Перше враження про людину формується за різними ознаками, індивідуальними для кожного: погляд, жест, тембр голосу… У моїй ситуації йдеться про публічну активність. Денис Ман – постійний дописувач соціальних мереж – головного комунікаційного майданчика – привернув увагу навіть не постами про виконання посадових обов’язків чи заходи, пов’язані із цією діяльністю. Світлини з особистого життя і зворушливі підписи під ними… Погодьтеся, мало хто з державних мужів ризикне поділитися щастям від народження сина чи радістю його нових звершень – із віртуальним товариством. Ман ризикує, і цим, у мене особисто, викликає непідробний інтерес…
– Денисе, звідки Ви з’явилися? Стрімка кар’єра в сьогоденні, вочевидь, пов’язана із минулим…
– Та я завжди був громадськи активним… У школі, згодом – в університеті, очолював студентське самоврядування. А потім, у 2012-му почалася більш активна політична робота у партії УДАР…
– Як я розумію, саме цій абревіатурі Ви завдячуєте стрімкою кар’єрою…
– Не можу однозначно з Вами погодитися! Коли постало питання про призначення керівника управління молоді і спорту, тодішній голова ОДА у спілкуванні з громадськими активістами запропонував назвати прізвище, яке б вони обрали – прозвучало і моє ім’я. Потім відбувся конкурс, у якому я виявився тим, на кому зупинили свій вибір.
– Усе було чесно?
– Для мене – однозначно! Конкурс пройшов за усіма правилами. Хоча повністю відкинути «причетність» моєї партійної приналежності на той момент, мабуть, буде нечесно…
– Зараз…
– Ні, я вийшов із лав партії, як того вимагає закон для державних службовців…
– Керівництво управлінням молоді і спорту для людини Вашого віку – справа цілком логічна, проте вже за півроку Вам довелося покинути цю посаду…
– Не можу з Вами погодитися… Не завжди молодість – це креативний підхід, пошук нестандартних рішень. Мені вже доводилося зустрічатися і з людьми поважного віку, здатних саме на таку роботу – з пошуком і запалом. І навпаки – молоді люди виявлялися справжніми ретроградами. Що ж до зміни посади… Я людина законослухняна: було рішення – треба виконувати!
– Якщо відверто, важко сприйняли поновлення на посаді попереднього керівника управління?
– Відверто? Так. За півроку ми вже почали реалізовувати певні ідеї, тільки почали набирати темп… Мабуть, можна було звернутися до суду… Але я вважаю, що енергію слід витрачати саме на роботу…
– Ви спілкуєтеся із нинішнім керівником управління молоді і спорту?
– По роботі – так.
– Управління туризму, як я розумію, стало «рятівним колом» для людини, яку змушені були змістити з посади…
– Щодо «порятунку», то розпорядження про створення управління було підписано ще попереднім головою ОДА. Як на мене, цілком логічно, щоб в області, для якої туризм має стати локомотивом економіки, був відповідний підрозділ у виконавчій владі. Що ж до мене особисто, то туризм , туристичний менеджмент – це моя професія і захоплення. Тому тут – все «зрослося».
– Далі – більше. Думаю, Ви – наймолодший керівник ключового департаменту області, економіки. Ну, і як приймалося рішення про погодження? Не страшно було?
– Страшно… І непросто… Допомогло, думаю, те, що я легко і швидко вчуся. А ще – не боюся визнавати, що чогось не знаю, тому перевіряю і рішення, і хід їх втілення – думкою експертів. При кожній структурі, до якої я був причетний, завжди працювала гарна і дієва громадська рада.
– Завжди хотілося дізнатися: чим займається департамент того, чого в нас не існує…
– Хм… А Ви знаєте, до приходу в це управління, мабуть, і в мене виникали подібні питання…
– Знайшли відповіді? Думаю, не лише мені одній здається, що люду в нашім «білім домі» працює, м’яко кажучи, забагато…
– Відповім так: якщо ретельно вивчити усі посадові інструкції і зобов’язання, покладені на чиновників, то людей виявиться й мало. Якщо говорити про необхідність оптимізації і ефективність роботи, то, мабуть, багато…
– Що заважає змінити ситуацію?
– Головна, як на мене, причина в тому, що в нашій країні державному управлінню приділяється дуже мало уваги. Молодим людям, готовим до змін, до активного навчання і роботи, «пробитися» дуже важко.
– Ви маєте на увазі зарплати?
– Звичайно, і зарплати… Окрім того, для такої роботи необхідною передумовою є відповідний стаж, на відповідних посадах. А це, як Ви розумієте, є далеко не в усіх… Особливо – у молодих… Наведу Вам такий приклад: помічником у моїй депутатській роботі, на громадських засадах, є нинішній студент. Він – запальна, креативна, патріотично налаштована людина. Проте, якщо він знайде достойну роботу із достойною заробітною платнею і через це не зможе більше виконувати цю роботу, я його зрозумію…
– А Ви нині забезпечена людина?
– Дивлячись, що Ви вкладаєте у це поняття…
– Квартира?
– Ми з дружиною і сином винаймаємо житло.
– Машина?
– Я не маю водійських прав… Так склалося. Мабуть, через те, що не було потреби і не було можливості її придбати.
– То навіщо ж Вам така робота, яка не дає забезпечення?
– Вона дає можливість впливати на рішення, діяти і бачити результат. Я хочу змінити Україну! Для когось це – речення, а для мене – кредо.
– І багато таких однодумців на Вашій роботі?
– … Вони є! І не лише мого віку. Скажу Вам щиро: у мене багато вчителів, у яких можна і треба вчитися.
