Гірський рятувальник Євген Чизмар: «Туристи впевнені, що тут із ними нічого трапитися не може»

Юрій Лівак, "Старий Замок"  14 лютого 2013 12:57  121830139 230731
Гірський рятувальник Євген Чизмар: «Туристи впевнені, що тут із ними нічого трапитися не може»

Більшість людей, пов’язаних із туризмом, чудово й давно знають Євгена Чизмаря –  багаторічного досвідченого альпініста, «снігового барса», який піднімався на найвищі вершини в усіх куточках світу. А ще він відомий як один із найдосвідченіших співробітників рятувальної служби Закарпаття. 
У січні впродовж дуже короткого часу на Закарпатті, причому лише на Боржавському хребті, сталися три трагічні випадки. Тому «Замок» розпитав Євгена Юлійовича про небезпеку зимових Карпат.

– Пане Євгене, цієї зими вже загинув сновбордист, серйозно травмувався його друг, зник хлопець із Чехії, трагедія сталася з двома досвідченими альпіністами. Такі події характерні для зимових Карпат чи цей сезон – виняток?

– Початок року був для нас оптимістичним. Вершини вкрив лише 20-сантиметровий шар снігу. А щоб у січні два рази випадав, як кажуть, грибний дощ, причому не лише внизу, а й наверху, через що розтанув сніг, я не пригадую. Тому здавалося, що сезон буде дуже легким. Та, виявилось, марно ми сподівалися.Спочатку лихо спіткало снов­бордистів, потім за дуже загадкових обставин зник хлопець із Чехії. До цієї справи підключилася міліція, бо ми зробили все, що могли. Його шукали не лише фахівці гірської пошуково-рятувальної частини – долучилися працівники з пожежних частин Сваляви, Волівця, Міжгір’я. Підняли й лісників, які дуже добре знають район. Оглянули усі можливі й неможливі місця. Але взимку знайти людину в лісі практично нереально. На другий-третій день її засипає снігом. Колись шукали на схилі під Говерлою, а потім виявилося, що ми просто ходили над тілом по високому шару снігу.Після чеха – трагедія з альпіністами, які пішли на гору Гимба. Тож сезон виявився важким. І я просто боюся загадувати, що може трапитися далі. Знову природні катаклізми: то дощі випадають, то мокрий сніг, після відлиги настає сильний мороз. Відтак вода, яка проходить крізь сніг, у землю не просочується і лишається на яфиннику. Потім мороз її підтягує, і весь схил потроху починає підніматися, утворюючи своєрідну повітряну подушку. В результаті найменший рух лижника чи снов­бордиста може викликати глобальні лавини, після яких шансів врятувати людей дуже мало.

– Коли трапився нещасний випадок зі сновбордистами, в Інтернеті багато писали про те, що вони недосвідчені, самовпевнені й самі не знають, куди лізуть. Потім виявилося, що хлопці все ж були доволі досвідченими. Вже не кажу про альпіністів-професіоналів. Чому ж усе-таки це сталося?

– Зазвичай трагедії стаються через те, що люди, йдучи в гори, не мають при собі навіть мінімального (як я це називаю) «джентльменського набору». Якби хлопець із Полтави мав при собі бодай компас (а краще GPS), ми б знали, на північному він схилі знаходиться чи на південному. Це ж дуже просто – дивишся, куди показує стрілка. Якщо вгору – значить на південному. Тоді сектор пошуку суттєво зменшується, а шанси на порятунок зростають. А коли нам дають лише інформацію: лежу в кулуарі, в лавинному конусі, у великому лісі, а на кущі причепив ліхтарик, який блимає, то вирішити, де шукати, дуже важко. Зі сновбордистами ще трохи легше, ніж зі скітуристами чи фрірайдерами. Сновбордисти, як правило, не люблять ходити гірськими гребенями. І не катаються траверсом, тобто боковим пересіченням схилу. Відповідно сектор пошуків був обмежений північчю й півднем. Як виявилося, розпочавши з північного боку, ми помилилися.А південь Гимби – це район березняків, і щоб до нього дістатися, треба сім разів переходити через річку Боржава і йти пішки близько 20 кілометрів. У таку відлигу, коли вода не замерзає, сім разів перетнути воду й не намочити ніг – непросто

.– Крім Гимби, у нас найчастіше губляться туристи на Драгобраті в районі гори Близниця. Утім, цього року там, здається, поки без нещасних випадків.

