Реквієм по закарпатському олімпійському лижному спорту

Василь ГІСЕМ, президент Федерації лижного спорту Закарпаття  10 червня 2014 15:21  15971577 072434
Реквієм по закарпатському олімпійському лижному спорту

Україна, успішно провівши футбольне Євро-2012, продовжує втілювати в життя грандіозні спортивні задуми. Один із них — подана заявка нашої держави, щоб стати господарем Олімпійських ігор-2022 року. Відомо, яких зусиль коштує здобути таку перемогу, адже конкуренція на світовому рівні надзвичайно жорстка. Утім припустимо на  мить, що таке диво станеться, і в нашому регіоні пройдуть Ігри. Звичайно, це буде свято не лише для туристів, а й для горян.

У спортивному відношенні Карпати – це цілина в центрі Європи. Тому зимова Олімпіада дасть Україні велику користь. По-перше, розвинеться інфраструктура, по-друге, матимемо реальні робочі місця. Спочатку для будівельників, які їздять працювати по всьому світу, а потім і для тих, хто експлуатуватиме об’єкти, доглядатиме за ними. У такий спосіб вдасться повернути багатьох заробітчан, і сім’ї з’єднаються. Отже, за право проводити «білу Олімпіаду» потрібно боротися. Що ж до участі Закарпаття в цьому проекті, то Боржавські полонини – унікальний природний регіон. Тут сам Бог велів створити сучасну базу для занять зимовими видами спорту. Я неодноразово наголошував і ще раз зазначу: як гуси врятували Рим, так лижі врятують Карпати.

Утім на фоні цих райдужних роздумів область може отримати й велику… ганьбу. Справа в тім, що на час 2022 року закарпатці, проводячи в себе вдома Ігри, можуть цілком реально бути без представників на такому грандіозному планетарному форумі. Це не блеф, а на жаль, гірка реальність. Наведу аргументи. До Олімпіади залишилося 8 років. Відповідно, щоб потрапити до олімпійської збірної, наші спортсмени сьогодні повинні мати по 18 – 21 року. Отже, до цього списку не потрапляють наші провідні сноубордисти – Йосип Пеняк і Аннамарі Чундак. За відсутності Станіслава Кравчука й Енвера Аблаєва за такий порівняно короткий період не будемо мати й представників в акробатичному фристайлі. У могулі також поки реальних претендентів не видно. Не слід розраховувати й на братів-Білосюків у лижних перегонах – теж завадить віковий ценз. Інших кандидатів поки не спостерігається (дай Боже мені помилитися). Залишаються єдині «посланці» – у гірськолижному спорті. До речі, змагання з окремих його дисциплін пройдуть саме на Закарпатті. І тут спостерігається цікава картина. У нас є здібні, перспективні хлопці. Зокрема це – Левко Цибуленко, Ігор Гам, Іван Ковбаснюк, Василь Теличук. Усі вони тепер – у розквіті сил і є кандидатами до збірної України. Проте…

…У 1998 році в Нагано виступав один С.Кравчук. На Іграх 2002 року було вже троє: до Стаса додалися його колега-фристайліст Е.Аблаєв та гірськолижник М.Скрябін. У 2006 р. мали вже п’ятьох посланців на зимовій Олімпіаді від Закарпаття: акробатів із фристайлу С.Кравчука, Е.Аблаєва, І.Ішутка, лижного гонщика Івана Білосюка та гірськолижника М.Скрябіна. І в 2010 році – теж п’ятеро: С.Кравчук, Е.Аблаєв, сноубордисти Й.Пеняк і А.Чундак та гірськолижниця А.Скрябіна. Отже, тенденція доволі позитивна –  1 – 3 – 5 – 5 претендентів. Це при тому, що в 2007 – 2009 роках мали загалом ледь не півтора десятка кандидатів на «олімпійську поїздку», якщо ж точніше, то 12–13. Такий успіх не був випадковим. Йому передувала робота багатьох спортсменів, тренерів, функціонерів, організаторів-активістів. Особливо хочу відзначити роботу тодішніх начальників обласного спортивного управління Івана Голубку, який керував у 1992 – 1999 роках та Івана Митровція (очільник у 2000 – 2003 рр.). Вони приділяли не просто серйозну, а стратегічно вірну увагу розвитку олімпійських лижних видів спорту. Невипадково саме в 1999 році на Закарпатті вперше в Україні було створено Центр олімпійської підготовки, куди одразу потрапили 6 провідних фристайлістів-акробатів на чолі з тренером А.Мазуром, а також 5 гірськолижників. І з 2001 року ЦОП почав функціонувати як самостійна одиниця зі своїм бюджетом. Наведені вище факти, динаміка участі наших спортсменів-зимовиків на Олімпіаді свідчать про ставлення тодішньої спортивної влади до спорту вищих досягнень, зокрема в його лижних видах.

