Точка повернення: Іштван Молнар

Тетяна Вашаргелі для uzhgorod.in  1 лютого 2014 12:21  64959247 060044
Точка повернення: Іштван Молнар

Її життя чітко розмежував 93-й рік… Саме тоді, 21 червня помер її єдиний брат – 25-літній художник, музикант, життєлюб Іштван Молнар. Сьогодні, у день його народження – 27 січня, Ілдико згадує про улюбленця. Ні, не згадує – пам»ятає щоденно, а сьогодні розповідає. З усмішкою і старанно, проте погано вгамованим болем…

-          Він був на 5 років молодшим за мене. Чи ми товаришували? Аякже! Більше того – ім.»я йому придумала я. Татко сказав: «У тебе народився братик. Як ми його назвемо?». Оскільки на той момент головним моїм захопленням був сусідський Іштван, то над іменням думати довго не довелося!

В інтелігентній родині ужгородських Молнарів до дитячих захоплень ставилися із цілковитою повагою. Тому й несподіване синове захоплення живописом підтримали повністю. До товариства молодшого брата, каже сестра, входили діти провідних ужгородських живописців. Разом із компанією Іштван помандрував долати ази малярства у студію Баконія.

-          У нашій родині дитячі «ролі» були чітко поділені: я – хуліганка, Іштван – чемний і слухняний. Ти знаєш, до певного часу його можна було навіть вважати, як то кажуть, «маминим синочком», проте це було не так. Він якось умів «замикатися», наче дивився кудись углиб… Нещодавно я передивлялася фотографії і звернула увагу на його дитяче фото. Йому – років 8, але погляд… Такі великі, сумні, чорні очі… Наче передчував, що піде так рано…

Точка повернення: Іштван Молнар  (5_fit_content_width_watermark)

Він захопився живописом не на жарт. І той відповів йому взаємністю! Навчання у закарпатських майстрів в училищі прикладного мистецтва сформувало в юному творці потужну академічну базу, відточення і вдосконалення якої продовжилося вже у Львівській академії.

-          Коли Іштван стажувався в Будапешті, місцевий професор показував його графічні роботи своїм студентам: «Ось так треба малювати!». Саме Іштванова графіка викликала особливе захоплення. Хоча у мене, мабуть немає улюбленої картини…  Я розумію - мене не можна вважати об»єктивною, адже мені подобаються усі його роботи!

Історія із Будапештським стажуванням заслуговує особливої розповіді. Її пройшли 4 закарпатських угорських студенти-живописці з Львівської академії мистецтва.  Усі, крім Іштвана, залишилися вчитися і працювати в Угорщині…

-          Не було проблем із влаштуванням Там… Але у нього, по-моєму, навіть думки такої не виникало: «Що я там робитиму?», - питав у мене. А от тут, на місці постійного навчання, схоже, повернення йому не вибачили. Принаймні, тодішній ректор пошуки брата у мистецтві характеризував таким чином: «Так малювати будете Там, а Тут робіть так, як вчимо ми!». Я думаю, йому було непросто…

Бентежне покоління кінця 80-х шукало самореалізації у різний спосіб. Товариство Іштвана Молнара бачило його у творчому пошуку.  Цей пошук сягнув далеко за шори, виставлені часом. Як інакше пояснити таку пронизливо сучасну проекцію на сьогодення у цих, творених ще у минулому сторіччі , незвично на той час, похмурих образах, бентежних спалахах кольорів,  невпинно стрімких лініях?

-          Створення «Лівого ока» - неформального об»єднання молодих авторів на межі 80-90-х стало відповіддю на певну застиглість закарпатського мистецького середовища. Як розумієш, їх, тоді невідомих: Ваці, Дулішкович, Іван, Молнар – не надто прагнули бачити у своїх вернісажах вже визнані. Тоді їх підтримав лише Семан, який добре знався на тому, що означає «виділятися»! А от виставка у нетрадиційній залі в Ужгороді, а згодом і в Будапешті наробила чимало галасу!

Їх не можна вважати дисидентами у класичному сенсі. Адже політика, громадянська активність закарпатський андеграунд не цікавили, чи не цікавили майже. Однак мистецьке дисидентство було властивим, власне, закарпатському малярству. Отой, ні з чим не зрівняний прорив у часі, гостре відчуття модерного поклику -  усі ті якості, які й здобули закарпатській школі, сформованій на маленькому клаптику євро провінційного обласного центру, світової слави. У цьому, визнають експерти, спорідненість робіт Іштвана Молнара, таких, здавалося б, не схожих, таких НЕпасторальних, НЕкраєвидних, бентежних -  із закарпатською класикою, способом її мислення і способом вираження.

-          Він працював легко – за натхненням! Приміром, поїхав до Львова, там малював, щось продав, щось лишив друзям. Потім махнув до Угорщини, щось продав, а більше лишив друзям… Його роботи – в Україні, в Угорщині, США… Він не був вибагливим у житті. Заробляв, малюючи шаржі на вулицях Львова, Будапешта. Грав на гітарі в Ужгороді, на Корзо. Батько злився, а я заспокоювала – він же не жебрав гроші! Та й скільки йому треба було? От знаєш, якось на останній рубль накупив тюльпанів на базарі і розніс дівчатам у гуртожитку. Сміється: «Тепер місяць маю, де вечеряти!». Таким був мій брат! Його усі любили, та й він усіх любив…

Точка повернення: Іштван Молнар  (3_fit_content_width_watermark)

Він творив в усьому, згадує сестра: у живописі, музиці, стосунках. Його роботи бентежили уяву, музичний гурт Сент Полі Гайс – заводив друзів! Красивий і модерний, галантний і життєрадісний – він захоплювався жіноцтвом, а воно відповідало йому щирою взаємністю! Сестра каже: брат життя черпав повною ложкою. Особливо – в останній рік життя…

-          Його 25-річчя – стало святом, тривалістю у кілька днів. Попросив нас із мамою наготувати на цілу банду і попередив, що святкуватиме не вдома. Увечері група виступала із концертом у ПАДІЮНі. Після концерту заскочив на кілька хвилин, забрав приготовлене і , гайда! Так, наче, відчував, що в останнє…

Найбільша несправедливість у її, Ілдико Молнар, житті сталася через хворобу. Саме вона забрала в родини квітучого, талановитого, у розпалі життя 25-річного брата впродовж буквально кількох днів… І сьогодні, у день його народження вона радо відгукується на прохання розповісти про талант, який був не лише у її житті. А радше для того, щоб він не залишився лише в житті її і житті його друзів.

-          Ти знаєш, дочка інколи мені каже: «Мамо, не трави собі душу – не нагадуй про Іштвана!». А я розумію, що так не можна! Я хочу, щоб про його картини знали, їх бачили… Тому радо відгукуюся на пропозиції друзів. Приміром, минулого року, у день його ювілею приходила на виставку, організовану Іштваном Михалиною, і дуже вдячна йому за пам»ять! Тому й з тобою зараз радо підійму келих у пам»ять про брата, знаєш, йому б сподобалося, що ми говоримо про нього з посмішкою!

Точка повернення: Іштван Молнар  (8_fit_content_width_watermark)

На тій, згаданій Ілдико виставці, мистецтвознавець Михайло Сирохман сказав: очевидно, приходить час віддавати борги. Справа, мабуть, не у формальному обов"язку зібрати до єдиного каталогу усіх гідних синів закарпатського мистецтва… Можливо, сама школа не припустить «прогулів» у своєму процесі, інакше він, цей процес її формування і росту може втратити безперервність, а значить, і перспективу росту…

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>