Скільки насправді років Ужгороду?

Алла Хаятова  15 вересня 2013 13:48  416546110 546855
Скільки насправді років Ужгороду?

Ужгород готується вдізначити День міста. За "офіційною" версією, святкуватимемо ювілей - 1120-річчя від заснування. Але чи правомірна ця дата?

Про те, скільки років місту насправді, як і коли воно отримало свою назву, - у розмові з дослідником відомих і невідомих сторінок минувшини Ужгорода Йосипом Кобалем (уперше це інтервю, яке, вважаємо, і досі не dтратило актуальності, було опубліоквано в газеті "Ужгород" - uzhgorod.in).

 Йосип Кобаль, історик, завідувач археологічного відділу Закарпатського краєзнавчого музею й автор знаної книги з історії нашого рідного міста "Ужгород відомий і невідомий" - дослідник безкомпромісний. Він, оперуючи фактами, доводить, що місто молодше, ніж офіційно заведено вважати, нарікає на зміну назв історичних вулиць і на те, що в Ужгороді досі нема готелю "Чорний орел". Йосип Кобаль наголошує: в історії Ужгорода не бракує "білих плям", і це стосується й осіб, які в різні часи працювали для розвитку і слави міста. Що ж, дещо про факти й імена з минувшини Ужгорода - у розмові з істориком.

- Нещодавно Ужгород відзначав своє офіційне 1118-річчя. Знаємо, що це дата умовна і навряд її можна назвати коректною...

- Так, ця дата не зовсім коректна, точніше - зовсім некоректна. Досі нема точних даних, які б дали нам можливість установити вік Ужгорода, й оці відзначення 1115-ої чи там 1118-ої річниці - умовні, ба більше - ґрунтуються на помилкових думках, які не мають нічого спільного з історичними подіями. Якщо ж відштовхуватися від науки, то перша письмова згадка про Ужгород датується 1154-им роком - арабський географ Аль Ідрісі позначає Ужгород на своїй карті і в коментарях до неї вказує, що Ужгород - велике процвітаюче місто на кордоні з Польщею. Оце є перша автентична письмова згадка про Ужгород. Є згадки, які відводять нас до більш давніх часів існування міста, але самі ці документи не належать до ІХ століття - це, скажімо, коли у хроніках XIV століття пишеться про події кінця ІХ. Якщо ж брати такі дані, які не є автентичні, але згадують про давніші події, то тут ідеться про два джерела. Одне - це відомий угорський Анонім, автор твору "Діяння угрів", який написав його близько 1200-го року: у цьому творі згадується, що угри, очолювані своїми вождями Арпадом і Алмошем, перейшовши Карпатські гори, відпочивши 40 днів біля Мукачева, підійшли до Ужгородського замку, де тоді капітаном був князь місцевих слов'ян Лаборці (Лаборець). Він не дочекався угорців, утік; вони рушили за ним і нібито спіймали його біля річки (яка відтак отримала назву Лаборець) та повісили; а потім у самому замку Алмош, вождь угорців, передав владу своєму синові Арпаду. Жодне інше джерело - ані західноєвропейське, ані візантійське чи давньоруське - не згадує про ці події і про володаря замку Лаборця. І з наукової точки зору така згадка у творі Аноніма не є достатньою, аби вважати, що тут наприкінці ІХ століття існувало таке укріплення з таким вождем. Інше джерело - історик Шімон Кийзої у хроніці XIV століття - теж описує прихід угорців і зазначає, що у 872-му році біля річки Унг було засноване угорцями укріплення. Але у 872-му році угорці ще не перейшли Карпати, і ця інформація є помилковою. Так, похибки ставалися і в той час. Невідомо, де Кийзої взяв ту дату, але в історичних джерелах зафіксовано, що древні угри прийшли в Карпатський басейн й оселилися тут у 895-му році. Тим не менше, на початку 1970-их років в Ужгороді виходить книга, в якій намагаються, відштовхуючись від помилкових даних, обґрунтувати ту дату заснування Ужгорода, наслідком чого ми й маємо оці "річниці" міста. Утім, існують ще більш радикальні думки щодо віку Ужгорода - до прикладу, гіпотези, які висував історик Карой Мейсарош...

