Усього тиждень тому, 1 травня ми розповіли про історію ужгородки Єлизавети Стерчо, яка через непутящих батьків опинилася на вулиці. Хоч і, начебто, має батьківську хату у селі Розівка. Щоправда, спалену дотла.
Подробиці життя Єлизавети, яка все життя прожила у інтернатах, бо вічно нетвереза мати виганяла її з дому, а відтак, після смерті батьків опиналися віч-на-віч зі світом, у якому іноді собаки ставали кращими друзями, аніж люди довкола, ви можете прочитати у розділі «Статті».
Утім, саме через цю публікацію життя Лізи стало змінюватися. Принаймні, вона здобула нових друзів у лиці тих, хто співчуває їй і за її словами, саме невідомі нові друзі стали надсилати їй на картку потроху грошей. За тиждень надійшло вже близько 500 гривень. На частину з них Єлизавета купила садове причандалля, яким намагається самотужки розчистити зарослу немов джунглі батьківську ділянку. Саме туди вона і запросила кореспондента нашого ЗМІ, щоб похвалитися першими успіхами.
Село Розівка. Єлизавета зустрічає нас на «чопському кругу», щоб на велосипеді супроводити до свого двору, розташованого у боковій вулиці.
Сусідські собаки зустрічають негостинно. Їз троє і всі вони люто гавкають крізь паркан. Не люблять чужинців. Та Ліза їх швидко заспокоює і пригощає печивом, примовляючи «їжте, мої песики, їжте діточки». Песики ласують печивом і затихають.
Обійстя зі спаленим будинком на ньому. Чорніє крізь віконні проломи згарище. За ним – непролазні джунглі. Заростало тут все з 2008-го року. Тепер Лізі все це належить розчистити, бо ж вона вірить, що вагончик, про який снить вже роками, у її житті таки трапиться і постане замість будинку. Будинок вона дозволила розібрати на будматеріали сусідам. Корисного з нього – тільки черепиця, яку «ось якраз вчора зняли». Старий саман же – купа сміття, яку слід, мабуть, вивезти.
«Подивіться що я собі купила», — господиня зарослого обійстя демонструє величезні садові ножиці, якими бореться з кущами і бур’яном. Між роботою вони дбайливо запаковані у пакет, в якому продавалися, ще з наклеєним на ньому цінником. Бо це інструмент, цінність для Лізи. Предмет небагатого власного майна. Велосипед, «емпетройка, яку подарували» і садові ножиці.
На телефоні читаємо разом матеріал про неї. Ліза розчулюється, але сльози стримує. Дуже дякує. А вже через кілька днів телефонує із радісною звісткою: мені дзвонили з Києва, з телебачення. Один з українських телеканалів приїздить на Закарпаття, а відтак ненадовго забирає Лізу у Київ, для того, щоб зняти про неї програму. І по-секрету, зізнається, що бажає у міру можливостей допомогти Єлизаветі Стерчо, яка не має власного ліжка під дахом, хоча і абсолютно заслуживши на нього.
Бажаємо успіху Єлизаветі, зміни долі на краще якої почалися з нашої публікації. Про її нові пригоди будемо вам розповідати.
Відео з Єлизаветою на обійсті – за посиланням.
І нагадуємо: люди з відкритими серцями, які можуть і хочуть наблизити здійснення мрії цієї молодої жінки про «теплий вагончик на батьківському обійсті» – можуть просто поповнити її пенсійну картку у «Приватбанку». Це працює, ми перевірили:
Картка 6762 4682 0715 9298 – Стерчо Єлизавета Йосипівна. 26.07.1979 р.н.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.