Палинчарня, цегельний завод і майорня

Тетяна ЛІТЕРАТІ, Старий замок  3 лютого 2013 09:38  28929620 130206
Палинчарня, цегельний завод і майорня

Далеко не кожне закарпатське село має свої хроніки. А от Зубівці поталанило. У 30-х роках минулого століття директор місцевої початкової школи Стефан Панцо почав записувати від старожилів історії та легенди, які стосувалися населеного пункту, а інший виходець із Зубівки – етнограф Юрій Чорі – упорядкував із цих та інших оповідок книжку.

 Рятуючись від холери, татари спалили село

 Знаходиться Зубівка за 12 кілометрів від Мукачева. Місцеві жителі часто продовжують йменувати село на старий манер – Фогарашем. Дослідник історії Зубівки Федір Рубіш розповідає, що у 1945-му, коли майже всі назви населених пунктів Закарпаття почали перекладати російською, Фогараш помилково «охрестили» Зубівкою, ймовірно, припускаючи, що в основі старої назви лежить угорське слово «фог», що означає «зуб».

Насправді ж і він, і Юрій Чорі впевнені: із зубами назва села не має нічого спільного, бо «фогарашами» в давнину в цій місцині називали дерев’яні монети, які були в обігу. На жаль, ні в кого з нинішніх мешканців Зубівки ці саморобні гроші не збереглися, тому й довести їхнє існування наразі вже неможливо.

Невеличка Зубівка, завдяки записам Стефана Панца, зуміла вберегти свою історію, про яку, щоправда, мало що знають навіть самі її мешканці. «Хроніки села Фогараш» – це не лише легенди, а й щоденник, який описував життя Зубівки аж до другої половини 50-х років.

Далі записи Стефана Панца обриваються, оскільки радянська влада відсторонила його від роботи у школі і навіть виселила з власного будинку, де розмістили кабінет партійного секретаря. Односельці розповідають, що цей факт, а також знищення всього шкільного й особистого архіву вчителя, настільки вплинули на нього, що він передчасно помер. Рідним Стефана Панца вдалося зберегти лише невеличку частину записів, у тому числі й «Хроніки…».

У цих нотатках йдеться, що колись Фогараш був величезним селом. Після нападу на нього татар почалася епідемія холери. «Люди вмирали, ги мухи. Тому татари оточили село і підпалили. Ніхто з нього не міг врятувати­ся. На місці села лишилася лише чорна гарь», – записав зі слів старожилів Панцо. Пізніше люди, яким вдалося вижити, не хотіли селитися на тому місці, бо вважали його недобрим. Вони почали будуватися в різних кінцях згарища, і так з одного Фогараша, за переказами, виросло кілька різних сіл – Новоселиця, Яблунів, Залужжя, Пістрялово. На місці ж спаленого населеного пункту люди заснували кладовище, яке існує і нині.

Німці із Софії могли обплювати русина

 За панування графів Шенборнів Фогараш відігравав важливу роль, бо саме тут знаходилася майорня, або ж економічна управа, якою завідували «графські провізери». У хроніках села говориться, що одних провізерів місцеві жителі любили, а інших – просто ненавиділи.

«Найбільше люди проклинали Мора Булімана, котрий примушував кріпаків працювати і в неділю, і у свято. А того, хто завинив чи проявив непослух, прив’язував у центрі села до стовпа і обливав кропом. Не терпів і дітей, де лиш видів, бив шкіряним канчуком. За це Бог його покарав. Цілий місяць він у муках помирав, а по смерті кожної ночі земля його вимітувала з гроба і він, ревучи, як буйвол, нападав на людей. Частіше всього було то коло церкви, тому люди боялися вночі там ходити».

Щодо місцевої церкви, то старожили пригадували: колись у Фогараші був великий дерев’яний храм, який стояв ще за часів татарів, які його й пошкодили. Згодом церкву розібрали і продали селу Старе Давидково, однак і там вона не збереглася. У Зубівці ж 1866 року змурували новий храм – кам’яний.

Проблемою села ще за давніх часів була вода. Невеличкий потічок завжди пересихав улітку, криниці ж знаходилися лише у дворах багатіїв. Між тим у селі ще за панування графів Шенборнів активно займалися вирощуванням сільськогосподарської продукції. Краєзнавець Федір Рубіш розповідає: «Шенборни багато зробили для села, сприяли його розвитку, допомагали людям заробити гроші, аби ті мали змогу викупити себе з кріпацтва. В селі працював цегельний завод, палинчарня. Горілку, наскільки мені відомо, варили зі слив. Граф заохочував селян саджати сливи, навіть своєрідні змагання влаштовував, хто більше сливових дерев посадить, обдаровуючи переможців. Потім знаю, що він так само заохочував саджати шовковицю, грецькі горіхи».

Цікавою є й історія присілку Софія, який належить до Зубівки. Краєзнавці не можуть дійти згоди, на честь кого він названий: Юрій Чорі стверджує, що заснували поселення німецькі колоністи у 17 столітті, а йменували на честь доньки цісаря. Натомість Федір Рубіш вважає роком заснування Софії 1804-ий і каже, що граф Шенборн назвав його на честь чи-то своєї дружини, чи доньки.

Згадується присілок Жовфія і у «Хроніках…» Стефана Панца. А Юрій Чорі, за переказами старожилів, писав, що там завжди жили шваби, однак не вели себе по-сусідськи, а постійно принижували місцевих жителів. У роки ж Другої світової війни софіївські німці й узагалі стали поводитися погано, могли обплювати чи камінням кидати у русина, котрий проходив присілком. Коли ж радянська армія підійшла до Карпат, місцеві німці почали спішно спаковувати речі і виїжджати. На кінець війни Софія спорожніла повністю, тому в присілок стали заїжджати верховинці, котрим у роки війни жилося особливо важко і бідно. 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

михаил  03.02.13 11:30

Не плюй в русина - плохо будет...

Всего комментарів 1
]]>