– Ні, вже працювали і на Близниці. Спочатку там зникла жінка. Потім ціла група туристів. 3-го лютого на Драгобраті загубилося четверо людей, яких знайшли наші рятувальники. Там також щось завжди трапляється. На щастя, цього року поки що без смертельних випадків.

– Скільки вже людей загинуло на Гимбі, відколи працюють підйомники й туди активно навідуються туристи?

– Не можна говорити конкретно про вершину Гимба. Це вузол Боржавських полонин. Рахунок трагедіям відкрив мій колега, також «сніговий барс», альпініст Сергій Ляхимець. 30 січня ми вшанували його пам’ять – минуло 19 років, як він загинув в урочищі Криві путі. Це такий собі Бермудський трикутник на Боржаві. Інший трагічний випадок трапився на горі Граб зі студентами львівського Політеху. Група туристів вирішила піднятися з Волівця на вершини Плай, Великий Верх та Гимба. Вирушили у негоду, бо підтискав час. Дійшли до Граба, коли піднявся настільки сильний вітер, що разом із рюкзаком та лижами підняв дівчину в повітря і здув із гребеня. Вона потрапила на крижаний схил і злетіла вниз. Двоє хлопців вирішили допомогти їй. Один загинув на місці, другий помер в реанімації свалявської лікарні. А дівчина обійшлася легким переляком. Її врятувало те, що впала разом із рюкзаком та лижами, які її пригальмували, а от хлопці йшли обледенілим схилом у слизькому взутті, тому при падінні сильно розігналися і врізалися в дерева.Наступна трагедія трапилася з нашим колегою, командиром Воловецького рятувального пункту Василем Івановичем Вербищуком. Те ж село Пилипець, сновбордисти. Вони заблукали, зателефонували з проханням про допомогу, і рятувальна група в темряві пішла їх шукати, хоча вночі це майже нереально. У результаті рятувальники самі випадково зрізали лавину. Троє зуміли вибратися, а Василь, на жаль, ні.Це смертельні випадки в цьому районі. А переломів, травм – безліч. Кожного сезону.

– І все ж чому? Карпати вважаються відносно простими горами. Це ж не Кавказ, не Альпи. Невже біда трапляється якраз через самовпевненість людей у «простих» горах?

– Так, здебільшого вважають, що тут нічого трапитися не може. Гори домашні, полонини недовгі, ліс поряд, сильного морозу немає. Люди йдуть в гори без достатньої підготовки, без теплого одягу. Та насправді Карпати не такі й прості. Я в альпіністських експедиціях обійшов дуже багато гірських масивів у всьому світі, але перше обмороження мав саме в Карпатах. Вони низькі, погода дуже мінлива, пориви вітру бувають настільки ураганними, що людину може просто знести. 

– Чи пов’язане збільшення кількості нещасних випадків із тим, що в останні 10 років такий вид дозвілля став дуже популярним?

– Дійсно, останнім часом дуже популярними стали фрірайдинг, сновбординг, скітуризм, бек-кантрі. Кожен другий бере з собою відеокамеру, знімає своє катання, потім відеоролики виставляють в Інтернеті і хизуються, хто наскільки крутий. А  всі поради рятувальної служби ігнорують. Ми розставили в небезпечних місцях яскраво-жовті таблички, на яких українською, чеською й англійською мовами попередження про лавинонебезпеку. Так хтось із туристів просто вкрав одну з них і поніс на карниз. Я навіть маю фотографії, як вони перестрибували через цю табличку, а потім писали, який це адреналін – зривати лавину.Торік на Гимбі  в кулуар, який виходить до Шипітської галявини, такі «орли» спустили величезну лавину. Дивом самі встигли відійти. Причому лавина зійшла частиною траси, де катаються люди з крісельного підйомника. Пощастило, що в цей час там нікого не було. Інакше туристів би знесло, і ми б їх навіть не розшукали. Між тим, у цій частині гір лавини можуть бути справді небезпечними. Років 10 тому така зірвалася самовільно, і на Шипітську галявину зійшли тисячі кубометрів снігу. За даними станції, розташованої в цій місцевості, тут за рік сходить 20-30 лавин. Причому навіть на початку травня, коли снігу вже практично немає.

