Звідкіля в нас шаркані, «Замок» цікавився у фольклористів та мовознавців

 …Дванадцяти­го­ло­вий змій на Закарпатті всі криниці висушив, а в одній, де є вода, сам сидить. Щодня йому за живицю треба віддавати файну молоду дівку. Аж тут з’являється мужній чорнобривий легінь. Рубає шарканю всі голови, рятує вродливу панянку та й одружується з нею. І живуть вони у щасті й гаразді, а може ще й дотепер…

Коло гірської ватри нерідко карпатські вівчарі оповідають казки про страшних зміїв-шарканів із десятками голів і всіляку чортівню. Сюжет майже один і той самий – добро завжди перемагає зло, себто дракона.

Цікаво, що зовсім по-іншому ставляться до драконів на Далекому Сході. Якщо у європейських казках та легендах дракон – страшне чудовисько, яке все пожирає, руйнує, краде, то його китайський товариш славиться мудрістю, благородністю, справедливістю, милосердний і благий. Більше того, у китайській міфології та культурі дракон є символом чоловічої сексуальної енергії та захисником обителі богів. У Піднебесній шанують та оберігають своїх драконів, на честь них навіть щороку відзначають День драконових човнів. Для імператора найбільш почесним був титул «живий дракон», а його трон називали «драконячим престолом».

Звідкіля ж взялися у нас фантастично-героїчні казки про драконів – символ 2012 року? Іван Сенько, фольклорист, кандидат філологічних наук,  каже, що шаркані як символ ворога міцно закарбувалися в пам’яті і свідомості наших людей. «Дракон був покровителем, тотемом східних завойовників, які ступали на землі Київської Русі. Монголо-татари зображували драконів на своїх прапорах, тож цілком імовірно, що коли слов’яни бачили цих страховиськ на ворожих стягах, то жахалися, для них дракон назавше почав символізувати злу силу, несправедливість. Тому в народних казках із цією нечистю бореться позитивний герой, відважний богатир. Абсолютно можливе й таке: жив колись половецький хан на ймення Шарукан. І як за аналогією злого богатиря Тугарина прозвали змієм, так і Шарукану могли приписати драконячу природу. Звісно, не заперечую, що слово «шаркань» – угорського походження, тож у казках – відлуння мови наших сусідів».

Шпори, волохи чи дракони?

Автор фундаментального історико-етимологічного словника прізвищ закарпатських українців, доктор філологічних наук Павло Чучка зазначає: уперше прізвище Шаркань згадується в документах 1408 року. Укладач подає дві версії його походження. Найбільш поширена: назва запозичена з угорської мови, де sarkany перекладають як «дракон». Другий варіант походження пов’язаний із закарпатськими волохами, яких колись називали шерканами – «райдугами».

«Замку» вдалося поспілкуватися з одним із власників «драконячого» прізвища. Про його етимологію Василь Шаркань, аспірант кафедри української мови УжНУ й викладач ЗакДУ розповів: «Прізвище поширене по всій області, проте локалізується переважно на Виноградівщині. У цьому районі, зокрема в моєму рідному селі Королеві, є своя специфіка: Шарканів настільки багато, що аби їх розрізняти, люди дають їм прізвиська. Найімовірніше, походить це слово з угорської мови. Етимологія до кінця не з’ясована – чи то місцеві мешканці, «уподібнюючись» таким способом до драконів, хотіли вберегти себе, чи то справді на драконів були схожими… Знаю, що в Угорщині Шарканів майже не лишилося – значення прізвища прозоре, тож угорці масово почали його змінювати.

А якось відомий мовознавець у розмові висловив ще одне припущення щодо етимології цього прізвища. Воно походить від слова «шаркантьови» – так називали шпори на взутті».