Чай з ароматом Червоної гори

Тетяна Когутич, для Uzhgorod.in  28 серпня 2016 12:10  151132462 0133772
Чай з ароматом Червоної гори

Закарпатці нарешті узялися відроджувати унікальну чайну плантацію, що на горі Ловачці під Мукачевом

Її заклали понад 60 років тому радянські селекціонери, з неї колись, пишуть історики, збирали тонни урожаїв, але сучасники уже понад 20 років чують щодо цього місця однаковий набір слів: унікальна плантація-занепадає-Якщо сказати одним словом, підійде сучасне сленгові багатозначне «зрада» -- бо ж таке діло загубили, славних прадідів великих онуки погані. Але наперевагу цьому можемо упевнено сказати: відставити зраду! Справа у тім, що ми знайшли закарпатців, які відродили-таки унікальну  закарпатську занедбану плантацію. Знайомтеся з ними у розвідці  Uzhgorod.in.

Максим Адаменко, мукачівський гід, та чайний експерт Максим Малигін, киянин:

«Дві складові дорогого чаю – це історія та якість. Історія у мукачівського чаю є, а от над якістю нам ще треба попрацювати»

Чай з ароматом Червоної гори (малигін)

Саме ці хлопці розпочали минулого року акцію зі збереження плантації. Проаналізували її стан – й вирішили діяти. Адже навіть якщо ця чайна плантація занедбана – але вона таки ж унікальна! То ж хлопці вирішили, по-перше, про неї усім розповісти. Для цього створили в мережі  тематичну групу, її веде Максим Малигін. Це людина – що знає про чай все-все-все й трошки більше, то ж тут він описує усі свої експерименти із закарпатським чаєм – як з живцюванням рослин, так і зі спробами посмакувати мукачівським чаєм. Ми звісно ж поспілкувалися із ним – і дізналися про чайну справу багато цікавого ( про що й із вами при нагоді поділимося у наступній розвідці). А разом із гідом Максимом Адаменком Малигін просуває ідею мукачівської чайної плантації як діючого ексклюзивного туроб’єкту.

– Люди із захватом слухають історію про те, як в колгоспі «8 березня» в 50-х роках висівали чай, як потім зібрали тонни врожаю, і як це все потім занедбали після смерті Сталіна, – розповідає Максим Адаменко. – Поки доходиш до місця, де розташована сама плантація – якраз устигаєш переповісти цю історію. А тоді люди мають можливість подивитися, як ростуть тут кущі, зібрати кілька листочків, спробувати їх скрутити й підсушити – так як це роблять із чайним листом для підготовки його до заварювання.

– Від колишньої  слави плантації наразі мало що лишилося, розповідає Адаменко. – Кажуть, ще два-три  роки  тому кущі тут сягали 2 метрів. А тоді хтось додумався реалізовувати гілочки чаю для мукачівських квітникарів (казали також, що вічнозелений чай брали якийсь час також на погребальні вінки) – тоді плантацію просто викосили любителі швидко заробити. Також по периметру плантації видно вирви – це дачники викопували кущі, аби пересадити. Дарма, вони не приживаються.

Максим Малигін приїжджає сюди рідко, але при нагоді проводить чайні церемонії та лекції з історії чаю для охочих. Туристи, як ми мали нагоду спостерігати, у захваті. До того ж, експерт пригощає своїх слухачів чаєм (грузинський Гурія), на який міг би бути схожий закарпатський чай (адже його теж вирощували із грузинських сортів).

– Незважаючи на те, що ця плантація вдало інтегрувалася у туристичну систему, над мукачівським чаєм варто експериментувати – адже це унікальний продукт, за яким на Закарпатті би приїхав не один колекціонер. Так званий аутентичний чай.  Чайні люди колекціонують смаки, це як у випадку із гаражним вином – дуже рідкісним і дуже дорогим. Крім того, складові дорогого чайного напою – це історія та якість. Історія у мукачівського чаю є. А от над якістю ще треба попрацювати.

Насамкінець цікавлюся у гіда Адаменка, чи варто-таки водити уже сюди туристів – бо ж затопчуть та обірвуть і й те, що лишилося.

