Імені Володимира Дегтярьова…

Людмила Ортутай  21 листопада 2016 22:40  135138824 0140196
Імені Володимира Дегтярьова…

Останнім роками на Закарпатті пройшла хвиля перейменувань вулиць. Назви радянських часів змінили сучасні, більш близькі і зрозумілі нинішньому поколінню закарпатців. Проте інколи вулиці та площі міст і сіл починають носити імена людей, про яких мало що відомо пересічному мешканцю. Так, у селі Минай на Ужгородщині є вулиця Дегтярьова. Ким була ця людина, що вона зробила для Закарпаття і чим заслужила повагу та визнання сучасників, знають не всі. Аби заповнити цю прогалину, пропонуємо розповідь про Володимира Дегтярьова, іменем якого мала б бути названа вулиця в Ужгороді, для якого за своє не таке вже й велике життя він зумів зробити достатньо, щоб отримати вічну пам’ять та вдячність. 

А почати хочеться словами його доньки Ліни Дегтярьової, сказаними у чергову дату смерті Володимира.

«11 років тому в цей день наш тато пішов у світ, де є місце ідеалістам, альтруїстам і людям з непохитною системою моральних цінностей. Він був саме таким, та ще й умів поєднувати в собі всі ці якості з почуттям гумору, здатністю зробити свято в будь-яку мить, завжди бути однолітком молодому поколінню і радіти кожному дню».

Народився Володимир Дегтярьов  1 січня 1953 року в Одесі в родині військового лікаря та вчительки. Проте родина тоді ж переїхала до Закарпаття, а згодом і до Ужгорода, тож усе своє свідоме життя Володимир прожив саме в цьому місті, яке вважав рідним. 

Закінчив російську філологію УжДУ, де познайомився з майбутньою дружиною. На цей час припадає його діяльність як музиканта. Молодий чоловік грав на клавішних у відомих на той час гуртах «Кольори Закарпаття», «Сладкий миг». Багато концертував і мав досить непогані перспективи в «Кольорах Закарпаття», але після народження дочки, коли довелося обирати або музичну кар’єру, або родину, вибрав сім’ю. 

Імені Володимира Дегтярьова… (sladkiy_mig)

Попрацював недовго у школі, а згодом влаштувався в краєзнавчий музей. «Вишкіл» проходив під керівництвом відомого музейника Людвіга Філипа у краєзнавчому відділі. Коли на початку 80-х відкрився художній музей, разом із дружиною перейшли туди. Спочатку Володимир став науковим працівником,  потім завідуючим фондами, а згодом і директором.

Ситуацію з цим призначенням я охарактеризувала у своєму інтерв’ю з Володимиром, зробленим у червні 2002 року. «Призначення молодого наукового співробітника Володимира Дегтярьова директором художнього музею в середині 80-х стало своєрідною сенсацією в мистецькому житті краю і міста. Прецедент із роду незвичайних, якщо зважити на те, що всі високі посади у культурі тоді посідали люди більш "солідного" віку. Напевно, тодішній обласний керівник культурою не раз пошкодував про це, адже новий директор однієї з найпопулярніших установ міста не відзначався слухняністю і здобув репутацію "незручного". Втім, це не заважало йому впевнено керувати своїм "неспокійним господарством" разом із колективом однодумців-колег».

Імені Володимира Дегтярьова… (tato)

У колі митців Володимир Дегтярьов запам’ятався тим, що вважав своїм головним обов’язком відкривати нові імена. Художня молодь тоді перебувала майже на нелегальному становищі. Ліна Дегтярьова згадує, що 1990 року батько познайомився з Ференцом Семаном і пообіцяв зробити йому виставку. Той не повірив і поставив умову: якщо ти повісиш мою роботу у себе в кабінеті, тоді повірю. Володимир повісив, а вже протягом місяця-двох у Семана відбулася персональна виставка в художньому музеї, яка здійснила справжній фурор. Мистецька спільнота відкрила для себе цікавого й неординарного художника.