- Той самий Мейсарош, якого називають "першим істориком Ужгорода"?

- Так, але він нерідко досить вільно поводився з джерелами. Наскільки його теорії були просто помилковими, а наскільки - свідомою вигадкою, важко сказати. Він наводив дані, що нібито наше місто як центр карпатських слов'ян згадує кремонський єпископ Ліудпранд у Х столітті. Але у праці, на яку він посилається, такого пасажу нема - я особисто переглядав джерело... Кароль Мейсарош, та й не тільки він, висував також тезу про те, що Ужгород "народився" у Горянах, так само вільно поводячись із джерелами і домислюючи. Поблизу Горянської ротонди дійсно є руїни палацу, який походить щонайдавніше з XIV століття. Розкопки там робили під час Першої світової війни, потім - угорці під час Другої світової війни, потім науковці УжНУ пробували дослідити... Але це палац, а не замок, і в часи Мейсароша його руїни можна було побачити. А оскільки існував такий собі опис Угорщини з XVIII століття, і в ньому йшлося, що біля ужгородського замку є джерело мінеральної лікувальної води... Про те, що в горянському лісі є джерело води, яка нагрітою зцілює суглоби, писав його знайомий лікар, згадує Мейсарош. І припускає, що, оскільки маємо в Горянах і руїни, і згадку про джерело, то тут маємо і "відправну точку" історії міста. На жаль, пізніше таку помилку перейняли й інші вчені, і це стало дуже популярним навіть в угорській краєзнавчій літературі. І досі нерідко можна почути, що найдавніший Ужгород був у Горянах, але це не має жодного стосунку до історичної дійсності. У джерелах - автентичних пам'ятках - уже в XIV столітті і Ужгород, і Горяни згадуються як окремі населені пункти, і так було до Другої світової війни. І не можна старовинну Горянську ротонду та руїни палацу в Горянах притягувати до пояснення виникнення Ужгорода. Скажімо, через півстоліття Чоп з'єднається з Ужгородом, то що тепер - археологічні знахідки Чопа будемо прив'язувати до теми побудови Ужгородського замку, бо ці населені пункти вже поєднані?..

- Щодо віку міста - правду здатна сказати лише археологічна наука?

- З'ясовуючи, коли виникло місто, впевнено можемо спиратися лише на археологічні дані. І це X - початок XI століття, період становлення Угорської держави. Археологічні матеріали, які в нас є на Замковій горі, показують, що поселення, яке генетично пов'язане з нашим містом, з його історичним центром, виникло наприкінці X - на початку XI століття, не раніше. Археологічних матеріалів часів приходу древніх угрів (наприкінці IX століття) на Замковій горі нема. Матеріали, які свідчать про існування в ті часи слов'янського поселення на території сучасного Ужгорода, в нас є, але не в історичному центрі: в Горянах, на Радванці, на Великому Галагові (в районі сучасної вулиці Загорської). А от на Замковій горі - нема. Тобто ці знахідки залучати до відліку часу від заснування Ужгорода не можна. В радянський час побутувала теорія, яку ввів у науковий обіг археолог Костянтин Бернякович: було дуже популярно говорити, що Київ виник на трьох пагорбах, і відповідно - вважати, що і в інших містах так сталося. А що були дані про існування слов'янських поселень в різних точках сучасного міста - на Радванці, на Замковій горі й у Великому Галагові - вони об'єдналися, і так виник Ужгород. Але в Галагові поселення датують VI-VII століттями, на Радванці - VIII-IX, на Замковій горі - X-XI, й окрім різного часу, вони існували і на відстанях одне від одного, їхні площі не перетиналися, поселення одне з одним не зливалися... Та загалом радянський час був такий, що все рухалося в руслі думок партії і навіть наукові теорії підтасовували під це...

- Тобто у кожному разі ми говоримо про Ужгород як місто з тисячолітньою історією, але, слухаючись вимог науки, маємо відштовхуватись від першої письмової згадки, яка датована 1154 роком?

- Наука відштовхується від археологічних даних, які датують поселення на Замковій горі, з якого й вийшов Ужгород, кінцем X - початком XI століття. 1154-ий рік - це перша письмова згадка; іншої, давнішої автентичної ми не маємо. В пізніших джерелах - через 3-4 століття після цього - Ужгород згадують як місто, що виникло раніше. Але проблема в тому, що неможливо археологічно довести існування укріпленого поселення на чолі з Лаборцем на місці нинішнього Ужгорода. І дані, на основі яких Ужгород називають 1118-річним, не мають стосунку до історичної дійсності. Коли це почало побутувати, тоді ще була радянська інерція не заперечувати прийнятому, себто: сказали так радянські дослідники - нехай так і буде.

- Щодо назви міста - теж трапляються гіпотези, далекі від реалій?

- З другої половини XIX століття поширилась також неправдива теорія походження назви міста. Мовляв, колись у "ставку" угорського вождя Атілли, яка містилась у межиріччі Тиси і Дунаю на півдні сучасної Угорщини поблизу міста Сегеда, приходив посол від греків (тобто від Східноримської імперії) Онегес (і дійсно таке посольство було), й ніби цей посол дійшов аж сюди, і від його імені отримала свою назву наша річка, яка первісно мала назву Унг, а місто - Унгвар (адже є ще інша форма назви - Онг). До речі, те старе русло Ужа досі збереглося, проходить воно через Дравці. Так ось, Онг - Онегес, декотрим вченим здалося, що це дуже подібні речі, і вони припустили, що вже в V столітті той Онегес заснував тут місто. Таку теорію перебрали навіть радянські історики, і до сьогодні вона блукає туристичними путівниками, не маючи під собою жодного підґрунтя.

- Наскільки знаю, найімовірнішим тлумаченням старої назви міста - Унгвар - є "укріплення на річці"...

- Походження назви - непросте питання. Я у своїх дослідженнях дійшов висновку, знайшовши такі самі назви річок на території сучасної Середньої Азії, як, до прикладу, Унгуз, де корінь "унг" означає просто "річка, вода". Тобто вважаю, що нашу річку, яка до того, певно, мала слов'янську назву, бо з VI століття тут живуть слов'яни, Унгом нарекли якісь люди, котрі говорили тюркською мовою. А місто, чи укріплення, яке виникло на берегах, назвали Унгвар, де "вар" означає "укріплення" з угорської, в яку, своєю чергою, це слово прийшло з іранської мови.

- А коли Унгвар став Ужгородом?

- В усіх історичних джерелах, починаючи від Аль Ідрісі і завершуючи XIX століттям, наше місто завжди фігурує під назвою Унгвар (часом варіюється в написанні). Назва Ужгород вперше з'являється в кінці 1840-их років. Словаки в той час називали наше місто також Унгвар. А коли в Угорщині проходила революція, у 1848-1849 роки частина місцевої руської інтелігенції стала на бік Австрії. Дехто мав іншу думку - наприклад, тоді єпископом Мукачівської єпархії був Василь Попович, котрий підтримав Лайоша Кошута і був змушений втекти від російських військ, що увійшли в Ужгород у 1849 році. Більшість же, переважно вихідці з сучасної території Словаччини, були на боці австрійців, і якийсь час наприкінці 1849-го - початку 1850-го років території, заселеній у комітатах Унг, Берег, Угоча і Мараморош переважно українцями, була надана автономія. Одним з керівників цього воєводства був Добрянський. У цей час в Ужгороді замінили назви вулиць з угорських на руські. І саме тоді в колах місцевої інтелігенції виникає назва "Ужгород" - як переклад. Адже "вар" з угорської не просто означає укріплення, а й з нього походить слово "варош" - місто, а в давньоруській мові слово "город" означає як місто, так і укріплення. А Унг (словацький Уг) зробили Ужем. Хто перший придумав цю назву - ще належить досліджувати. Але достеменно відомо, що, наприклад, Олександр Духнович у своєму листуванні, вже починаючи з 1850-их років, рідко, але користується цією назвою. Думаю, вивчивши архіви, ще можна дослідити - хто ж ужив назву "Ужгород" першим. Але, як виявилося, місцеве населення не надто охоче сприйняло назву "Ужгород" і просто не знало, що то за місто - коли десь у Дравцях хтось казав "їду в Ужгород", не розуміли, куди він зібрався. І через деякий час вживання цієї назви, навіть у середовищі інтелігенції, припинилося. Тож у 1860-ті роки вже нечасто можна було натрапити на назву "Ужгород". Це пов'язано і з тим, що в 1867 році Угорщина уклала примирення з Австрією, утворилась Австро-Угорська монархія, і в межах цієї імперії питання національностей, культури і релігії перейшли винятково у відання Угорщини, а в Угорському королівстві почали приймати такі закони, які не давали можливості вживати неофіційну назву міста.

- Ужгород був Унгваром до кінця Першої світової війни?

- Так, у січні 1919 року в Ужгород, тобто Унгвар, прийшли чеські легіонери. Ще тривала невизначеність, куди належатиме ця територія, й у березні - квітні місцеве населення думало, що все ж до Угорщини, а дехто навіть ще й отримував звідти зарплату. Але нова чеська влада вже почала міркувати, як назвати це місто, і згадала, що колись виникла така назва - Ужгород... Адже йшлося про те, аби назва була якомога менш угорською. Ну а коли у вересні за Сен-Жерменським договором ця територія під назвою Підкарпатська Русь відійшла Чехословаччині, то, зрозуміло, назви всіх населених пунктів визначалися новою владою. Була створена комісія, вона зберегла чимало угорських назв сіл, але назви міст змінила. Берегсас став Береговом, Мункач - Мукачевом, Виноградів, щоправда, ще лишався певний час Севлюшем, а Унгвар, який став столицею цього регіону, став Ужгородом, хоч угорці вживали й стару назву... У 1938 році, а саме 9 листопада, угорські війська, згідно з Віденським арбітражем, зайняли територію колишньої Підкарпатської Русі, а отже, й Ужгород. Але слід розуміти, що не все місто: Ужгород був поділений, і частина ужгородців жила в Угорщині, а частина - у Чехословаччині. Причому, до прикладу, виноградники в людей були в Чехословаччині, а жили вони на угорській території; євреї помирали тут, а єврейське кладовище містилося в Чехословаччині, і треба було отримувати дозвіл на перетин кордону для поховання... Так ось, коли прийшли угорці, вони все повернули так, як це було до Першої світової війни, - відновили назву Унгвар, і вживати ймення Ужгород було заборонено. У жовтні 1944 року прийшли Радянські війська, місто вийшло з-під юрисдикції Угорщини й одразу ж знову повернулося вживання назви Ужгород.

- Ось Ви сказали, що досі невідомо, хто першим вжив назву Ужгород. Загалом, в історії нашого міста ще багато лишилося "білих плям"?

- Є "білі плями" - там, де ще не досліджено. Але є чимало умовних "білих плям" - коли певні факти не знані для загалу, але відомі науці. Ужгород має з 1371 року ім'я першого управителя міста. Яке з міст може похвалитися таким фактом з XIV століття - хто з такої давнини знає своїх, так би мовити, мерів? Тоді це не були ще мери, таких керівників звали "офіціалісами" - урядниками. Це був урядник Другетів, котрі призначали керуючого, бо місто належало їм. Звали його Василь, точніше, це відповідник імені з латиномовного джерела. Очевидно, що він не був слов'янином, бо в той час тільки починається заселення з території Галичини першими українськими поселенцями, яких називають руськими, рутенами... Тоді вони ще не відігравали ролі в управлінні містом, бо були переважно селянами. Поселенці прибували в наш край із-за Карпат, з тодішньої Польщі, на кілька десятиліть мали пільгу зі сплати податків, жили тут, і вони ж засновували села. До речі, на відміну від Ужгорода, дати заснування деяких закарпатських сіл ми знаємо до дня. І тому коли сьогодні дуже часто кажуть, що тут закарпатці з часів царя Гороха живуть, то це відповідає істині настільки ж, як і те, що Ужгороду 1118 років.

- Тому коли хтось із краян називає приїжджих "зайдами", це щонайменше смішно?

- Всі ми тут "зайди"! Просто є "зайди" май давні, а є май нові (усміхається, - авт.). Треба знати правду, а коли на ці теми починають розмірковувати не історики, а політики... Слід вивчати факти. Мало хто знає, що деякі закарпатські села засновані козаками, опришками - наприклад, такі є на Тячівщині. І ці відомості збереглися й у легендах... Але коли є тенденція: оце нам не подобається - ми замовчимо, а оце нам підходить - про таке говорімо... Не можна писати історію вибірково!

- А з яких, власне, часів ми знаємо більш детально про осіб, котрі керували містом?

- Ну, в XVII столітті люди обирали кількох чоловік, а вже з них Другет - володар міста - призначав одного, "головного суддю", біля якого був писар та інші, котрі отримували певну платню з міської скарбниці. 1838 року Ужгород отримав самоврядування. До речі, саме до цієї дати і варто було б приурочити святкування Дня Ужгорода, а також, можливо, ці урочистості прив'язати й до давніших часів, а саме - королівської дарчої на проведення міського ярмарку на початку XV століття, що було для міста визначною подією... Отже, з середини XIX століття Ужгород - самоврядне місто. До того часу місто належало Другетам, потім - графу Берчені, потім - державній скарбниці, котра зібрала всі колишні володіння Другетів і Берчені. І ще навіть до Першої світової війни були певні тертя між міською управою і державною скарбницею, котра була спадкоємцем усіх цих феодальних володінь. Наприклад, мито, яке слід було сплачувати тим, хто приїхав з прилеглих сіл, за перехід Великого мосту (сьогоднішнього пішохідного) на Ринок (площу Корятовича) - скарбниця намагалася тримати оці привілеї у своїх руках, і лише на початку XX століття мито скасували. Отже, Ужгород став самоврядним, і до 1870-их років містом управляли головні судді. А потім (в Угорщині пройшла адміністративна реформа) назва і статус керівників міста змінилися - це вже був "полгармештер", себто мер. Коли ж прийшла чехословацька влада, була нез'ясована політична ситуація, і в цей час призначалися урядові комісари. У 1923 році вперше дозволили провести вибори в органи місцевого самоврядування, але вибори пройшли таким чином, що розклад сил у міській раді (і не тільки в Ужгороді) був не на користь чехословацької влади. Тому під приводом порушення законів результати були анулювані, і з 1923-го по 1927 рік Ужгородом керував призначенець - Ян Гребек, чех. Той час так і називали "режимом Гребека", бо він керував одноосібно і міська громада мала обмежений вплив на життя міста. Тільки у 1927 році пройшли вибори, результати яких не були скасовані, і мером (міським старостою) був обраний Костянтин Грабар, греко-католицький священик із шанованої родини, який, переобраний у 1931 році, керував Ужгородом два терміни, а потім був призначений губернатором Підкарпатської Русі.

- Столицею якої і був Ужгород...

- Так, питання столиці було остаточно вирішено саме 1927-го року. На цей статус деякий час претендувало й Мукачево, староста якого, доктор Петригалла, добивався свого навіть у Празі. Відбувалися демонстрації - ужгородці обстоювали своє місто як столицю, а мукачівці - своє. Мукачево мало добре географічне розташування і вважалося торгівельною столицею Підкарпатської Русі, але не мало інфраструктури, й для того, аби облаштувати адміністративні установи, поселити людей, слід було все будувати. Так і склад населення: половину міста становили євреї, третину, якщо не більше, - угорці... І чехам було безперспективно йти в місто, де важко здобути позиції та вплив, адже вся економіка була в руках євреїв і угорців. Відіграв свою роль і стратегічний задум: Ужгород лежить біля кордону зі Словаччиною, і коли б чеській владі довелося відступати (в разі військових подій), захистити як столицю було легше саме його. До того ж Ужгород у порівнянні з Мукачевом був більш "міським": у місті над Латорицею були хіба центральна вулиця і ринок, а Ужгород уже здавна мав багато вулиць і, згідно з переписом 1851-го року, в нашому місті проживало вже 9 тисяч людей, у Мукачеві ж - лише 4 тисячі. Правда, на 1920 рік різниця становила вже тільки кількасот людей: 20 тисяч мукачівців і 21 тисяча ужгородців, але потім знову наше місто більш стрімко розвивалося. І не треба забувати, що в Ужгороді у 1920-ті роки вже почали будувати оці "урядові" квартали - нинішній Малий Галагов... А ще є історичний анекдот, який навіть зафіксований у джерелах: представник Антанти, військовий командувач Підкарпатської Русі французький генерал Паріс (колишній легіонер жив тут у єпископській резиденції зі своєю сім'єю і наглядав за військовою ситуацією) сказав, що номери в ужгородській "Коруні" були кращі, ніж в мукачівській "Зірці". Правда це чи неправда, але в кожному разі цей військовий часто фігурував у місцевій пресі і мав значний вплив...

- Йосипе Васильовичу, кого з градоначальників Ви, як дослідник минувшини Ужгорода, вважаєте найуспішнішим?

- Якщо говорити про часи становлення самоврядності, то, безперечно, це Міхай Фінцицький, відомий юрист, перекладач і фольклорист, журналіст, котрого обирали три рази. Одного разу він відмовився знову очолити місто, але загалом керував містом доволі довгий термін. І саме в його часи (кінець XIX ст. – перші десятиліття XX ст.) Ужгород почав модернізуватись. Відбувалось асфальтування доріг, закладання каналізації, мереж... Саме він придбав від скарбниці нинішній Підзамковий парк (колишній Звіринець Другетів, а до того – сад ченців-павлікіанців). І в його часи дуже багато будувалося: тривало активне зведення споруд у центральній частині міста і навколо неї – приватних і громадських будівель, чимало з того, що ми вважаємо нині архітектурними окрасами міста. Це був розквіт Ужгорода, і керівника міста, як людину дуже інтелігентну, чесну і порядну, глибоко шанували. Отже, саме Фінцицького можемо виділити як особу, що дала поштовх до розвитку Ужгорода, стимулювала модернізацію. Ну а найактивніше місто розбудовувалося в часи Костянтина Грабара: у 1927–1935 роки була зведена більшість будівель мікрорайону Галагов. Грабар був ще й прекрасним різьбярем, художником, твори якого досі зберігаються в музеях і приватних колекціях. Крім того, очолював Підкарпатський банк – першу місцеву банківську установу, був активним у громадській діяльності, тож не дивно, що згодом саме його призначили губернатором.

 - Кого б Ви долучили до переліку ужгородців, діяльність яких найбільше позначилася на розвитку міста? До прикладу, для мене "великими ужгородцями" є ще й архітектор Антонін (за іншими даними – Франтішек) Крупка та Іштван Лаудон – гімназійний вчитель, котрий захоплювався ботанікою і створив у місті дендропарк з екзотичними рослинами...

- Так, це особи, безперечно, гідні. Але, як на мене, тут треба враховувати й те, що я казав про "білі плями": є відоме громадськості (а знає вона лише певні імена, які більшою мірою пов'язані з історією українців Закарпаття), і є менш знані факти й постаті. На жаль, дуже мало відомо про багатьох видатних людей... От назву одну особу, про яку ніхто не пише і чиє прізвище ви не лише не знайдете в наших енциклопедіях, а, певно, й не чули: Марк Ведреш. Уродженець Ужгорода, скульптор, який навчався за кордоном, жив і творив в Італії, Угорщині, працював поруч зі знаменитим Роденом, допомагав йому під час роботи над видатними творами. Цей митець був провідним представником модерного напрямку у скульптурі в тогочасній Угорщині, куди після перебування в Італії в 1930-их роках повернувся і де став знаменитим. Уже після 1945 року він отримав найвищу відзнаку Угорщини – Премію Кошута – за видатний внесок у розвиток мистецтва. Це митець... А люди іншого фаху – мандрівники, науковці?.. Уродженці Ужгорода XIX століття були членами Іспанської, наприклад, Академії наук, і я вже на кажу про Угорську! А скільки видатних літераторів!.. Так, на Кальварії похований поет, який написав найбільший за обсягом поетичний твір тогочасної Угорщини – поему на 40 тисяч рядків, – Арпад Філеп. А як багато євреїв, які отримали світове визнання, а жили і творили в Ужгороді!.. Це величезний пласт іще не "піднятих" постатей. На жаль, так стається, що у нас йдуть найпростішим шляхом: взяли книги радянського часу і повторюють запропоновані імена... А є люди, які мали набагато більшу вагу і лишили свій слід у світовій культурі, і це необов'язково українці, і необов'язково ті, про кого ми найбільше чуємо і чиї імена звеличуються підручниками, пам'ятниками. Ті ж знані літератори Фенцик, Митрак, Павлович, Духнович – чому вони більш відомі, їх твори вивчаються? Бо в радянський час офіційна політика обирала місцевих "героїв", які були підходящі. Це все були поети русофільського напрямку, а коли ти у XIX столітті поет-русофіл – то в радянський час ти борець і тебе можна подавати в підручники, журнали, наукові статті... Дехто з так званих "будителів" насправді не підіймав народ до самосвідомості – навпаки, називав живу народну мову негідною, "мужицькою", закликаючи писати "язиком Лєрмонтова і Пушкіна"!.. Водночас для тодішньої Європи з її літературним процесом їхня творчість не була аж таким видатним явищем... Ужгород має згадувати не тільки про них, а й про інших осіб, які розвивали культуру і мистецтво... 

- І яких в історії Ужгорода, вочевидь, не бракує...

 - Звісно! До прикладу, Юлій Фірцак – єпископ Мукачівської єпархії, людина з блискучою освітою, чудовий музикант, справжній інтелігент, якому ми завдячуємо сучасним зовнішнім виглядом Кафедрального собору. Він представляв інтереси українців краю в Угорському парламенті, де очолював освітню комісію. Він чимало зробив і для просвітництва, і для економічного розвитку краю. Адже Фірцак - один  з ініціаторів так званої "рутенської акції", керованої знаменитим Едмундом Еганом, котра допомогла десяткам тисяч краян вижити та розвивати господарство й народні промисли. Або Юлій Дрогобецький – викладач учительської семінарії, знаний музикант і диригент. Він на одному з конкурсів у Будапешті в присутності Франца Йосифа диригував знаменитим ужгородським хором, стоячи обличчям до імператора і спиною до співаків...

 - І той же Ігнатій Рошкович, про котрого Ви згадуєте у своїй книзі...

 - Він був надзвичайно впливовою особою як митець у свій час... Він же не тільки плащаниці для церков малював чи картини - він особисто розмалював віяло для дружини Франца Йосифа на прохання імператора... Чимало таких людей є – письменників, науковців, та й журналістів... А чеський період? От маємо пам'ятник Масарикові... А нема ж пам'ятника Крупці! Навіщо ставити тільки політичні пам'ятники? Масарик дійсно бував на Закарпатті, але ж архітектор Крупка залишив по собі цілі квартали, якими ми гордимося... Люди, котрі працювали на розбудову, славу міста, варті більшої уваги.

 - Так, влада змінюється, а будинки й твори мистецтва – лишаються...

 - Ну, пам'ятники – це переважно своєрідна політична агітація. А вулиці... Маємо вулиці Краснодонців, Челюскінців, і нема вулиці тих же Крупки, Дрогобецького... Чому імена вулиць не пов'язані зі сторінками історії міста? Гаразд, дещо зосталося з радянських часів, і коли хтось запитає про вулицю Анкудінова, ми відповімо, що людина, на честь якої вона названа, - це військовий, який визволяв Ужгород. А була б і вулиця Марка Ведреша – ми могли б відповісти, що це скульптор, який народився в Ужгороді, працював з Роденом і зажив світової слави. І так було б зафіксовано ще один момент історії міста.

 - Вважається, що саме історія може й приваблювати в місто гостей, яким цікаво дізнатися про дещо автентичне, неповторне... 

 - Ужгород надзвичайно цікавий у своєму становленні, й описи різних епох дають нам яскраву картину про те, як розвивалося місто. Історію Ужгорода відображають і старі назви його вулиць, районів. Шкода, що імена 10 вулиць, які згадуються в описі міста 1691 року, не збереглися донині. Усі вони розташовані в центральній частині міста, і коли б вони зберегли свої назви, то туристам було б що розповідати. Так гості приходять, наприклад, на вулицю Духновича, але вона отримала таку назву тільки за чехословацьких часів, а до того - називалася Вовняною, бо тут регулярно з XVIII століття був базар, на якому продавали вовну, і приїздили на ці торговища грецькі купці... Історичні й нейтральні назви змінено на імена політичних діячів, котрі мають стосунок лише до певного періоду... Ділянка нинішньої площі Корятовича називалася Сінною площею – з часів середньовіччя там торгували сіном. А територія перед центральним ринком було однією з перших забрукованих і носила ім'я Галькова площа, адже була вимощена річковим камінням. А вулиця Фараонів? Тривалий час не могли з'ясувати, де ж вона була; потім збагнули, що це вулиця, котра веде до нинішньої Шахти. А чому Фараонів? Бо там з XVII століття квартирує найдавніший циганський табір міста, а ромів у давнину називали народом фараонів – вважали, що вони прийшли з Єгипту. На жаль, нині у нас замало використовують історичні дані для розвитку туризму.

 - Зокрема, і в назвах закладів: кав"ярень, ресторанів...

 - Так. До прикладу, на нинішній площі Петефі з XVII століття була корчма Другетів, а потім – готель під назвою "Чорний орел". Як відомо, влітку 1847 року видатний угорський поет Шандор Петефі не просто ночував у цьому готелі, а вийшовши з нього і потрапивши в калюжі, не в найкращих виразах зафіксував враження від нашого міста у своїх записах. Та чомусь жодному з наших бізнесменів не спало на думку назвати готель чи кафе "Чорний орел". А як би це гарно було пов'язати з історією нашого міста, з Другетами, з Петефі!.. Та й кафе "Другет" у нас нема, і ресторану "Берчені"... На жаль, незнання історії призводить не лише до того, що гостям міста часто подають неправдиві дані про минувшину Ужгорода, а й, не використовуючи своїх привабливих "родзинок", місто просто втрачає туристів. Адже гості нашого міста бажають знайти тут щось місцеве, колоритне, особливе, а не те, що мають і в себе на батьківщині. Туристична привабливість Ужгорода - у його багатій історії, в якій сховано ще чимало цікавого...

Скільки насправді років Ужгороду? (20111010142700)

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (5)

Ungvar  28.09.13 20:43

http://varosh.com.ua/all/post/ideishow/nastilni-igri-u-munchhausen-alternativa-spilkuvannyu-onlajn-ta-zamina-kompyuteru#.UkcV2-UaeIU


Архітектор  15.09.13 22:46


Доречно згадано архітектора Франтішка Крупку.
В імені цього видатного архітектора періоду Першої Чехословацької Республіки сумнівів вже не повинно бути в ужгородців, адже цього року були опубліковані фотоматеріали з архівних документів, котрі підтверджують ім'я Франтішек. Є ім'я видатнього архітектора Франтішка Крупки, автора будівлі Крайового Уряду (нинішьої ОДА) і в вікіпедії та професійній літературі по історії архітектури.
Ім'я Антонін по відношенню до авторства будівлі Крайового Уряду вживалось раніше помилково.


Ужгородець  15.09.13 22:44

Слушні думки про необхідність відтворення історії міста та краю в назвах вулиць, площ, монументальних знаках та пам'ятках знаків пошани видатним людям, котрі внесли значний вклад в розвиток міста, краю та культури.


Читач  15.09.13 22:41

Надзвичайно цікава тема - реальний вік Ужгорода та визначення біль-менш приближеної до об'єктивної дати святкування Дня міста. Хотілося б переконливої визначеності та аргументації від істориків, адже має Ужгород істориків, історичний факультет та матеріали археологічних досліджень об'єктів і ділянок, що знаходяться на території міста. Це питання не полемічне, а наукове і тому повинне бути достатньо обгрунтоване.


Читатель  15.09.13 17:15

В 1154 г. арабский географ пишет об Ужгороде как о "большом и процветающем". Понятно, что таким он стал не в один день и даже не в течение десятилетия, то есть Ужгороду не 859 лет, а больше.

Всего комментарів 5
]]>