«Спеціальність – кат». Таємниці рідкісних професій. (18+) Закарпатсько-чеський археолог – про реалії європейського середньовіччя

13 липня 2014 18:40  79574210 175079
«Професія – кат». Таємниці рідкісних професій (18+)

Замість вступу

Напочатку – дещо про автора. Закарпатець Аркадій Шиншинов відомий багатьом своїм землякам-читачам. Насамперед, користувачам соцмережі Фейсбук. Бо саме там цікавенні історії Аркадія спершу збирають «лайки» і «перепости», а вже потім живуть своїм життям, передруковані різними ЗМІ, мережевими блогами і розважальними агрегаторами.

«Професія – кат». Таємниці рідкісних професій (18+) (2Arkadiy (6))

Насправді ж, автор не лише володар справді гострого і цікавого пера. Випускник біологічного факультету УжДУ вже понад 20 років живе з родиною у Празі, знає її не лише уздовж і впоперек, а ще й углиб, бо ж за фахом – археолог. Любить її так, що, повернувшись з довгої подорожі, каже «ось і моя Прагонька». Утім – усім серцем любить і Закарпаття, де минули дитинство і юність. Доказом цього є численні історії з юних років та безліч друзів тут.

А ще він – талановитий фотограф, музикант і гравець у петанк. Регулярно відвідує Закарпаття – чи то на малу батьківщину у Драгово до мами в гості, чи то в Ужгород на турнір з петанку. І там і там його раді бачити численні друзі й чути його невичерпні і неймовірно захоплюючі «розкопські історії».

 

«Професія – кат». Таємниці рідкісних професій (18+) (1Arkadiy (2))

 Саме у ці дні Аркадій перебуває на розкопках у містечку Нове Место на Мораві у краї Височіна. (Нагадаємо – місто Єглава з краю Височіна є містом-побратимом Ужгорода.) Там його команда «копає середні віки». У перервах же між розкопками і документуванням знахідок, Аркадій Шиншинов, начебто знічев’я, але надзвичайно вражаюче й емоційно, написав потужний цикл з чотирьох частин, яка торкається такої страшної і таємничої професії, як кат. Виявляється, необхідної і особливої у ті, покриті шаром грунту і покровом нерозгаданих таємниць, часи.

Як каже сам автор, з гумором послуговуючись модним завдяки блогеру Віталію Чепинозі, нині у мережі  суржиком «поднімаєм тсказать завєсу тайн с рєдкіх професій».

Тож, максимально зберігаючи стиль автора, подаємо цю публікацію з дозволу автора – усі чотири частини відразу. Гарного вам чтива.

І не будьте буквоїдами, шукаючи помилки, русизми та чехізми. Автор писав для друзів і саме тому цей текст є унікально читабельним, щирим і чесним.

Частина 1

Вбивця, лікар і костоправ у одному лиці

Цікава тема – Кат. Я так подумав: давайте перерахуєм плюси і мінуси професії.

Плюси. Кати були досить заможні люди, я би даже сказав конкретно багаті. За кожне мучені в сімнадцятому столітті середній чеський кат інкасував 2 золоті і 24 крейцари. За кожну стяту голову ще більше. Відомий випадок, кат Ян Мидларж, один з найвідомішіх чеських королівських катів за 21 одну голову, стяту протягом 4 годин, отримав коло 650 коп грошей. Відомо що заміський будинок з землею і допоміжними будовами ним був куплений за 1720 коп грошей.

Крім того кат отримував право лікувати після сотні страт. Також заробляв як костоправ.

Кати продавали амулети, як то мотузка з повішеного. Вважалось, шо як ти носиш на шиї такий артефакт, то шибениця тобі вже не грозить. Відрізаний палець злодія – носити такий в кишені і тебе ніколи не впіймають...

Кати продавали трупи страчених у анатомічну академію. Між іншим – за порядні гроші, бо тебе, викопавшого жмура, самого би тут-таки повісили...

Кати мали привілей заходити в місто своєю власною брамою.

Для ката було постійне місце в костелі, яке ніхто не смів зайняти. Король сам вибирав корчму, де кат міг відтягнутись після трудів праведних.

Тепер мінуси.

Кат – найнижча людина в людському суспільстві.  «Персональна брама» до міста, так, називалась «Свинська брама». Нею ганяли свиней і нею ходив кат. Злодії, втікаючи, краще дали б відтяти собі руку, ніж би втекли свинською брамою.

Персональний костел. Так місто – ззаду, де ні за які гроші би не вліз ні один мєштяк (горожанин)...

Персональне місце в корчмі. Корчмарь мусів проклясти той день, коли король призначив його господу місцем для ката. Після того як кат пройшов залою, її підмітали і покропляли свяченою водою.

Кати могли оженитись тільки з рівною собі кастою, що значить лише з родин ката. Син ката, не мав на вибір. Він мусів успадкувати ремесло, або йти до вигнання...

Тепер про працю. Всі чогось думають, шо кат тільки рубав руки і голови. Та ще одна катова спеціальність – санітар міста. Кожен вечір кат і його помічники ходили містом і збирали здехлини (здохлятину). До речі ще один пункт заробку: шкури і кості.

Мало того, вони ж були і золотарями – відповідали за те, щоб вигрібні ями в місті не переповнювались і вчасно вивозились. Також, щоб лайно не повалювалось по дорогах.

Саме тому, фільм того руського дурня, шо перебрехав Стругацьких і показав середньвіччя суцільною купою гною – брєд собачкін. (йдеться про фільм Алєксєя Гєрмана за братами Стругацькими «Трудно быть богом» – прим упоряд.) Не скажу, шо було так же чисто як і зараз, але розкладені трупи за нормальних часів без війни на дорогах не валялись.

Якщо цікаво, то я ще потім порозповідаю, за цих унікальних людей.

Частина 2

Ян і Дорота – історія нещасливого кохання

Як я вже писав, кати в Чехії мали свої практично трудові династії, син або займав місце батька, або батько забезпечував синові місце в іншому місті, котре мало "грдельні право" (право виконувати розсудки смерті).

До речі, далеко не всі міста мали свого власного ката. Крім королівських міст але свого майстра меча могли мати і феодальні міста, в цому випадку ката платив феодал, або мерія міста. Якщо не було свого, то в найближче королівське місто посилали гінця і за якийсь час прибував спеціаліст, котрий і проводив екзекуції, як правило в підвалах магістрату. На площі тоді строїли ешафот, в Чехії того часу його називали "Юстиція", так що як десь прочитаєте, що "праву руку відтято біля юстиції і тут же на неї прибито", то це про ешафот.

Але, повернімось до професії...

Династичний був не єдиний спосіб статися катом. В декотрих випадках кару смерті замінювали відрізанням вух, збавлення всіх прав і назначення винного (при його згоді) на місце "голомка", або "пахолка", помічника ката, котрий з часом мав сам стати катом. Правда, такі речі ставались дуже рідко і то в випадках, коли провина була не дуже страшна. Після науки пахолек на магістраті приносив клятву, стоячи на колінах на шматку свинячої шкури і його пасовали на став катовський.

Ще один цікавий випадок добровільного відходу до найнижчої касти людей стався в Хрудімі. Молодий хлопець, що закінчив Пражську універзіту, де вчив філософію, фізику, латинь і медицину, закохався в таку собі Дороту. Дорота взагалі була та ще квітка і одного разу, зговорившись з бабками-травницями, отруїла свого чоловіка – такого собі, вайлуватого млинаря. Її одразу схопили. На дибі хрудімського ката вона здала всіх "подєльніков", і чистосердечно призналась, що, де і як було.

Ян, так звали хлопця, шаленіючи від бажання врятувати Дороту, добровільно попросився в помічники хрудімського ката. Дороту врятувати, до речі, не вдалося, її живцем закопали в землю. (Закопати живцем означало зарити грішницю в яму до шиї, де вона мала повільно вмирати, але в той день пішов дощ, і яма заповнилась водою, де Дорота і втопилась.)