– Не думаю, -- каже Адаменко. – Це піша екскурсія, тому, по-перше, не всяк згодиться піти на плантацію. А поки туди дійдемо із сусіднього села Лавки – а це добрі півгодини, якраз встигну розповісти історію чайної справи на Закарпатті, й донести до людей, що не має сенсу рвати листя з чайних кущів. Бо навіть якщо їх висушити й заварити вдома для друзів як екзотичний продукт – це ще буде зовсім не чай. Напій вийде на диво несмачним. 

Чай з ароматом Червоної гори (чай-4-малигін)

 

Юрій Клованич, відомий редактор легендарної закарпатської газети, власник агроетносадиби «Кельтський двір»:

«Якщо б із чаєм усе було так просто – його би уже давно усі вирощували»

Чай з ароматом Червоної гори (чай-клованич2)

Ну, пану Клованичеві зайнятися закарпатським чаєм сам Бог велів. По-перше, його відомий  двір знаходиться акурат під горою Ловачкою, де колись буяла історичні чайна плантація, а зараз животіє її залишок. А по-друге, що тільки не росте у Клованичевому саду – то чому б тут ще й чаю не рости? Щоправда, сам пан Юрій пояснює, що свій чайний сад заклали, керуючись гаслом «Даєш іще один ексклюзивний продукт в туристичний набір «Кельтського двору»! Адже тут виробляють ексклюзивні напої, живий хліб, сири – чому не робити ще й чай? А для цього його тре посадити. Отож…

– Ще донедавна мукачівська чайна плантація вважалася найпівнічнішою в Європі, і хоча на сьогодні вона втратила такий статус, бо закладені плантації у Шотландії та Північній Ірландії, але у межах материка, власне, наша мукачівська досі має цей статус – найпівнічної чайної плантації. Але треба визнати, що, на жаль, мукачівська плантація загинула. Те, що там зараз є – не повноправні кущі, а коренева поросль. Останні 10 років плантація не плодоносить, чай не дає насіння. Ну й ми, спостерігаючи усі ці волання про бездіяльність нащадків, що загубили унікальну роботу предків, – узялися й спробували виростити цей карпатський чайний гібрид  в умовах нашої садиби.

Тому пан Клованич із дружиною Галиною не полінувалися й знайшли-таки на мукачівській плантації коробочку із двома насінинами, й проростили їх.

– Це чай грузинський, сорт №2, цікаво, що це один  із найморозстійкіших сортів. Усі новітні північні плантації беруть за основу ці сорти – краснодарські та кубанські – для своїх експериментів. Ми маємо надію виростити із них той карпатський гібрид, що селекціонувався тут, на Ловачці, зусиллями послідовників Чхаїдзе.

Разом із тим, Клованичі замовили поштою насіння чаю з-за  кордону – а саме в Грузїї, Туреччині та навіть в Америці. Висіяли близько 600 насінин. Матеріал досить дорогий, каже пан Юрій:

 – 600 насінин турецького чаю (він росте на сході Причорномор’я приблизно в таких умовах, як мукачівський)  турок нам продав за 30 доларів, а от  5 насінин грузинського №1 нам вартували аж 20 доларів. Насіння ж чаю із найвідомішого розсадника «Камелія форест» у Південній Кароліні в США коштувало 5 доларів за 3 насінини, - розповідає пан Юрій.

Не усе посіяне зійшло, зізнається власник агросадиби. Разом із тим зазначає, що «наші» пагінці, тобто ті, що проросли із зібраних насінин на мукачівській плантації,  почувають себе найкраще, вони перші зійшли, дають найкращий приріст. Одним словом, гени даються взнаки.

Питаю, чому не спробували перенести на свою садибу власне кущі – просто викопати й  пересадити, адже зараз є технології, за якими пересаджують великі дерева  й вони одразу й ще довго плодоносять.

– Ми з дружиною перечитали багато літератури щодо вирощування чаю. Тому знаємо, що усі чайні експерименти дають результат тільки при висіванні насіння. Щодо пересадження великих кущів, маємо знайомих. які пробували перенести собі на дачу ці чайні кущі – вони у них пропадали зрештою. Справа в тому, що коріння чаю сягає 15 метрів, ти його пошкодиш у будь-якому випадку й кущ помре. В усіх знайомих, які висаджували на дачі мукачівські чаї, так і сталося. У декого кущі пропадали через кілька років – за 2-3. Тому у всьому світі чаї висаджують насінням. Це єдиний правильний шлях.