– А хіба не можна лавини зносити штучно, аби любителі екстремального катання не створювали загроз власним і чужим життям?    

 – Можна, звичайно, за кордоном на високогірних курортах так і роблять. В Австрії гарматами обстрілюють лавинні місця, щоб зійшов сніг, після того рятувальники перевіряють траси. Фрірайдерів запускають лише після цих операцій. У Красній Поляні, в Росії, де відбуватиметься Олімпіада, створили сучасну систему для підриву лавин. Там користуються спеціальним газом, який не замерзає взимку. Шлангами він проходить по схилу. Взимку оператор, коли бачить, що набирається забагато снігу, випускає газ, який накопичується під снігом, після цього його підривають і схил сходить донизу. Звісно, таке обладнання дуже дороге, і в нас воно навряд чи колись буде. Карпати вважаються безпечними горами, до того ж, лавини тут збираються в різних місцях, і наперед не можна знати, де саме. 

– Коли в Інтернеті писали про ваші рятувальні операції цього року, багато обговорювали погане забезпечення необхідним інвентарем. Мовляв, якби рятувальники мали все, вони б і самі менше ризикували, і було б більше шансів врятувати тих, хто потрапив у біду.

– Не настільки все трагічно. Особисто в мене обладнання вистачає, зокрема й скітурівського (спеціальні лижі, які дозволяють йти засніженими горами. – Авт.). На район нас зі скітурами – троє-четверо. Звичайно, дороге обладнання ми придбати не можемо. Екіпірування одного рятувальника обійдеться приблизно в 1500-2000 євро. А фінансову ситуацію в Україні нема потреби пояснювати. Добре вже й те, що нам видали необхідний мінімум. Та й, порівнюючи з минулими роками, нині все ж трохи краще. Зокрема, тепер маємо джип «Міцубісі», яким можемо виїхати в гори. Раніше про подібне і не мріяли й ніколи не знали, чи зможемо взагалі доїхати старим транспортом радянських часів. Також маємо сучасні лавинні датчики, радіостанції, лавинні зонди. Звичайно, для якіснішої роботи нам би треба й машини, гелікоптер, снігоступи, кішки та й спорядження регулярно слід оновлювати.Із кожним роком потік туристів зростає. Скоро може статися так, що нас просто фізично не вистачить, щоб «переварити» це масове нашестя лижників та снов­бордистів.

 – А туристи взагалі несуть якусь відповідальність за те, що наражають своїм відпочинком на небезпеку себе, рятувальників, інших людей?

– Чітких положень законодавства щодо цього немає. Не можемо заборонити туристам йти, куди хочуть, якщо це не заповідник чи військовий об’єкт. Рятувальники можуть лише рекомендувати уникати небезпечних місць.Загалом, заборонити людям кудись іти не можуть ніде. Але в інших країнах ті, хто навідується в гори, обов’язково мають бути застраховані. Тоді всі витрати покриває страхова компанія. У нас же мізерне фінансування, а туристи самотужки спускаються в села, в той час як ми продовжуємо шукати їх у горах. Відповідно, марно витрачаємо гроші, яких і так катастрофічно бракує.

– Яка ситуація з молодими рятувальниками у вашій службі?

– Непроста. Молодих, але вже досвідчених людей вистачає, однак, коли чують, які тут зарплати... Професія рятувальника дуже непроста і потребує багаторічної підготовки. Скажімо, в Чехії працювати в подібній службі людина може лише після того, як кілька років пробула громадським рятувальником та набралася досвіду. У нас же доводиться брати всіх, хто погоджується. Нині на нашій станції в Мукачеві троє фахівців старої школи, які починали за часів Союзу. Ми всі виросли з громадських рятувальників – колись було престижно, кожен спортсмен вважав це за честь. Ми працювали на своїх основних посадах, але мали право тимчасово залишати роботу заради участі в навчаннях, семінарах, підготовках, міжнародних змаганнях без втрати заробітної плати. 

Юрій Лівак

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (2)

Юрiй  16.02.13 12:09

Не Сергiй Якимець а Сергiй Ляхимець. Виправте будь ласка.


Наталя Жугай  15.02.13 10:42

Юрку, гарне інтерв'ю. А Євгену взагалі величезний респект і привіт. Це один з найкращих фахівців у цій сфері.

Всего комментарів 2
]]>