Мішель. Останній друг буйволів

Богдан Логвиненко  27 грудня 2015 12:28  408112907 1114009
Мішель. Останній друг буйволів

Мандрівник, журналіст, культурний менеджер і просто молодий українець Богдан Логвиненко їздить світом і збирає історії про цікавих людей. Його велика подорож Закарпаттям не могла не завести в цілком особливе село - Нижнє Селище, що в Хустському районі. Отже, оповідь про одного з його мешканців. А, точніше, про кількох...

Про Мішеля мені розповіли ще до поїздки по Закарпаттю. Кілька днів тому почалася експедиція #carpaty1516, у якій ми шукаємо цікавих і непересічних людей в різних закутках українських Карпат. Від зустрічі з Мішелем я очікував будь-чого, ми зустрілися з активістами Нижнього Селища, спільнотою Лонго Май, але з перших хвилин зустрічі з Мішелем ми просто закохалися в нього і всі як один ствердили: “Ми повернемося ще до нього.

”Він зустрів нас біля своєї нової стайні, лише кілька днів як добудованої на новому місці, в селі Чумальово. Ми пішли пити чай. Це була перша ніч, яку Мішель провів на новому місці. Для тварин він збудував величезний ангар, а для себе - малесенькі дві комірчини. В одній з комірок стоїть два ліжка, піч з грубкою, на печі можна щось приготувати. Збоку лежить дерево, Мішель конструює з дошок і цеглин стіл. У нас всього три чашки на п’ятьох. Ми сідаємо говорити про те, для чого він тут і так видається, що йому самому дуже хочеться про це розповісти. Мішель світиться, з нього просто пре неймовірна сила і світло, він говорить чистою закарпатською, іноді деякі слова випадають з нашого розуміння, він одразу ж це помічає і каже відповідник англійською. Так ми розмовляємо.

Мішель. Останній друг буйволів (Мішель1)

"Це моя хижа" - каже Мішель

Про Мішеля тут знають усі. “Отой німец шо буйволів розводит?” - питав нас його сусід. Мішелю за тиждень виповниться 33, він походить з міста Кієл, на півночі Німеччини, між Гамбургом і датським кордоном. Його батьки - бізнесмени і мають власні підприємства, а брат нещодавно теж відкрив свою фабрику. Мішель пішов іншим шляхом, він вчився у Фрайбургу, місті на кордоні з Францією і Швейцарією. Отримав освіту лісника-еколога, але не хотів лишатися і працювати у власній країні.- Мені здалося, що в Україні я зможу знайти ще ті еко-умови наших пращурів, бо у Німеччині їх вже немає. Люди мають жити біля природи, це те, що я хочу показати на своєму прикладі, ми маємо бути ближчими.

Мішель спершу приїхав у комуну Лонго Май і допомагав у Нижньому селищі. Потім почав цікавитися буйволами. Виявилось, що на початку ХХ сторіччя тільки у трьох навколишніх селах було кілька тисяч буйволів. У кожному дворі, в кожній хатині тримали буйволиць як корів. Але потім прийшли комуністи і забрали усіх буйволів у колгоспи. Люди залишилися без домашнього господарства. Усе насильно колективізували. Ніхто навіть уявити не міг, як це може вплинути на свійську тварину.- Є різні буйволи. Цей - Карпатський, він розумний. У нього зовсім інша свідомість, ніж у Болгарського, приміром. Карпатський буйвол - це друг. Буйволиця ніколи не дасть молока, якщо ви не друзі. З нею треба спілкуватися, це не дурна корова чи коза, у неї свій характер. Його не можна бити . Карпатський буйвол - це український слон. Він все пам’ятає, у нього свій характер. Ви будете приходити до неї за молоком, а вона буде вам казати: Ей, чоловіче, ти чого хочеш? Якого молока? Ти що, дитина моя чи мій друг? Для чого тобі молоко? Ці буйволи в колгоспах не давали молоко взагалі, комуністи їх просто вирізали на м’ясо.

У 90-х в навколишніх селах лишилося біля сотні буйволів. Їх популяція постійно зменшувалась. Мішель приїхав сюди сім років тому і почав шукати буйволів від двору до двору. Знайшов кілька фондів, що допомогли, кілька голів села дали йому землю, яка залишилася від уже нічийних колгоспів і Мішель почав збирати буйволів із околиць. У Чумальово в нього вже друга ферма, перша у Стеблівці. Мішель каже, що в Чумальово краще, бо значно далі від людей і тут майже немає сміття.- Коли буйвола тут зарізають - всередині до десятка кілограм пластика у шлунку. Буйволи хворіють тут саме від цього. Тут проблема навіть не в тому, що майже немає кваліфікованих ветеринарів, а в тому, що люди засмічують природу, не задумуючись не тільки про зовнішній вигляд своїх земель, а і про те, що убивають своїх же тварин, свою історичну фауну.

Мішель каже, що розведення буйволів - це не бізнес. Його рятує виробництво сиру і буйволиного молока. Кілограм сиру коштує 200 гривень. А самих буйволів ніхто не купує. Їм немає ціни.- Я можу назвати будь-яку ціну. Нормальна вартість - біля двох тисяч євро. Але і за п’ятсот євро буйвола ніхто не купить. Або купують, півроку з ними помучаться і зарізають на м’ясо. Дзвонять і кажуть: “забирай назад, чоловіче, своїх тупих буйволів.” Останні два роки в мене не купили жодного. Усі кажуть, що Карпатський буйвол - тупий. Але він не тупий, навпаки - він як людина. Він не буде вам робити бізнес, він може вам допомагати в господарстві, але не більше. В мене з десяти буйволів на цій фермі молоко дають тільки три буйволихи. Решта - все ще мені не довіряють.

Мішель. Останній друг буйволів (Мішель2)

Мішель гладить Регіну

У кожного його буйвола є ім’я. Бичка звати Ромко. Мішель говорить з ними закарпатською. Ми підходимо до їх пасовиська і він нас знайомить, розповідає про кожну із буйволих, знайомить із биком, радить до нього не підходити. У нас відчуття досить змішані, буйволи чистять собі копита і важко дихають, виглядає це так, як вони беруть розгін на кориді, що вже заборонена. Мішель пропонує на найспокійнішій буйволиці покататися верхи. Ми всі вчотирьох відмовляємося.

Мішель дуже розумно підходить до організації процесів на своїй фермі. Нещодавно він створив племінну книгу, генетичний резерв в центрі Закарпаття – на “Салдобоші”, а також активну мережа розплідників з п’ятьма генетичними лініями. Мішель намагається показати людям, як можна тримати буйволів, що для цього потрібно, які умови. Він намагається відновити історичний ланцюжок. Він організовував зустрічі із тими, хто тримав буйволів п’ять років тому, коли він почав займатися цією справою.- Я зрозумів, що тут взагалі ніхто не знає, як за ними треба доглядати. Я, німець, давав місцевим семінари з догляду за твариною, що живе тут півтори тисячі років.

Тим не менше, у Мішеля тут є і бабуся, яку він називає своєю вчителькою. Це вона передала йому безліч знань про місцеве земледілля і тваринництво. Ми зайшли до бабці Гаськи, яка живе за кілька кілометрів від найближчої хати і просить німця хоча б раз в день її провідувати. Вона неймовірно жива, хоч і має 80 літ і про неї буде наступна історія.

Мішель. Останній друг буйволів (Мішель3)

Мішель і бабця Марія

Мішель постійно приймає у себе волонтерів. Каже, що це страшенно важка робота. З ними буває важче, ніж з тваринами, поведінка яких буває більш передбачуваною. Волонтери приїжджають на занадто короткий термін, тільки починають вливатися у процес, як вже слід їхати. Деякі з волонтерів починають бухати, як тільки Мішель їде на кілька днів з ферми. Каже, що зараз у нього найдовший період взагалі без людей. Ми йдемо на стару ферму і допомагаємо перевести Мішелю отару кіз. Там у нього є свійська гуцульська корова і карпатська волохата свиня на ім’я Сашко, що поводить себе як пес.

Мішель. Останній друг буйволів (Мішель4)

Мішель годує гуцульську корову

Мішель розводить також місцевих коней підвиду гутан. Карпатських волохатих свиней лишилося 500 штук, з них 50 - у Мішеля. Половину популяції карпатських буйволів, якщо не більше, тримає саме він. Він настільки світлий і настільки любить багно, у якому колупається. Тут немає ані краплини асфальту, глина налипає величезними шматками на взуття, в цьому він бачить і свій позитив, оскільки люди сюди рідко доходять. Єдина дорога існує до монастиря поруч і сміття час від часу приходить саме звідти.

- Я багато чого не знав, потрапивши сюди. Возив із села людей в монастир. У мене свій Уазик тут старенький. А вони в мене крали, зливали бензин. От я заправився на 500 гривень, заїхав, завіз у монастир, вертаюсь до машини - а бензину нема. А мені тоді кажуть: ти що, чоловіче, в машині бензин залишаєш? Шо, дурний? Акумулятор залишаєш? Розуму нема? І всі знають, хто краде і хто кришує.Мішель розшукує тих, хто бажає приєднатися до нього. Він п’ять років прожив тут без душу і нормальних умов. Але тепер каже, що умови будуть, бо щороку до нього приїжджають батьки, у яких серйозний бізнес у Німеччині і їм важко звикнути до його грязюки. Справ у Мішеля купа, планів безліч. Ось так німець, що немає жодного українського коріння, залишився тут і вивчив місцеву мову, навчився розводити місцевих тварин і робити якийсь невеличкий бізнес в тяжких умовах нашої пост-радянської системи обмежень і заборон. Його дивує байдужість місцевого населення, але він вірить у краще. Він якийсь посланець на цю землю, світло йде з його очей, в нього тихий і дуже приємний голос і величезний запал, що відчувається з першої ж хвилини зустрічі. Молоко і сир, які ми купили у Мішеля, виявились страшенно смачними.

Знайти інформацію про ферму, записатися на волонтерство чи приїхати в гості можна на сторінці Saving Agrobiodiversity in Transkarpathia.

Не будьте байдужими до нашої історії. Поширте інформацію про Michel Jacobi і його велику справу-місію. Не дайте Мішелю залишитися останнім другом буйволів в Українських Карпатах.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

шоні   12.01.16 1:59

Кіль -- правильне написання міста

Всего комментарів 1
]]>