Куди там закордонним!

Юрій Лівак, Старий замок  19 січня 2013 15:40  8228890 029473
Куди там закордонним!

Попри показову любов нашої влади до сільгоспвиробників та «статус» України як «житниці Європи», українські фермери весь час перебувають у «чорному тілі». Непевний бізнес на вирощуванні злаків, овочів і фруктів потребує державної підтримки у всьому світі, тому його дотують, охочим працювати на полях видають пільгові кредити, створюють різноманітні державні програми підтримки.

На словах усе це є і в Україні, та, як правило, до діла доходить мало. Фермери змушені викручуватися самі і з ризиками лишаються сам на сам. А бюджет України на 2013 рік загрожує сільгоспвиробникам ще меншою підтримкою. Навіть міністр аграрної політики Микола Присяжнюк на початку грудня виступив із критичною заявою, у якій назвав передбачену в бюджеті фінансову підтримку агропромислового комплексу мізерною й наголосив, що вимагатиме на початку року перегляду бюджету на користь землеробів.

Проте «Замок» пропонує історію успіху – з Великих Лучок на Мукачівщині, де Василь Волошин вирощує на трьох гектарах землі яблука найсмачніших сортів.

– Свого часу я першим у ра­йоні створив фермерське господарство – 1989-го, – розповідає Василь Юрійович. – А 6 років тому вирішив узятися за садівництво й заклав три гектари низькорослих сортів яблунь – загалом 6 тисяч дерев. Нині сад уже дає віддачу. Вирощуємо такі сорти, як Айдарет, Джонатан, Фуджі, Грені Сміт, Чемпіон. Фермерське господарство у нас невеличке. У роботі допомагають переважно діти. Власне, це наша сімейна справа. Хіба що коли швидко треба зібрати багато яблук, скажімо, для оптового покупця, залучаємо на 2–3 дні людей на поміч.

– Така робота, закупівля стількох саджанців мали коштувати немалих грошей?..

– Ми брали кредит. І не раз. Щоправда, є проблема з реалізацією. На Закрпатті найбільше закуповують некондиційні яблука, так звану падалицю. Її переробляють на сік і відправляють до Німеччини. У мене ж таких дуже мало. Ми обробляємо дерева, поливаємо їх, доглядаємо, бо стараємося виробити товарний фрукт, який має більшу ціну. За «некондицію» платять по 60–70 копійок за кілограм, а товарні плоди продаю за 4–5 гривень.

На жаль, прорватися на яблучний ринок на Закарпатті дуже важко. Посередників з пропозиціями не бракує, але вони хочуть взяти в мене фрукти за 2,5–2,8 грн, хоча самі продають по 10–12 грн. Мені ж такої ціни не вистачило б навіть на покриття витрат на вирощування.

– Тоді як реалізуєте урожай?

– Продаємо самі на ринках. Обов’язково відвідуємо виставки в Ужгороді й Мукачеві. Звичайно, великі обсяги таким чином не реалізуєш. Приїжджають заку­півельники з інших областей, найбільше – з Росії. Ця країна – головний клієнт для українських яблук, закарпатських зокрема. Але вони беруть цілими фурами. Якщо не буде мінімум 20 тонн фруктів, навіть не звернуть уваги. Цього року я вже мав достатньо урожаю, але крупного покупця не знайшов.

– А як щодо закордонних яблук? Вони вже не конкурують з українськими?

– Яблука з Польщі чи Угорщини мають гарний вигляд, але за якістю дуже поступаються українським, зокрема моїм. Наприклад, угорці й поляки впродовж сезону поливають дерева від хвороб і шкідників близько 25 разів. У той час як я – 5–6 разів. Тільки обприскування саду обходиться в 2,5–3 тисячі гривень. Зрозуміло, я просто не можу собі дозволити часто це робити. І тут є свій позитив – дерева значно менше піддаються обробці хімікатами, ніж за кордоном.

– Який урожай мали цього сезону?

– Близько 32 тонн. Дерева ще молоді, почали плодоносити лише торік – на перший урожай потрібно чекати 5 років. У цілому, якщо виконати всі умови, дати мінеральні й органічні добрива, своєчасно обробляти, зрошувати, то є можливість збирати 30–40 тонн фруктів з одного гектара. Але це в майбутньому, як дерева виростуть.

Дуже багато залежить від добрив. Я спочатку намагався давати органічні, однак це доволі дорого й важко. Простіше робити мінеральне й комплексне підживлення. Їх можна додавати через крапельну систему або ж сприскувати дерева. Дуже важливо додавати калій. Від нього яблука стають більшими й соковитішими. Браку добрив нині немає, але вони досить дорогі. Тобто кожен процес потребує грошей.

– Уважається, що бути фермером в Україні – взагалі справа невдячна, бо держава не допомагає, а радше ставить палиці в колеса.

– Я вже всі бар’єри пройшов на цьому шляху. Мав, до речі, й державну підтримку. У нас діє відповідна програма. Але-бо більше говорять, ніж роблять. Фермерам, не лише садівникам, а всім, хто працює на землі, потрібна значно більша підтримка держави. Нині все – лише на папері. А як буде далі, не знаю.

Головна ж проблема – нестабільність. Якби держава гарантувала, що обов’язково придбає товар за визначеною ціною, фермер спокійніше вирощував би продукцію, знаючи, що з реалізацією проблем не буде. Крім того, важко застрахуватися. Компанії не хочуть страхувати сади від стихійного лиха. А якщо навіть заплатиш за поліс і щось станеться з садом, компенсацію доведеться вибивати з величезними труднощами. 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>