Але Ян вже не міг повернутись до мєштянського ставу. Деякий час він, закриваючи обличчя маскою, помагав хрудімському катові. Потім той допоміг йому перебратись в Прагу, де Ян став на службу Старомєстському майстру меча, Ярошові. А через деякий час став сам катом Старего Мєста Пражскего. Так з'явився світу легендарний кат Ян Мидларж.

Частина 3

Меч із заокругленим кінцем, що сам захитався

Ви можете запитати, чи взагалі така професія була треба, чи треба було взагалі стинати голови, руки і тому подібне?

Думаю на середньовічній стадії розвитку суспільства вона однозначно була треба, ба навіть необхідна. Поглянувши до реєстрів злочинів і злочинців, так зване "Смольне кніги" можна тільки дивуватись жорстокості і підступності тогочасних злочинів. Вбивали, грабували, труїли худобу, запалювали статки.

Банди розбійників грабували на дорогах, здебільшого вбивали всіх, аби не залишати свідків. І єдиним аргументем криміналістики була диба в підвалі магістрату...

На відміну від широкої думки, що кат мав бути закінченим садистом і отримувати задоволення від мучень, думаю, насправді так не було, за декотрими винятками. Кат виконував строго прописану процедуру, за відхилення від неї він сам ризикував опинитися на ешафоті.

В записах з практики Старомєстського ката Мидларжа є ціла капітола, в котрій він повчає своїх наступників, як проводити дізнання, аби злочинець не отримував більше страждань ніж є прописано в законі. Як виконати страту, щоб відсужений не мучився в зашморгу, щоб спалюваний був мертвий раніше ніж почне горіти. Жахливі речі, правда?

Але справедливість мала бути виконана, подобається нам то чи ні...

До речі про зброю катів. Досить часто в замках можна побачити дворучний меч, під котрим написано – меч ката. Придивіться уважно. Якщо в меча гострий кінчик, однозначно це не то. Меч ката вважався низькою, недостойною зброєю, тому не міг мати загострений кінець леза. Біля ефесу має бути напис "Юстиція". Меч Яна Мидларжа, котрий загадно зник в кінці дев'тнадцятого сторіччя, мав напис "Меч магістра медицини". Цей напис дав зробити кат Ярош, коли передавав статус Старомєстського ката свому учньові і наступникові. Пригадаймо, що Мидларж був дійсно магістрем філософії і медицини.

«Професія – кат». Таємниці рідкісних професій (18+) (Sword2)
Фото А.Шиншинова

Ще один широко відомий міф, що кати стинали голови сокирою. Принаймні в Чехії так не було. Голови стинали виключно мечем. Сокира служила для відтинання кінцівок. Ще одна ремарка, коли Мидларж проводив страту двадцяти одного городянина в Празі, він затупив 4 мечі.

З тих, що мені довелось бачити, як в Чехії, так Німетчині чи Сан-Маріно, справжніми були десь два чи три. Не обов'язково то був дворучний "Клеймор" чи "Цвейхендер". Досить часто то були півтораручні "бастарди", вагою близько 3,5 кілограмів, 5-7сантиметрів широким і 70-110 сантиметрів довгим лезом.

Кат мусів зтяти голову одним ударом. Ставались правда випадки, коли це не вдавалось і доводилось тяти подруге. Але за таку помилку людський дав міг запросто забити камінням самого ката. Декілька таких моментів є описано в хроніках.

Цікавий випадок був в Костельці над Черними леси. Свого часу там жив один шляхтич, що з дитинства виділявся дикуватими, садистськими замашками. За що його з часом збавили дворянства і випекли на чолі клеймо. Тоді кат костелецьки сказав: "Мій меч дочекається твоєї голови..."

Розбійник але і далі лютував на Пражській дорозі і його занедовго знову впіймали. Тепер його судив Пражський суд і вирок був – стяти голову. Кат Ярош при цій страті вперше за свою службу мусів рубати два рази. Через деякий час Костелецький кат передав йому дивну справу, що такого і такого дня, його меч знічого ніц, розгойдався на стіні і мало не впав. То було того самого дня, як Ярош виконував вирок. "Костелецький меч пред'явив своє право на кров того мордира.» написав згодом Майстер Ярош.

