Нацики приїхали! Будуть вас убивати!

Валерія Каналош  1 листопада 2014 13:24  63583551 484472
Нацики приїхали! Будуть вас убивати!

Отцю Валерію Лотарєву -  настоятелю Храму Дімітрія Солунського УПЦ КП (с. Михайлівка, Тельманівський район, Донецька обл.) – 32 роки, з них 14 літ він уже священик. Мешкав у населеному пункті за 3-4 км від російського кордону. Через переслідування  донецьких  сепаратистів за допомогу українській армії та активну волонтерську діяльність священику УПЦ КП  з сім»єю довелось покинути зону АТО і виїхати на Закарпаття. 

Провокаторів ми вже знали в обличчя

Донецькою областю курсувала так звана ініціатива група біля 20 чоловік, яка влаштовувала провокації і підбурювала місцеве населення проти української  армії. Провокаторів ми вже знали в обличчя. Вони вигукували: «правий сектор приїхав», «нацики», «будуть вас убивати».  Все-таки пішов подивитись  в сусіднє село, де розташувалась  українське військове з»єднання – що ж це за «жахливі» люди.  Побачив легко вдягнутих для нашого степового краю юнаків з Дніпропетровська та Одеси. Всі - російськомовні. Тож обдзвонив своїх прихожан, аби не піддавались на провокації. Казав: «Это молодые ребята, это детки. Им нужно помогать, а не кричать «враги». Справжні вороги це – ДНР, хоча язик не повертається називати донецьку народну республіку, адже саме там бандити і наймані вбивці.         

Почався терор і доноси - як під час вітчизняної війни

Страшно про це згадувати, але почався терор і доноси. Були люди, які підтримували Україну, виголошували «Героям слава» і просто за ці слова буквально впродовж доби їх хапали.  Знайшлись і такі, хто складав списки людей, які підтримують Україну і проявляє любов до своєї  Батьківщини. Всіх їх арештовували і відвозили на Донецьк. Заходили в будинки і хапали чоловіків. Постраждала за Україну  та підтримку солдат наша голова адміністрації Тельмановського району Ольга Ігнатівна Афенкіна  (вона допомагала в облаштуванні блок-постів). ЇЇ також забрали і відвезли. Подальшу її долю  я не знаю, оскільки зараз перебуваю на Закарпатті. Багато людей пропали безвісти. Потім до нашої території заходили люди кавказької національності. Безкарно вривались на подвір»я, там же різали баранчиків та козенят, адже свинину не вживають. Іх не цікавило – чи є у людей їжа, скільки у них діточок. Також дали вказівку: не закривати двері в будинках, ворота в підвалах – бо в будь-який час вони можуть зайти і бути впевнені, що там нема українських вояків і можуть там же  приховатись. Тобто  ховались за мирним населенням.

Поруч з нами – селище Гранитне, вже «добре» відоме по військовим зведенням  та артилерійським обстрілам. Бойовики ж базуються в Тельманівському районі. Населення боїться ходити по вулиці. Доходить до абсурду: якщо люди раніше були добрими сусідами чи друзями, зараз оглядаються один на одного, ховаються,  займають зрадництвом, пишуть доноси. Страшні речі відбуваються. Та й колишні прихильники ДНР вже розчаровані. Ті люди, які голосно кричали «Слава ДНР» уже зневірені, бо ж бачать: те, що відбувається  насправді, це – беспредєл.

Жовто-блакитний прапор України  вивезли у подушці

Уночі нам повідомили, що на нашу територію увійшло 180 одиниць бронетехніки, яка перетнула українсько-російський кордон. Ми  знаходимось буквально в 3-4 км від Росії і до нас увірвались справжні бойовики, некеровані бандити. Вони  переплутали наш Будинок милосердя з якоюсь своєю базою, мене вдарили прикладом автомата, а маленькі діти зі страху поховались під ліжка. Тож  ми виїхали з рідного села  - з благословення архієпископа Донецького і Маріупольського Сергія.   Жовто-блакитний прапор України  вивозили у подушці.

Планував приїхати на Західну Україну – але не в такий спосіб…

Ще коли знаходився на Донеччині,  бував на блок-постах, спілкувався з українськими хлопцями-солдатами.  Домовлялись: як виженемо ворога з нашої землі – обов»язково зустрінемось, приїдемо на Західну Україну. Але Господь Бог  вирішив інакше і нам довелось виїхати з зони АТО. Коли тримали курс на Закарпаття, заїхали на  Франківщину. Побачили знайомих  хлопців, які повернулися з тієї гарячої точки, які пройшли Ізварино. Щасливою і безперечно радісною була та зустріч. Та й на Закарпатті люди щирі, добрі.

Ми перестали  любити один одного і втратили Образ Божий

Хотілося б, щоб люди любили один одного. Щоб тут, на Закарпатті, і в інших куточках нашої держави, всі співпереживали подіям, які відбуваються в Донецькій та Луганській областях і робили правильні висновки. Щоб  перестали ненавидіти один одного. Щоб  людей-слов»ян свідомо не  зіштовхували на війну. Адже був час, коли Донецьк і Луганськ жив у мирі, коли Московський і Київський патріархат  дружили. Все це кардинально змінилось тому, що ми перестали любити один одного, втратили Образ Божий і Образ людський…

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (4)

Андрей  23.11.14 19:11

Этого Священника знаю лично, у Него большое сердце и душа. Он помог многим заблудшим людям у Батюшки много детей ему пришлось покинуть родной дом чтоб дети не видели войну


Федя  07.11.14 0:15

Абрам рассуждает о раскольничестве в православии!!! Как грится, или ник смени, или же трусы надень.


abram  06.11.14 17:12

Московский патриархат никогда не дружил с раскольниками Киевского патриархата. Раскольничество, тяжелейший грех, который не прощается даже исповедью. Читаю статью и думаю, что верить человеку ,врущему в мелочах нельзя.


МВА  06.11.14 11:00

Ничего хорошего, даже если много преувеличил. А мысль о единстве всех православных церквей - верная. Градус напряжения уменьшится.

Всего комментарів 4
]]>