Скелелазіння: навчитися ходити заново

Наталія Тернавська для uzhgorod.in. Фото Олега Коваля, Нікіти Павленка та з мережі  28 липня 2013 12:47  65241875 242579
Скелелазіння: навчитися ходити заново

Скелелазіння - про нього чули, напевне, всі. Проте, у непосвяченої людини уявлення про цей вид діяльності зазвичай дуже хибне. Так, в голові міцно засів образ «типового скелелаза» – Сільвестра Сталоне із однойменного фільму та ще кілька затертих стереотипів, як от відсутність різниці між скелелазінням та альпінізмом та глибоке переконання, що лазити - це надзвичайно небезпечно для життя.

Останнім часом цей екстремальний вид спорту набирає все більшої популярності, у тому числі й на Закарпатті, ним починає цікавитись велика кількість людей, тож настала пора розвінчати деякі міфи про скелелазіння та поговорити про нього всерйоз й по-дорослому: ґрунтовно й відверто.  Така розмова відбулася чудового літнього дня в Ужгороді з Олегом Ковалем, ужгородським скелелазом з багаторічним досвідом, який, до слова, кілька тижнів тому здолав надзвичайну високу планку для кожного скелелаза-професіонала – підкорив маршрут 8-ї категорії складності. І ось продовження розмови, яку ми розпочали зі спростування міфів про скелелазіння.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Олег Коваль на В_дьм_ 8а)

Як використовувати силу з розумом…

Розпочинаючи займатися скелелазінням, людина у будь-якому випадку спершу почуватиметься як “корова на льоду». Усі рухи будуть здаватися незграбними та неповороткими. І це не дивно! Адже ми звикли ходити на двох ногах. Так «запрограмовані» ще з раннього дитинства (якби ж ми згадали, як довго училися й цим, тепер таким звичним, рухам!). І тому у ситуації, коли нам потрібно чи не вперше лізти вгору на «своїх чотирьох», основна теза, яка виникає в голові, перша думка – потрібно бути дуже сильним! Часто новачкам здається, що для успіхів у скелелазінні потрібен якомога більший біцепс. Проте це якраз не головне! Фішка не в тому, щоб натренуватися, здобути максимум сили, а в тому, щоб лазіння стало природнім для нашого тіла. Щоб воно стало звичним.

Саме тому спочатку потрібно просто привчити тіло до лазіння. Для цього потрібно… лазити! І лазити щось максимально просте. Буквально підійде навіть драбина (тут Олег посміхається – авт.), це вже нормально, для того, аби вчитися одночасно задіювати всі чотири кінцівки.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Потр_бно вм_ти обрати правильну техн_ку для проходження траси)

Така практика дуже важлива для того,  аби  наш «бортовий комп’ютер» у вигляді головного мозку «не зависав» надовго, аналізуючи, який ж наступний рух потрібно зробити на вертикальній поверхні і чим це нам загрожує. Адже, як не дивно, левову частку енергії у скелелазінні ми витрачаємо саме на обдумовування наступних «ходів» (майже як у шахах, тільки тут ще й додається фактор здорового ризику).  У майстрів-скелелазів високого рівня ця енергія використовується раціонально: дає змогу прораховувати кілька складних рухів наперед, «читати» рельєф та правильно обирати техніку для його подолання, а також місця для відпочинку. Для новачків ж надмірне перенавантаження мозку зайвими процесами аналізу («куди підняти ногу?», «а руку???», «ця зачіпка витримає мою вагу?, «а страхувальник не відволікся там часом»? «і взагалі страховка надійна?!», «цікаво, якою буде траєкторія мого польоту, якщо я зірвуся?» і т.п. ) стає причиною нерішучості, буксування на одному місці, надмірного напруження, іноді паніки, швидкого «забивання» м’язів, втоми, і як наслідок –  зависання на мотузці.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Скелелаз_нням сьогодн_ починають займатися з дуже раннього в_ку)

Інтелектуальні задачки для тіла

 Тож багато людей помилково думають, що скелелазіння – це суто силовий, фізичний вид спорту. Проте це далеко не так. Мозкові звивини задіюються у ньому не менше, ніж м’язовий корсет. Часом аби пролізти певний маршрут чи якусь його окрему ділянку, слід гарно все обдумати і зазвичай прийняте якесь нестандартне рішення, «змоделювати» весь пролаз у себе в голові, розрахувати силу й витривалість та врахувати ще безліч параметрів. Тобто головна робота над маршрутом кипить в розумі скелелаза. І вона подекуди може тривати кілька днів, тижнів і навіть місяців. Коли ж усе досконало придумано і продумано, «технічний» (себто з допомогою тіла) пролаз може бути здійснений всього за кілька годин чи й навіть хвилин.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Л_з_ння в зал_ дозволяє в_дпрацювати складн_ рухи)

Особливо яскраво аналітичний бік скелелазіння виявляється у такому його виді як боулдерінґ  (лазіння по відносно невисоким каменям без страховки). Маршрути у боулдерінзі можуть бути геть нелогічні (немає чіткої і зрозумілої лінії нагору, та й вилізти «нагору» не завжди є завданням для боулдерінґіста). Зазвичай такі короткі маршрути вимагають виконання доволі складних і часом геть нетипових для нас рухів. Та їх навіть не так складно зробити, як… придумати. Не дарма в англійському варіанті боулдерінґові маршрути називають «проблемою» (the problem), а подолання маршруту – вирішенням проблеми. Проблема у скелелазінні – це така собі задачка-головоломка, яку слід розв’язувати і розумом, і тілом. Тіло при цьому підтверджує (або спростовує) правильність розв’язку в голові.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Часом зриватися буває дуже страшно)

 

Виклик людським можливостям: від 5а до 9в+

Для зручності оцінки скелелазних маршрутів їм присвоюють різні категорії складності. Існують кілька систем визначення категорій складності. Найпопулярніші – американська та французька. Остання найбільш поширена у нас. Згідно з нею рівень складності визначається цифрами від 5 до 9, а підкатегорії – латинськими буквами a, b та с. Додатково, як під-підкатегорія може використовуватися плюс. До прикладу, якщо траса трохи складніша, ніж 6а, та все ж ще недостатньо складна для 6b, її категорія визначається як 6а+. Люди, що створюють маршрут, керуючись власними внутрішніми відчуттями, присвоюють йому певну категорію складності. Згодом, коли маршрут пролазять інші скелелази, вони висловлюють свої думки з приводу складності траси. Таким чином виводиться певне «середнє арифметичне», з яким усі погоджуються. Так маршрут остаточно здобуває ту чи іншу категорію. Однак, потрібно наголосити, що в одній категорії складності, до прикладу, не можна порівняти два маршрути, адже вони можуть бути зовсім різними.

Траси 5-ї категорії складності підійдуть для новачків. Для проходження маршрутів рівня 7а та вище потрібно вже мати гарні навики у скелелазінні. Наразі найскладніші з пройдених маршрутів мають категорію 9b+. Долати таку складність у світі можуть лише окремі скелелази, демонструючи при цьому фантастичні людські можливості. 

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Боулдер_нг - лаз_ння по каменях без страховки)

Що у нас?

В Ужгороді скелелазіння зараз перебуває на початковому рівні розвитку. Лише з’являються  люди, яким подобається і які хочуть займатися цим видом спорту. І для цього вже є необхідні можливості. У першу чергу на теплий період року це скеля в селі Оноківці. За останні роки також збудовано два скеледроми – штучні скелелазні тренажери. Один з них розташований у ПАДІЮНі, а другий - на базі приміщення колишнього маргаринового заводу «Геліос» (вул. Шумна). У залах можна тренуватися цілий рік, у тому числі й в зимову пору.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Скеледром Гел_ос в Ужгород_)

Які перспективи?

 Але скелелазіння це в першу чергу різноманітність. Адже лазити в одному і тому ж місці дуже швидко набридає. Тому скелелази завжди намагаються відвідувати все нові скелелазні райони, відкривати для себе нові траси й рельєфи,  брати участь у різноманітних фестивалях та змаганнях.  Лазіння ж на своєму «рідному» тренажері розцінюють радше як тренування, яке дасть змогу підготуватися, аби потім можна було випробувати сили на незнайомих маршрутах.

Саме тому скелелази дуже багато подорожують у пошуках нових вражень Нестримна потреба у черговій «дозі» скелелазіння змушує їх вирушати у все нові й нові місця та куточки планети, відвідувати інші міста, країни і навіть континенти. І це ще одна особливість цього виду захоплення.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Скеля в сел_ Онок_вц_)

Для ужгородців найближчим природним районом для лазіння є скельний масив Смерековий камінь урочища Зачарований край на Іршавщині, де мукачівськими скелелазами підготовлено близько півтора десятка маршрутів початкового рівня складності. Трохи далі, на Львівщині, знаходиться один із найбільших скелелазних районів України – масив Скелі Довбуша, який налічує більше сотні маршрутів для спортивного скелелазіння та стільки ж для боулдерінґу. Складність маршрутів варіюється від зовсім простих (для початківців) до трас, на яких можуть випробувати свої сили навіть вибагливі спортсмени-професіонали.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Усе передбачити неможливо)

Ще більш на схід у каньйоні річки Смотрич, посеред центру старовинного міста – Кам’янця-Подільського розташований ще один унікальний скельний район. Також активно розвивається молодий та перспективний район Буки, що на Київщині, де проводять весь вільний час столичні скелелази. Ну і звичайно ж не варто забувати про нескінченну кількість скелелазних маршрутів Криму із найвищими категоріями складності для України. Окрім всього переліченого, практично в кожному обласному (а подекуди навіть районному) центрі України можна відвідати штучний скельний тренажер, який, як і будь-який природний, є унікальним і дозволяє отримати зовсім новий досвід у лазінні. І це лише у нас! Закордонні ж скельні райони важко й перерахувати, адже у світі скелелазіння наразі розвинуте у десятки разів більше, ніж в Україні. Тому «залізти все» неможливо у принципі! Тож залишається просто насолоджуватися кожним новим маршрутом, як воістину унікальним явищем.

Скелелазіння: навчитися ходити заново  (Скеля в сел_ Онок_вц_ (2))

Що потрібно?

Аби піти на скелю в Оноківці, необхідно мати базове спорядження для організації страховки, а також дуже рекомендується туди йти вже із досвідченою людиною, яка могла б проінструктувати усіх охочих та спостерігати за безпекою їх лазіння. Ще більш серйозні вимоги до наявності спорядження та знання техніки безпеки  стосуються виїздів на більші скелі – Смерековий камінь, Соколець (Перечинщина) чи Скелі Довбуша.

 У залах зазвичай вже є все необхідне спорядження, а також люди, які зможуть контролювати безпеку та ефективність вашого тренування. Єдине, що потрібно – бажання прийти і розпочати пошук себе у новому виді заняття.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (2)

Марiя  12.09.13 13:12

Дуже цiкава та пiзнавальна стаття. :) Дякую авторовi.


Наташа, привет!  18.08.13 20:16

Хорошая статья. Удачи в популяризации скалолазного спорта в Ужгороде!

Всего комментарів 2
]]>