«Професія – кат». Таємниці рідкісних професій (18+) (Sword1)
Фото А.Шиншинова

Частина 4

Страта Ярошіка і його розбійників

Напевно цією частиною закінчимо про катів...

Уявіть собі площу середньовічнього міста. Це такий невеличкий плац, метрів двісті на двісті...

Одного дня приходять теслі і починають ставити ешафот. Все місто знає, завтра стратять Ярошіка і його кумпанів – страшних розбійників з Градецької дороги. Не одна сім'я в місті оплакувала зниклого члена родини, який стався жертвою душогубів.

Купа дітвори побігає під ногами у теслів, а ті помалу, але сумлінно виготовляють поміст, сходини, закріпляють високого стовпа з колесом нагорі, ставлять велетеньський, кований залізом по кругу пень, жаровню...

На ранок на площі ніде стати, практично все місто напхалось сюди. Всі, ремісники, торговці, господські, мєштяни, слуги, всі тут. Починають бити бубни і під рев натовпу проходить кат, який несе за плечима декілька мечів, за ним конем тягнуть візок з зкривавленими деліквентами (приреченими злочинцями). З натовпу в них летять каміння, багно, лунають прокльони. За візком ідуть пахолки, помічники ката, вони в масках на обличчах і несуть секири, розпалену жаровню, щипці та інший реманент.

На поміст виходить рихтарж, щось на зразок старости, в мантії і зачитує провини кожного відсудженого і вирок. Писарі записують все це до "Чорних книг"...

«Ярошік, ако найвєтшій мордир, згбівши много душ буде  ламан колем од крку долу а до колеса заплетен зажіва.»

Страшна смерть, але за тих багато душ загублених...

Ярошіку спершу кат акуратно надрізає горло, щоб не кричав...

Потім колесом з возу ламає всі кості в руках і ногах, якщо Ярошік втрачає свідомість, його відливають водою. Подле вироку, його мають в то колесо заплести ще живим, і підняти то колесо на стовпі, аби всі бачили, що зло є наказане...

Іншим відтинають руки і прибивають до краю ешафоту, потім ноги, котрі підвішують до кола а потім голови, які будуть настромлені на палю при в'їзді до міста. Декількох дурнів, що приплелися до Ярошікової ватаги недавно і нікого ще не встигли замордувати – просто повісять. Кат уміє так скинути з помосту деліквента, що зламаються шийні хребці і відсуджений загине миттєво, без мук. Їх трупи пізніше пахолки закопають за оградою кладовища, або спалять разом з здехлою худобою...

Як ви думаєте, що робить натовп? Мабуть зціпенів з жаху і стоїть гробова тиша?

Ні... Натовп вітає кожен удар ката радісним криком... Ті, що стоять близько від помосту, вже забризкані кров'ю і теж шаленіють разом з усіма...

Ви подумаєте, ну це середньовіччя, глуха, чорна, невдячна діра в історії людства?

1926 рік, Китай, Кантон. Генрі Норман, криміналіст, очевидець пише: "Люди бродять по кісточки в крові, а людські голови здаються футбольними м'ячами. Люди сміються і кричать від радості і захвату. Кат спітнілий і весь червоний від крові."

Далеко не треба ходити, сучасні страти по законам шаріату. І це не шістнадцяте століття, а початок двадцять першого...

Не впевнений, що це слова Яна Мидларжа, можливо він повторив їх по комусь:

"Людина то є єдиний твор, котрий вбиває аніж би був голодний..."

«Професія – кат». Таємниці рідкісних професій (18+) (3Arkadiy (7))

На фото: Аркадій Шиншинов на розкопках, де він добуває не тільки артефакти старовини, але й цікаві, душевні, а іноді й моторошні історії.

Публікується з дозволу автора з мінімальними правками. Підготував до друку Ол.Попович.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

влад  02.01.16 12:06

Очень интересная и содержательная публикация.Интересны факты которые по новому освещают работу средневекового палача

Всего комментарів 1
]]>