Своє насіння Клованичі стратифікували, потім висаджували із торф’яних горщиків у грунт – попередньо підготовлений.

–  Ми працюємо за прикладом та настановами Чхаїдзе – я скачав в мережі його звітну працю, де він детально  й послідовно описує, як на Ловачці вирощував чай. Крім того, нас консультував добрий друг сімї – Едуард Туріс, відомий на Закарпатті біолог та селекціонер, останній хранитель мукачівської плантації. До речі, саме він порадив нам, як закладати траншеї під чайні кущі. У Чхаїдзе описано, що вони копали на 45-50 см вглибину. Ми копали на метр, місцями, де дозволяла порода (бо копали ж у скелі!)  навіть на півтора метри. Заповнили траншеї лісовим грунтом, гноєм, торфом. Це усе для того, аби до зими чай максимально укорінився, так кущам буде легше перезимувати, коріння буде вбережене від морозів та замокання. У Чхаїдзе чай сходив у червні, наш зійшов на місяць раніше – то ж у кінці травня ми уже висаджували свої кущі. Довелося обороняти їх іще й від спеки. Дружина затінила їх від палючого сонця укропами. Чхаїдзе, як відомо, для цього використовував квасолю та кукурудзу.

Наразі Клованичеві чаї почуваються добре. Ростуть, міцнішають корінням. Але, каже мукачівський експериментатор, усе попереду – найважливішим завданням для цих рослин буде пережити першу зиму. Після того можна буде говорити, як далі піде справа.

- Насправді із вирощуванням чаю усе досить складно, - зізнається Клованич. – Інакше його б садили усі. 

Чай з ароматом Червоної гори (чай-клованич3)

Відомий ужгородський біолог та селекціонер Генріх Стратон:

«У мене прижилося 200 живців, наступного тижня закладатиму плантацію»

Чай з ароматом Червоної гори (стратон)

Біолог Генріх Стратон (саме він вивів сорт українського ківі, що плодоносить у наших умовах та не вимерзає) теж зацікавився мукачівською плантацією.

– Оскільки мукачівська плантація – результат титанічної праці із унікальним результатом – по суті, селекціонери вивели нові сорти чаю, які акліматизувалися за роки до наших умов, а також тому, що останнім часом ця плантація занепадає – їй судячи із вигляду залишилося кілька років, мені захотілося зберегти цей біологічний вид, - розповідає пан Генріх про початок свого чайного експерименту.

Отож, півтора років тому Стратон навідався на мукачівську чайну плантацію й нарізав живців із кущів.

– Судячи із вигляду та форми листків, тут маємо з півдесятка сортів чаю, що селекціонувалися за ці 60 років, - каже біолог. Отож, він зрізав кілька сотень гілочок і спробував їх укорінити. Незважаючи на те, що це, на думку експертів, непритаманний чаю спосіб розмноження, як ми писали вище, і що чаї розмножують насінням, але живцювання теж дало результати.

– У мене прижилося біля 200 живців, - каже ужгородський селекціонер. – Укорінював звичним способом, так як працюю з живцями ківі: в тепличних умовах, при високій вологості. Саджанці мають по 5-10 см, добру кореневу систему, здоровий  вигляд. Тому експерименти із живцюванням чаю мають сенс. За тиждень планую висаджувати кущі на своїй плантації, де вирощую ківі – вони приживатимуться на постійному місці, а тоді уже формуватиму кущі. За 2-3 роки можна буде розповісти про перший урожай.

Генріх Стратон тішиться, що удалося зберегти біологічний матеріал, який колись акліматизували його колеги в умовах Закарпаття. Каже, було б дуже шкода, якби цей труд пропав. Тепер, каже Стратон, зусилля Чхаїдзе та його послідовників точно не пропаде – навіть якщо мукачівська плантація фізично зникне. Ну а нам варто тішитися, що чай із української плантації отримав друге життя – у активістів-селекціонерів із Мукачева та Ужгорода, які експериментують з ним у своїх умовах. 

Чай з ароматом Червоної гори (1)
Чай з ароматом Червоної гори (1-1)
Чай з ароматом Червоної гори (2)
Чай з ароматом Червоної гори (4)
Чай з ароматом Червоної гори (5)

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>