх у церковну книгу. Після цього кожну неділю, яка залишалась до весілля, священик після служби оголошував, що така то пара вирішила побратись, якщо хтось має щось про це сказати, то нехай висловлюється зараз. На оголосках піп благословляв молодих, з’єднував їх праві руки, а молоді обмінювались хустинками. У окремих районах після оголосок наречена купувала собі барвінку на вінок, а молодому штучних квітів і дзеркалець на богрейду.

У переддень весілля робились т.зв. «заграванки», «гуски», «вечорниці». Цей обряд – це праобраз сучасних дівич-мечорів чи зборів хлопців. Вже самі різні назви цього обряду вказують на його різне навантаження. Так назва «гуски», походить від того, що під час цього обряду пекли різні калачики у формі гусок або качечок, якими вже вранці в день весілля обдаровували наречених та їх дружбів і дружок. Ці обряди проводились окремо в домі молодої й окремо в домі молодого. У різних районах проводились по-різному. Дівчата збирались у домі молодої, а хлопці – у молодого, де проводили різноманітні молодіжні забави.

Щодо самого весілля, то в більшості сіл Закарпаття саме в день весілля, вранці відбувався обряд вінкоплетіння. Плелись вінки для молодої і молодого, а також для їх дружок та дружбів. Тоді ж готувалась весільна палиця («курагов», «застава»). У окремих низинних районах вінкоплетіння починалось вже в переддень весілля («на гуски» - обряд, що проводився напередодні весілля, коли пекли калачики у формі гусок, якими вже вранці в день весілля обдаровували наречених та їх дружбів і дружок.). Традиційно цим займались жінки старшого віку. Зазвичай, у кожному селі були жінки, яких спеціально запрошували для проведення цього обряду. На Іршавщині вінок молодим плете обов’язково хресна мама («маточка»). Майже всюди випікався весільний коровай, який у різних селах мав різну назву («крученик», «верченик»). Це був круглий калач і з отвором посередині.

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (весiлля-етно-1)

«Як хотіли народти першого хлопчика, його садовили молодій на коліна на початку обряду розкосичення».

Василь Коцан розповів також про цікаві обряди після вінчання.

- Після вінчання, зазвичай, йшли на гостину до хати молодої. Тут молодих зустрічала мама або старша жінка одягнена у кожух навиворіт (на багатство) з божим благословенням, короваєм, рушником та горілкою. Заходячи на подвір’я, молодята змагались хто скоріше гляне на когось із своєї родини. Вірили хто перший запримітить тата, тітку, сестру на того й буде схожа дитина. Наступного дня йшли до хати молодого. Заходячи до хати невістка била яйце аби так легко родити як воно розбивалося. Якщо хотіли, щоб першим у молодих родився хлопець, в окремих обрядах використовували маленького хлопчика. Так він займав місце нареченого за столом, коли молоді заходили до хати. Аби отримати своє місце наречений мусив частувати хлопчика. Хлопчика також садили молодій на коліна на початку обряду розкосичення.

Традиційно через день два після весілля справляли оглядини («пропуй», «колачини»). В окремих долинянських селах в цей день розламували весільний калач. Вірили кому з молодих попадеться більший шматок, той довше житиме. На оглядинах були присутні тільки молоді та їх батьки. Ті гості, які дарували на весіллі молодим худобу, саме на «калачини» приводили цю худобу.

 

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (весiлля-етно-2)

«Тільки періодичне відтворення зберігає традицію»

Ну й наостанок запитала у експертів-етнографів про те, чому насправді варто надати перевагу етновесіллю – перед звичним, європейським.

- Перш за все, це стане запорукою того, що ваше весілля пройде насправді весело, а головне запам’ятається усім, -- вважає Василь Коцан. – Чудово, що на Закарпатті в окремих районах досі зберігаються не тільки окремі обрядодійства, але дедалі часто сучасна молодь навертається до традицій й з радістю й гордістю проводить власне весілля в етнічному стилі. Більш ніж переконаний, що ніякі наукові дослідження, публікації не зможуть зберегти будь-який обряд, якщо він не буде збережений у народній пам’яті. Саме тому, будь-яка спроба, навіть найменша, повернутись до традиції відтворити її частку, є важливим кроком у збереженні та популяризації народної культури.

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (весiлля-етно-3)

«В європейському весіллі таких емоцій ви не переживете»

- Під етновесіллям ми розуміємо весільний обряд з конкретної місцевості (району, а якщо вистачає матеріалів та інформації – конкретного села), адаптований до запропонованих молодятами умов і відтворений у цих умовах, - каже Наталка Лещенко. – Естетично – це різниця музичного і кольорового стилю. В українській весільній обрядовості переважають яскраві кольори, особливо червоний, на противагу пастельності європейського весілля. Обряди супроводжуються обрядовим співом, від якого залежить велике емоційне навантаження. В європейському таких емоцій ви не переживете. У традиційному весіллі багато деталей, атрибутів і дрібних обрядодій у своїй послідовності. Все має сенс і своє місце. Це дуже складно відтворити нефахівцю. По шляхетності і вишуканості (це часом, є визначальним для замовника) етнічне весілля нічим не поступається європейському, якщо звісно його відтворюватимуть не клоуни в кокошниках на босу ногу з ганебними вигуками «Гірко!»

Видатною родзинкою, яка замінить будь-які конкурси і розваги, до яких так звикли наші сучасники, є традиційні танці. Для нас їх проводять гурт Баламути, вони ж роблять повністю і музичний супровід: скрипка, басоля, цимбали, бухало, народні духові у широкому різноманітті. Хлопці грають як автентику, так і раптово імпровізують з сучасними мотивами. Гості забувають про існування музичної підбірки на флешці.

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (етно-весiлля8)

- Ми нікого не переконуємо в тому, що щось одне краще за інше, - каже Наталка Лещенко. – Сучасна людина звикла до свободи вибору. Ми намагаємося зробити усе, щоб молодята та їхні гості отримали максимум розуміння того,  що відбувається, пережили в цьому максимум емоцій: від щирих сліз до веселого сміху. Не варто свято вірити в магію обрядів, адже щастя, любов, порозуміння вимагають особистої роботи кожного з нас, не залежно від того чи вдався весільний коровай, чи достатньо стрічок було у вінку молодої, чия свічка опинилася вище чи хто перший сів на стілець молодої.

Та не «Гірко!», а – «Слава молодим!» Чим етновесілля краще за європейське, і чому на Закарпатті воно не в тренді? (весiлля-етно-4)

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає