Чеський архітектор Осаму Окамура про Ужгород: « Це місто, на жаль, належить автомобілям»

Максим Мельник для Uzhgorod.in  15 червня 2016 20:58  3715126524 0127785
Чеський архітектор Осаму Окамура про Ужгород: « Це місто, на жаль, належить автомобілям»

Осаму Окамура – чеський архітектор японського походження. Осаму народився у японському мегаполісі Токіо, диплом архітектора здобув у Чехії. Сьогодні пан Окамура працює архітектором та організатором престижного міжнародного  фестивалю архітектури у Празі reSITE, куди за обміном досвіду приїжджають найвідоміші архітектори світу.  Осаму професійно займається плануванням міста, урбанізацією  та питаннями якісного життя у містах.   Осаму  любить Прагу, має  велосипед і річний проїзний на автобус , а ще він  ненавидить автомобілі… Кілька років тому Осаму відкрив для себе Ужгород. Чеський архітектор несподівано бачить в Ужгороді те, що ми вже давно не помічаємо.   З Осамою Окамурою ми говорили про те, яким має бути сучасне місто, що таке  урбанізація і про те, яким він бачить Ужгород.

- Як Ви вперше потрапили до Ужгорода?

-  Як архітектор я багато подорожую. У мене давно було бажання потрапити в Україну. Минулого літа під час відпустки я вирішив приїхати до Ужгорода. Мешкав я у готелі "Закарпаття". Можливо, комусь це здаватиметься дивним, але мушу сказати, що це дуже цікава будівля у стилі модернізму, хоч сьогодні вона  не у найкращому стані. Але з професійної точки зору, це якісна архітектура, яка має свою концепцію.

- Якими були перші враження від міста?

- Мене шокувало, що це місто знаходиться на самісінькому кордоні. Я, звичайно, це знав, коли дивився на мапу, але коли ти відразу з кордону потрапляєш у місто, то це вже зовсім інші відчуття. Це досить дивно, бо , зазвичай, коли ви приїжджаєте до  іншої країни, спочатку бачите поля і природу, а тут ви відразу   потрапляєте на вулиці міста.   Загалом саме в’їзд до міста через соціалістичний бульвар (мається на увазі проспект Перемоги-ред.) надзвичайно цікавий. Ця вулиця має свій колорит і вона багато чого розповідає про місто. Цей проспект навіть має трохи помпезний характер.   Очевидно, архітектори тої доби хотіли показати Ужгород як молоде, амбіційне місто. Така архітектура  була дуже прогресивною на свій час , вона також вирішувала житлові проблеми мешканців міста.  А от негативне враження на мене справив простір біля автовокзалу. Там панує хаос, мішанина стилю, якісь  будки, магазинчики…. явно бракує міського планування як такого. Загалом , коли я приїжджаю у якесь нове місто, то відвідую не лише центр, але обов’язково їду подивитись на околиці міста, ба саме там ховається правда.

- В Ужгороді відчувається великий контраст між центром і периферією?

- Цей контраст - просто величезний! Якщо говоримо про ужгородський адміністративний район Галагов, побудований чехами, то у мене відчуття , що я взагалі десь у Празі. Цей район дуже добре продуманий і спланований. Продумані навіть дерева, які створюють тінь для людей у спеку.  Між цим районом і, скажімо, районом автовокзалу, або спальними районами Ужгорода,  існує справжня прірва у плануванні. Таке враження, що це зовсім інші міста, які живуть іншим життям.  

- Чеський влив в архітектурі в Ужгороді усе ще відчувається?

- Дуже. Але це, радше, загальний центральноєвропейський вплив.  У районі Галагов  навіть бруківка така ж,  як у Празі! Такий самий розмір! І викладена вона саме так, як у столиці Чехії.   Мене це дуже здивувало.

- Що ще здивувало?

- У перший день свого приїзду я відправився на прогулянку містом. Було дуже темно.  Освітлення міста було дуже поганим. Мушу зізнатись, що  у той момент моє враження від міста було досить гнітючим. Тоді я навіть подумав, що у цього міста не дуже багато перспектив…  Але несподівано я побачив , що в одному  з двориків у  старому місті за допомогою проектора  люди дивляться фільм, проектований на стіну будинка. На моє величезне здивування це був документальний фільм про велодоріжки у  місті.  Після перегляду люди активно дискутували та сперечались на тему велосипедів у місті. Я долучився до їхньої розмови.   Як виявилось, це була група молодих активістів, яким не байдуже це місто.  Мушу сказати, це мене вразило. Так почалися мої стосунки із Ужгородом.  Цього року активісти інституту міста організували конференцію з міського планування в Ужгороді. Я радий тут бути в якості лектора.

- Який  характер має Ужгород?

- Дуже контрастний. Це - дуже динамічне місто, яке швидко розвивається.   На жаль, дуже хаотично. Водночас, це місто - близьке до природи. Найбільше впадають в очі контраст у плануванні між різними частинами Ужгорода. Мені здається, що в Ужгороді багато говорять про збереження старого міста, і це дійсно дуже важливо,  але говорити треба і про околиці. Саме там живуть люди, саме там потрібно створювати умови для комфортного життя.

 З Осамою ми розмовляємо в одному фешенебельному кафе, майже, на даху, з якого відкривається гарна панорама  на пагорби Ужгорода.  Осаму милується панорамою міста, але відразу помічає елементи, що «стирчать», і порушують міську гармонію.  

-          Ось подивіться на той будинок. ( Осаму вказує на приватний  будинок на пагорбі Ужгорода що виріс на пагорбі біля університету. До речі, будинок належить одному з міських депутатів).  До цього будинка дуже важко дістатись.   Більше того, це означає, що дозволивши спорудження приватного сектора, місто саме себе забов'язало будувати ще й відповідну інфраструктуру. Хто буде платити за дороги до цього приватного сектору? За неї платитимуть звичайні люди.  Окрім того місто має узяти на себе забов'язання щодо каналізації та електрики цього елітного району.  Утримання усієї інфраструктури коштуватиме величезні гроші у майбутньому.  Це все дуже погане планування розвитку міста. Фактично, це - крадіжка міського бюджету.

-           Крадіжка?

-          Так, це крадіжка на перспективу…

- Чому Ви так ненавидите автомобілі?

-          Автомобілі вбивають урбанізацію як поняття. І не тільки в Ужгороді, але в усьому світі.  Сьогодні вже нема того натхнення від автотранспорту , яке панувало у 60-70 х роках.  Загалом наше надмірне користування автомобілями спричинило справжню урбаністичну катастрофу, у  деяких американських містах площа автомобільних доріг становить близько 80 відсотків  усього міста. Це просто абсурд.

-          Яка ситуація з атомобілями у Токіо?

- Протилежна до Америки.  У Токіо надзвичайно дорога земля.  Вам ніхто не дозволить  паркувати машину на вулиці. Більше того  - ви не зможете купити машину , поки ви не маєте підтвердження, що у Вас оплачено місце у підземному паркінгу на цілий рік. У Японії  не проблема мати машину, але проблема у  тому , де її паркувати.  Ось тому , не зважаючи на величезну кількість населення, Токіо надзвичайно компактне місто - ви усюди можете дістатися пішки.  Окрім того, Токіо має один з найкращих у світі громадський транспорт. Ніхто не соромиться їхати на роботу  на метро, велосипедом або автобусом, це нормально і правильно.     

- Яка ситуація у Чехії?

- Ситуація погана.  У 90 роках  серед мешканців Праги була мода будувати будинки далеко за містом. Відстань від роботи до їхнього будинку, можливо, більше 20 кілометрів. Тепер щоранку можна бачити тисячі пражан, які стоять у корках і снідають у машинах.  Маємо парадокс: ніби є великий заміський будинок із власним садом, але свободи пересування люди не мають. Вони залежать від машин. Від цього найбільше страждають підлітки, які хочуть спілкування з друзями, а також люди похилого віку, яким не так просто дістатися міста. Сьогодні , наприклад, у Празі , спостерігається тенденція повернення до міста.

- Як Ви дістаєтесь на роботу?

-  Здебільшого, автобусом або велосипедом. У  мене нема машини і ніколи не було.  Я - великий прихильник громадського транспорту. Полічіть, скільки людей може вміститись у сучасний автобус і скільки - в один автомобіль.  В автобусі можуть бути десятки людей, а в машині сидить, здебільшого, лише одна людина. Автобус має мати пріоритет в усьому. Коли машини чекають у корку, автобуси мають їхати.  Міська влада має робити усе для того, аби пішоходи, велосипедисти та громадський транспорт мали перевагу в усьому.  Цікавий досвід планування міста має Копенгаген, столиця Данії. Кілька років тому міська влада прийняла рішення – кількість пішоходів у місті має зрости на 10 відсотків. Це було дуже важливо для міста, бо більше людей, які ходять пішки, означало більше прибутків для маленьких магазинів. І це, у свою чергу, означало збільшення загального рівня життя, це також покращення спілкування між людьми, обмін ідеями і думками. Це дуже довгий ланцюжок взаємопов’язаних речей, від яких виграють і люди, і місто у цілому.  Насправді, це була дуже важлива і амбіційна мета. Повірте, збільшити кількість пішоходів не так просто. Але місто Копенгаген цього досягло.

- Яким чином?

- Були проведені серйозні дослідження. Науково доводили , чому на одній вулиці ширина тротуару з різних сторін має буди різною. Фахівці з урбаністики стежили за тим, де люди більше ходять: на південній чи на північній стороні. Урешті-решт, прийшли до висновку , що південні тротуари мають бути ширшими, бо у такій північній країні як Данія, люди полюбляють ходити на сонці, на південній стороні вулиці.   Це здається смішним, але від цього залежав прибуток магазинів, які від розширення тротуару дуже виграли. Після такого ретельного планування і розробки міського дизайну, повністю змінилась атмосфера у місті: воно стало кращим,  зручнішим і більш активним.

- Яке твоє відчуття від кількості машин в Ужгороді?

- Тут усе навпаки. Це місто належить машинам. Їх занадто багато. Особливо у центрі, який би мав бути виключно пішохідним. Таке враження , що люди живуть трохи не за своїми можливостями. Паркування у центрі міста - це просто занадто! Знову загадаю Японію, такого собі ніхто не може дозволити. У Європі люди втрачають те, що мають.  В Америці ситуація ще гірша. У Японії, через брак землі, навчились цінувати кожен сантиметр площі, використовувати його так, аби від цього була максимальна користь.  В Ужгороді машини мають перевагу над пішоходами в усьому, а має бути навпаки.

- Чи може пересічна людина змінити своє місто, або принаймні мати вплив на його розвиток?

- Може!  Кожна людина може змінити своє місто, зробивши зранку свій вибір: як дістатися до роботи, школи або ще кудись.  Якщо людина вирішить пішки до роботи, повірте, це змінить  не лише місто, але і свідомість цієї людини.

- Яким чином?

- Людина буде сприймати своє місто зовсім по іншому.  Окрім того, вона  почне розмірковувати, у якому місті вона хоче жити, як далеко від робити хоче мати своє помешкання,  якими мають бути тротуари.  Якщо ж зранку вибір зроблено на користь автомобіля, то таке рішення теж вплине на місто.  Сприйняття простору і свого життя теж буде іншим.  Коли ми їдемо у машині, нас вже не дуже цікавить, як виглядає  тротуар,  скільки у нашому місті лавиць.  Ось чому я завжди кажу: планування міста вирішують насправді  не лише архітектори, але і звичайні люди.

- Яке Ваше улюблене місто?

- Важко сказати… Напевно, треба запитати, про моє улюблене місце у місті. Наприклад, у Празі я люблю набережні на Влтаві. Там таке враження, що ви не у місті. А загалом, місто це не будинки і вулиці. Місто – це люди.    У різні періоди мого життя я хочу бути з різними людьми. На щастя, вони  мешкають у різних містах. 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>