На війні не чути шуму, але добре чути шепіт

Прес-служба УжНУ  14 жовтня 2016 11:03  128135979 0137328
На війні не чути шуму, але добре чути шепіт

Кожного дня війна на сході нашої країни отримує нову назву. Спочатку це був конфлікт, далі  – антитерористична операція.  Та насправді – це війна. Болісна, важка, кровопролитна та затяжна війна, яку офіційно ніхто так не оголосив, але тільки ті хто там був знають – це боротьба за життя. Наші співрозмовники молоді чоловіки, студенти УжНУ, які пройшли справжнє пекло, проте зараз вже можуть посміхатись та жартувати. Ужгородці Микола Марчишак та Олег Височан вірні сини своєї Нені Батьківщини, які навіть по поверненню з фронту не сидять склавши руки.

«Нам обом прийшли повістки у дні народження … так мало статись»

Олег Височан, потрапив на війну ще в  2014 році і провів там більше року. «Йшла третя хвиля мобілізації (з 24 липня 2014 – ред.) Я отримав повістку у свій день народження. За декілька днів, а точніше 31 липня, уже був одягнутий у форму і готувався до від’їзду.  З початку нас мобілізувати в 15-й ужгородський батальйон, а потім відкомандирували в механізовану бригаду до Мукачева. За два тижні підготовки ми вже були зібрані для відправлення в зону АТО, куди й прибули 31 серпня».

Закарпатська 128-а бригада, у якій служив Олег, завжди знаходилась на передових позиціях у зоні максимального ризику та небезпеки. Як розповідає сам хлопець, на війні надивився усілякого, подекуди морально витримати було важко. «Ми завжди намагались знаходити позитив, адже ситуація, в якій опинилися, не надто приємна. Постійно жартували і намагались підтримувати позитивне налаштування одне одного, без цього можна просто з’їхати з розуму». Олег на передових позиціях захищав Батьківщину більше року та зараз розповідає, що без травм не обійшлось. Додому боєць повернувся  рік тому, 14 вересня 2015 року, проте зізнається, що й досі важко згадувати пережите.  

Важкий шлях додому був також у Миколи Марчишака. Його повістка теж чекала дня народження. Про те, які випробування йому доведеться пережити на війні, нікому не могло й приснитися у найжахливішому сні.  «Я потрапив до війська 11 квітня. Спочатку нас направили до Володимира-Волинського у розквартировану тут 51-шу механізовану бригаду, а по кількох тижнях навчань направили в зону АТО».

Микола був одним з тих, кому вдалося відвоювати село Грабське, але на жаль, в кінці серпня, відбувся нерівний бій з російськими окупантами і хлопці потрапили у полон. Знущання, катування та приниження  – саме так поводились з українськими військовими російські загарбники. Три тижні нелюдського ставлення, без їжі, сну та простих умов для існування провів Микола разом із товаришами. За велінням долі на 19 день групами по десять людей відбувся обмін українських військовополонених і вже 17 вересня 2014 року Миколу Марчишака та його побратимів повернули додому.

На війні не чути шуму, але добре чути шепіт (2)

«Ми постоїмо за себе, близьких і за наше місто»

Вже пройшло чимало часу з повернення Олега та Миколи додому, проте хлопці чудово усвідомлюють, що роботи ще вистачає.  Микола Марчишак після повернення з полону почав нове життя, але аж ніяк не забув про минуле. Хлопець вже другий рік навчається на заочному відділенні юридичного факультету Ужгородського національного університету. Окрім навчання активно займається громадською роботою - є головою ГО учасників бойових дій «Об’єднані війною». Олег Височан після повернення додому також приєднався до організації і став її невід’ємною ланкою. Хлопець бере активну участь роботі ГО та у вирішенні юридичних питань чи правових конфліктів, адже Олег закінчив юридичний факультет УжНУ ще у 2005 році та після війни продовжив займається приватною юридичною діяльністю.

Микола розповідає, що важко приходив до себе, проте як справжній чоловік він не дав себе зламати: «Перші півроку після повернення я взагалі нічим не займався. Відходив, так би мовити. Пізніше, разом з іншими побратимами, вирішили створити громадську організацію, яка б діяла не тільки на папері. Важливою віхою в діяльності нашої організації є реабілітація повернених із зони АТО. Ми збираємось кожного тижня і проводимо збори, на які збираються близько  20-30 чоловік, які раніше одне-одного не знали. Коли ми зустрічаємось, то говоримо на будь-які теми, відверто, без жодного страху чи докорів сумління. Дуже важливо, щоб біля тебе були люди, які розуміють про що йде мова всім своїм єством».

На війні не чути шуму, але добре чути шепіт (3)

Хлопці діляться, що подекуди на тему війни говорити складно, особливо згадувати власний досвід. Але організація «Об’єднані війною» допомогла знайти товаришів, братів – рідних людей не тільки за духом, але й за кров’ю, яка стала для всіх одною. «Коли говориш про війну важко підібрати слова, особливо якогось теплого забарвлення. Але коли згадуєш побратимів, товаришів, рідних людей – то вже розповідаєш в інших фарбах. Завдяки війні мені вдалось познайомитись з неймовірною купою людей, які були б звичайними перехожими у буденному житті. Це не просто товариші, адже двоє людей які пліч-о-пліч пройшли через бойові дії, через свій страх і біль – це не незнайомці, це не друзі – це родина» – розповідає Олег Височан.

Та варто зазначити, що організація займається не тільки підтримкою та реабілітацією військових, але стоїть на захисті нашого міста. «Ведмежа блокада», несанкціоноване привласнення зелених територій та невиконання владою обіцянок про виділення земель – це тільки декілька питань, які вдалось вирішити «Об’єднаним війною». «У нас навіть був випадок, що потрібно була допомога одному з наших бійців, його дружина народжувала, а лікар за пологи просив суму, яка була непосильною. Але нічого, ми згрупувалися та знайшли вихід» – розповідають молоді люди.

«Діти це наше майбутнє, саме для їх добробуту ми воюємо»

Окрім організаційно-адміністративних проблем ГО практикує зустрічі бійців з учнями ужгородських шкіл. Такі зустрічі відбуваються за ініціативи обох сторін, адже суспільство чудово усвідомлює, що діти все бачать і все чудово розуміють. Але для того, аби дитина зробила правильні висновки, їй потрібно відверто все пояснити. Хлопці розповідають, що такі уроки дуже цінні, адже діти – це те майбутнє за яке воює Україна. «Дитина – губка, яка вбирає інформацію. Звісно, вони ставлять багато запитань, але ці питання дуже дорослі. Вони не питають про те скільки «танчиків» було на війні, вони задають складні запитання про війну та смерть на які, подекуди, важко відповісти» – коментує Олег Височан.

Як розповідає Микола Марчишак організацію запрошують також і в університет для відкритих лекцій: «Я, Євген Грицанин та Сергій Братасюк нещодавно відвідали школу №2, де було дуже багато дітей, і ми із задоволенням провели там близько чотирьох годин. Особисто я люблю спілкуватись з дітьми і завжди акцентую увагу на тому аби вони вчились. Освіченими людьми та суспільством дуже важко маніпулювати. Також нещодавно відвідали університет, де зустрілись зі студентами факультету міжнародних відносин».

На війні не чути шуму, але добре чути шепіт (4)

«Першою жертвою війни є правда»

Олег та Микола – два віддані воїни та патріоти України, молоді люди, які за своє життя бачили смерть своїх побратимів на власні очі. Жоден з них не напинає на себе лаври героя. Проте, кожен з них по поверненню додому зустрівся також з непорозуміннями, критикою та байдужістю. Микола Марчишак планував потрапити до лав нової поліції: «До цієї структури мене не взяли, хоча я міг виявитись дуже корисним. Без жодних причин мені не призначали співбесіди і тоді я звернувся до Мустафи Найєма, проте це не допомогло вирішити проблеми. Коли я виясняв причини відмови, то їх виявилося багато і всі незрозумілі. Вигадка на вигадці».

А Олег Височан розповідає, що дуже обурений ставленням до військових, які повертаються додому: «Часто в новинах зустрічаю вислови на кшталт, що «АТОшникам потрібна психологічна допомога та реабілітація». Я з цим взагалі не погоджуюсь. Лікувати потрібно тих, хто таке пише. Ті хто пройшов війну – відкрили свої очі та бачать все чудово. Не розумію, чому той хто захищав свою державу і успішно повернувся додому, вважається хворим».

Війна – це вогонь з яким потрібно дуже вміло поводитись. І дуже шкода, що ті, хто відпустив цей вогонь у відкрите поле зараз сидять склавши руки, а звичайні люди – намагаються приборкати напасть. Та Україна об’єдналась заради спільної мети та світлого майбутнього. І якщо у кожному куточку нашої Батьківщини будуть на варті такі відважні хлопці як Микола Марчишак та Олег Височан – то нам нема за що перейматись, адже ми під надійним захистом.

Вероніка Кобаль,

Прес-служба УжНУ

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>