– Ви говорили про державну службу, яка через названі Вами ж причини не надто приваблює справжніх професіоналів і креативщиків. Назву ще одну: система, яка «перемелює» людей під себе…
– Для мене найскладніше те, що левова частка енергії й часу іде на переконання – у тому, що потрібно приймати рішення, діяти саме так, а не інакше… Приміром, свого часу ми ініціювали кредитування сільського туризму в області. Мені кажуть: не можна! Фінінспекція, прокуратура знайдуть порушення у витраті бюджетних коштів. У мене не виникає такого страху! Прописані правила використання державних грошей – виконуй, роби по закону і нічого не бійся…
– Я ж кажу: система…
– І я кажу: систему слід змінювати! Для мене особисто принципами державної служби мають бути три складові: професійність, публічність і допомога людям. Тут все зрозуміло: ми працюємо за гроші платників податків, які мають право знати, як ми працюємо. Ну, а допомога людям… У мене є таке визначення для дій більшості чиновників: футбол… Люди приходять, їх відправляють кабінетами або дають відписку – футболять. А завдання влади – працювати для людей…
– Ви – категорична людина?
– Швидше – запальна, але швидко відходжу. Особливо в тих випадках, коли розумію помилку…
– А критику як сприймаєте?
– …Емоційно. Хоча знаєте, вона часто стає поштовхом для вдосконалення чи знання: раз критикують, значить, щось неправильно робиш, або й чого не знаєш. Тут треба зважувати «за» і «проти».
– А вдається «зважувати», коли критика лунає згори?
– Якщо Ви натякаєте на стосунки із губернатором, то відповім так. Я маю, хоча й невеликий, але досвід роботи із двома головами ОДА. І в обох випадках прямих вказівок виконувати, робити, чинити не було. Навпаки, були випадки, коли запитували моєї думки, радилися, як краще діяти…
– Ну, уявити собі Г.Г.Москаля, який запитує поради у 26-річного підлеглого, дуже важко…
– Ви глибоко помиляєтеся! Поки, принаймні, я не можу навести зворотній приклад.
– І Ви легко можете потрапити у разі необхідності до кабінету губернатора?
– У разі потреби в справі – так…
– Що ж, на «дипломата» Ви не схожі…
– По-різному буває… Як обласний депутат, не приховую, я є відвертим лобістом свого округу, своєї батьківщини. Тут мені часто колеги-депутати закидають, що потрібно вболівати за всю область. Але я, каюся, найщиріше «вболіваю» і голосую за Перечинщину. А от, коли мова іде про виконання посадових обов’язків… Так інколи виглядає, що Перечинщина, більше, страждає… Боюся бути необ’єктивним, чесно…
– Ну, от – певні чиновницькі стандарти до Вас уже «липнуть». Немає остраху, що такий чиновницький «футляр» Вас повністю закриє?
– А я щоденно намагаюся його із себе «скидати»! Якщо ж відчую, що він закривається, покину все і знайду іншу роботу.
– А вона буде?
– Буде. Для мене робота в адміністрації – не самоціль і не мета. Відверто? Чітко пам’ятаю 3 випадки, коли приходило рішення покинути…
– То чому не пішли?
– Основні причини я Вам назвав…
– Як дружина сприймає такий… майже альтруїзм?
– Ну, я б не вважав це альтруїзмом… Як сприймає? Ми з нею – спільники… Познайомилися на Студреспубліці.
– А чим привернула увагу?
– Заповзятістю, наполегливістю, бажанням домогтися свого і вмінням це робити! Буквально за півроку після знайомства ми з нею побралися…
– Не шкодуєте про такий темп?
– Більш світлої, розумної і чистої душею людини, ніж моя дружина, я не зустрічав! Ну, і для мене вона – найгарніша…
– Як я розумію, родина у Вашому життя…
– На першому місці – далеко на висоті. Уже потім – робота, друзі, колеги…
– До слова, друзів у вас багато?
– Думаю, друзів багато не буває… Для мене важливою є команда. Я – командний гравець в будь-якій справі…
– Командир?
– Ні, у команді завжди командиром бути важко і, певно, неможливо. А результату без команди досягти не можна! Я – командний гравець…
– Розмова у нас виходить… Майже ідеальний персонаж…
– Не знаю… Я вперше даю інтерв’ю такого роду. Тому…
– Спробуємо ще так: спиртне вживаєте?
– Дуже спокійно ставлюся до цього… Не палю…
– А як розслабляєтеся?
– Найбільший позитив – спілкування із сином. На жаль, можу віддавати йому лише вечори. Однак, стараємося у вихідні давати відпочинок нашій мамі. Дуже чекаю, коли вже будемо з ним грати у футбол…
– А є те, що Ви вважаєте найбільшим розчаруванням?
– Так зразу і не відповім… Можу сказати, що бентежить найбільше… те, що син не має можливості спілкуватися із своїм хресним батьком. Ми підходили до його вибору дуже ретельно, а йому довелося виїхати за кордон…
– Це справді так важливо?
– Для мене – так… Ви спитали, і саме ця думка спала… батьки займаються фізичним вихованням, а хрещені – духовним…
– Як я розумію, мрія теж пов’язана із родиною…
– Так, я мрію про власний будинок – затишний, охайний, і велику сім’ю.
– Дружина поділяє таке бачення майбутнього?
– Цілком, як і кількість дітей і можливість усиновлення…
Відповіді пана Дениса лунають лаконічно і чітко. Людина, яка не звикла приховувати статки і думки, мабуть, саме так і спілкується. За межами опису залишимо кілька реплік і гарний «післясмак» атмосфери спілкування, не надто типової для «департаментсько чиновного» рівня. А тут висловимо сподівання, що щирість і атмосферність збережуться і під час майбутніх розмов… Навіть через кілька років…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.