Сьогоднішня ж обласна спортивна влада більше декларує масовість у спорті. Це добре, але погано те, що не йдеться про вищі спортивні інтереси.  Відсутня чітка співпраця між управлінням молоді та спорту ОДА й нашою федерацією лижних видів спорту. Парадоксальний і той факт, що маючи в краї одну з найбільших у світі лижних фабрик, через амбіції столичних спортивних функціонерів практично відсутня ділова співпраця й користь.

Подібна ситуація з базами. Скажімо, в області діє хороша в спортивному відношенні база «Красія». Але вона приватна, розрахована в основному на туристів. Для спортсменів потрібні кошти хоч би на підготовку схилів, а гроші не передбачені практично ніде: ні в ЦОПі, ні в профільному управлінні. Украй рідко спортсменам виділяють кошти й на інвентар. За останні два олімпійські цикли, приміром, І.Ковбаснюк, один із перспективних українських гірськолижників, не отримав жодної пари лиж. А їх на рік потрібно 12. Причому не просто лиж, а виготовлених за спецзамовленням, під конкретну особу. Якщо немає спонсорів чи неспроможні забезпечити батьки, на результати сподіватися годі. Адже держава забезпечує лише витрати на харчування та збори. Але ж на одному цьому з гори не спустишся!

29 червня 2011 р. була прийнята постанова «Про затвердження державної цільової соціальної програми розвитку в Україні спортивної та туристичної інфраструктури у 2011 – 2022 роках». Там є пункт і про «поліпшення         матеріально-технічної бази зимових видів спорту». Але влада в цьому питанні мало співпрацює. А підготовлений лижник – готовий інструктор для тих же туристів, який надаватиме послуги, працюватиме на здоров’я людей, і держава при цьому не витрачатиме жодної копійки коштів.   

Ще одна проблема – кадровий голод. Для молодих тренерів умови не створені, а досвідчених відправили на «пенсію». Так само стали непотрібними й досвідчені спортсмени, зокрема С.Кравчук та Е.Аблаєв, хоч за спортивним принципом вони сьогодні найкращі в Україні. Більше того, Е.Аблаєв став консультантом збірної Казахстану, оргкомітет Сочі-2014 заключив із ним контракт на підготовку гори до змагань акробатів. Допомагав йому… С.Кравчук. Незатребуваним виявився й чемпіон України з гірськолижного спорту Тиберій Тушер, який тепер викладає… фізкультуру в школі. Мало використовується тренерський досвід і іншої іменитої гірськолижниці – Мар’яни Фріндт. Заслужений тренер України Анатолій Мазур із групою перспективних фристайлістів виїхав у Росію. Причому один із них (Д.Марущак) устиг стати чемпіоном світу. Чому такі спортсмени й тренери не потрібні Закарпаттю, Україні, а ставка робиться лише на вічно перспективних? А тому, що в разі «провалу» можна все спихнути на нестачу досвіду, та й на розподіл фінансових потоків вони не зазіхатимуть так, як випробувані атлети і їх наставники. 

Ось і виходить, що І.Білосюк – двократний чемпіон і багаторазовий призер  України – у рейтингу перебуває в першій трійці, а фінансування не отримував. Натомість фінансують спортсменів, у яких значно нижчий рейтинг. Питається: чому така несправедливість? А тому, що спортсмен має свою позицію. Зате немає інвентаря. ЦОП, обласне управління теж у цьому не сприяють. Більше того, не дали взагалі грошей на Кубок України з гірськолижного спорту збірникам області, мотивуючи це тим, що вони — збірники України. Проте ж  захищають честь Закарпаття в чемпіонатах і Кубках країни! Виходить нонсенс. Зрештою, показовий і той факт, що гірськолижний спорт, який приносить чи не найбільше очок на спартакіаді, узагалі в області не включили до пріоритетних видів спорту.  

За такого ставлення станом на сьогодні й маємо закономірний і різкий спад. За якихось 4 роки зникло 8 олімпійців. У Сочі-2014 виступали тільки сноубордисти Й.Пеняк і А.Чундак. А всемогутні спортивні вельможі в Києві й Ужгороді, так звані куратори спорту вищих досягнень, роблять вигляд, що нічого не сталося. Аврал, ми падаємо в прірву! Та перезавантаження навіть не намічається. Трясовина затягує в болото всі нормальні ініціативи з року в рік. Диригують цим процесом одні й ті ж люди. Їх девіз простий: «Міністри приходять і відходять, а ми – вічні»… Здається, радіти б хоч би цим спортсменах, що ще лишилися, «останнім із могікан», але попереду жодних перспектив. Лише реквієм по закарпатському лижному спорту.      

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>