Так само Дегтярьов сприяв реалізації зовсім молодих художників. В’ячеслав  Габда, Тарас Усик, Сергій Біба, Сергій Дубовець, Вадим Харабарук, Володимир Черепаня– художники, які вперше отримали можливість демонструвати свої роботи в престижній залі художнього музею. Навіть на черговому ювілеї музею влаштована була не стандартна виставка класиків, а молодих художників, студентів художнього училища. 

Імені Володимира Дегтярьова… (img_3770)

Не варто, мабуть, пояснювати, в які часи доводилося працювати Володимиру Дегтярьову і як важко йому було балансувати в умовах бюрократичних перепон. Але йому це вдавалося, бо вмів довести, що це можна, це треба. А ще вірив людям, і йому відповідали тим же.

Як творча людина Дегтярьов не лише пропонував щось незвичайне, але й відгукувався на цікаві ідеї інших. Художній керівник відомого хору «Кантус» Еміл Сокач згадує, що саме за підтримки Володимира в залі музею був вперше проведений різдвяний концерт «Кантуса». Володимир створив відповідну тематичну експозицію з фондів музею. Це було унікальне мультимедійне дійство: роботи закарпатських класиків живопису, виступ “Кантусу” та пантоміма театральної трупи Михайла Мільмейстера. Людей було стільки, що сиділи на підлозі. І дотепер “Різдвяну феєрію” згадують як один із найкращих концертів, що проходили в музеї.

Саме в ті часи випускники тоді ще коледжу (тепер це Закарпатський художній інститут та Академія) отримали можливість захищати свої дипломні роботи в музеї ім. Бокшая. Тоді ж Володимир Дегтярьов разом із колегами активно почав налагоджувати культурні зв’язки з музеями інших країн, популяризувати закарпатське мистецтво за межами області та країни.

Імені Володимира Дегтярьова… (imeni_vladimira_degtyareva_preview_medium)

90-ті роки недарма називають лихими, і з цим періодом пов’язаний ще один епізод директорування Володимира Дегтярьова. Саме тоді нарешті до музею надійшли кошти на ремонт даху. Коли його латали, то директор ночував у закладі разом із охоронцями. Для цього була серйозна причина: того року обікрали львівську картинну галерею та вбили двох наукових працівників.

Останні 10 років свого життя Володимир Дегтярьов боровся за життя з важкою хворобою. Ліна розповідає, що одразу після хіміотерапії він біг на роботу. Каже, що його стан тоді підтримували не тільки ліки, а й робота, відчуття своєї потрібності, здатності впливати на діяльність установи. Молода жінка впевнена: якби в батька не відібрали справу його життя, він міг би ще пожити і чимало зробити для свого рідного музею. На жаль, не судилося. Він пішов із життя 25 лютого 2004 року у віці 51 рік.

8 квітня 2016 року іменем Володимира Дегтярьова названо вулицю в селі

Минай  Закарпатської області. А 18 травня цього ж року Володимиру Дегтярьову встановлено меморіальну дошку в приміщенні Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая, яку створили художники Василь Роман та Ян Потрогош.

Імені Володимира Дегтярьова… (75ee2df_9)

Аби поставити останній штрих до портрета цієї людини, наведу його слова із згаданого вже інтерв’ю:

«Головним для себе як тоді, так і сьогодні вважаю відчуття свободи. Всі люди мають бути вільними, принаймні в своєму мисленні. Тільки незалежність особистості дає можливість розвиватися. Помітив, що люди, затиснуті в рамки, як правило, старіють прямо пропорційно своєму вікові. Вважаю, молодість душі має супроводжувати все життя. І не треба відокремлювати себе від сучасної молоді, згадуючи про те, як було колись, - це невдячна справа». Він таким і залишиться для нас назавжди – молодим, вільним і незалежним.


Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає