Юридичні аспекти трансплантації

Володимир Мартин «Дзеркало тижня. Україна» №1, 13 січня 2012  15 січня 2012 09:58  5383907 04124
Юридичні аспекти трансплантації

Сьогодні мало хто пам’ятає, що гучна справа «чорних трансплантологів», яка викликала цілком протилежні оцінки в суспільстві — від засудження лікарів до несприйняття дій правоохоронців, — починалася на Закарпатті. 2009 року міліція порушила дві кримінальні справи за незаконну торгівлю людськими органами та підробку документів. 

Лікарі Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.Шалімова проходили в них як свідки. Звинувачення їм висунули пізніше за іншими епізодами (деякі з них, до речі, теж пов’язані із Закарпаттям), що зараз перебувають на стадії розслідування або на розгляді в судах. Тим часом перші дві «закарпатсь­кі» справи вже пройшли через суд, вироки в них набрали законної сили.

Справу розкрили значною мірою завдяки балакучості одного з потерпілих. 37-річний мешканець Рахова, що перебивався випадковими заробітками, несподівано почав улаштовувати гучні гулянки, на яких обмовився, що продав власну нирку. Цим фактом зацікавилися оперативники Рахівського райвідділу міліції, однак, коли з’ясувалося, що справа надто серйозна, її передали в Слідче управління УМВС у Закарпатській області. Саме працівники цієї структури проводили всі слідчі дії і довели справу до суду.

Предметом розслідування були два епізоди. За першим проходить молодий хлопчина з Рахова Михайло Ш. — із бідної родини з хворою матір’ю. Хло­пець жив і працював за наймом у сусідньому Тячівському районі — в господаря, котрий знався з рахівськими ромами.

Один з родичів ромського барона, 44-річний Микола К., з дитинства хворів на ниркову недостатність. В останні роки хвороба загострилася, і лікарі попередили — треба шукати донора для пересадки нирки. Ніхто з родичів, як показали аналізи, Миколі не підходив, тому почав напитувати потенційних донорів «на стороні». Врешті-решт звернув увагу на наймита свого приятеля. Хворий ром кілька разів підходив до хлопця з пропозицією продати нирку, на що той відповідав категоричною відмовою. Але із часом Микола таки вмовив Михайла здати аналізи, і коли з’ясувалося, що нирка підходить, — переконав погодитися на трансплантацію. Як згодом розповів хлопець, у той час йому ніде було жити, хвора мати потребувала лікування, а грошей не мали. Ром пообіцяв хлопцеві за нирку десять тисяч доларів.

На заваді домовленості була істотна перешкода — за українським законодавством трансплантацію органів можна здійснювати лише між близькими родичами. Проблему розв’язали таким чином — ромський барон написав «довідку», що Михайло Ш. є Миколі К. племінником, а в сільській раді папірець завірили печаткою.

У липні 2007 року в Націо­нальному інституті хірургії та трансплантології ім. О.Ша­лімова після всіх аналізів та процедур Михайлові Ш. видалили лі­ву нирку й пересадили Миколі К. Усіх обіцяних грошей хлопець так і не отримав. Спочатку на нього за дорученням переписали автомобіль «ВАЗ», який належав рому і який сам він оцінив у сім тисяч доларів (хоча навіть нова машина коштує значно дешевше). При цьому родичі рома й далі заробляли на автомобілі, використовуючи його як таксі. Згодом з’ясувалося, що «ВАЗ», куплений на виплат, перебуває в заставі в банку. Отже, хлопцеві, що потребував дорогого реабілітаційного лікування, почали видавати окремими «траншами»: то тисячу гривень, то мобільний телефон, то кілька сотень доларів. До завершення цієї невеселої історії Михайлові виплатили всього близько шести тисяч доларів. Щоб вижити, він і далі змушений заробляти тяжкою фізичною працею…

Другий епізод — пов’язаний з першим, однак набагато цинічніший, оскільки в ньому є посередник із корисливими мотивами. Племінник Миколи К. (того самого, що потребував пересадки нирки) Василь Р. займався тим, що організовував будівельні бригади в інші області України. Допомагаючи родичеві в пошуках донора, він знайшов «добровольця» серед своїх робітників — 35-річного Миколу Д. (котрий, до речі, мешкає в одному гуртожитку з першим потерпілим — Михайлом Ш., і котрий згодом почав улаштовувати на зароблені гроші гучні гулянки). На незвичну пропозицію Микола також спочатку відповів відмовою, а по якімсь часі згодився продати нирку за сім тисяч доларів. «Вербувальник» запевнив його, що операцію зроблять висококласні спеціалісти, а з однією ниркою людина може жити без жодних проблем. На той час хворий ром уже знайшов донора, але його племінник, не бажаючи втрачати «шансу», запропонував нирку свого робітника сусіду дядька по палаті — 21-річному хлопцеві, теж рому, але не із Закарпаття, а з Бориспільського району Київської області. Аналізи показали, що нирка хворому підходить, сам донор проти зміни реципієнтів не заперечував, залишилося узгодити ціну. Василь Р. заправив п’ятдесят тисяч доларів. Родичі хворого таких грошей не мали і зрештою зійшлися на сорока тисячах доларів. Гроші для хворого збирали родичі з кількох країн, проте спромоглися лише на двадцять вісім тисяч, решту вербувальник, «змилостивившись», погодився взяти натурою — автомобілем «ВАЗ» і трьома золотими браслетами. Про всі ці торги сам донор навіть не здогадувався.

Документи, що посвідчували родинні зв’язки між донором і реципієнтом, і в цьому випадку підробили — фото Миколи Д. вклеїли в довідку справжнього племінника хворого, нирка котрого не підійшла за аналізами. На початку вересня 2007 року в тому ж таки Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.Шалімова ліву нирку Миколи Д. пересадили реципієнту — Павлові М.

Після операції Василь Р. виділив своєму робітникові з отриманих 28 тисяч доларів, автомобіля й трьох браслетів сім тисяч доларів і тут-таки попросив дві тисячі в борг під відсотки. Гроші Миколі віддавали дуже повільно й неохоче, повністю з ним розрахувалися лише після порушення кримінальної справи.

Найсумніше в цій історії те, що обидві операції виявилися невдалими. Пересаджена Миколі К. нирка пропрацювала всього три роки (лікарі обіцяли 15). Коли почалося слідство, а далі й суд, нирка вже не працювала, підслідний (котрий отримав інвалідність 1-ї групи) між допитами тричі на тиждень їздив у сусідні райони на гемодіаліз. Що ж до другої трансплантації, то нирка взагалі не прижилася. Протягом місяця хворому зробили ще дев’ять операцій, після чого орган довелося видалити. Родичі хлопця зверталися до Василя Р., намагаючись повернути гроші, однак безрезультатно…

Кримінальні справи про торгівлю людськими органами й підробку документів порушили в жовтні 2009 року. У слідчих були питання й до лікарів Національного інституту ім. О.Шалімова — як сталося, що під виглядом родичів реципієнтів пройшли сторонні люди? Однак механізму встановлення родинних зв’язків чітко не прописано (це прогалина законодавства), перевіряти родинність лікарі не вповноважені, тому звинувачення їм не висували.

Підслідні на допитах поводилися по-різному. Микола К. усе визнав і пояснив, що нирку шукав особисто для себе, щоб вижити. Василь Р. усе заперечував, але на суді «повністю визнав вину й щиро розкаявся». Потерпілі жодних претензій до підсудних не висували.

Рахівський районний суд, урахувавши всі обставини справ, дійшов висновку, що до підсудних слід застосувати ч. 1 ст. 69 Кримі­нального кодексу й призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої кодексом. Миколу К. визнали винним у торгівлі людьми (ч. 3 ст. 149), підроб­ленні та використанні підроблених документів (ч. 1, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу) і засудили до штрафу в 1100 гривень та п’яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки. Інши­ми словами, засуджений залишається на волі і, якщо протягом трьох років не скоїть нового злочину, вважатиметься несудимим. Утім, стан здоров’я Миколи К. настільки тяжкий, що йому явно не до нових злочинів.

Василя Р. визнали винним у торгівлі людьми (ч. 1 ст. 149 Кримінального кодексу) й засудили до чотирьох років позбавлення волі з іспитовим строком два роки. Нині він, як і раніше, організовує будівельні бригади в різні області України.

Ні потерпілі, ні прокуратура вироків не оскаржували…

До речі 

Ігор ГУК:

— ...Відень, ніч з 11 на 12 січня 2012 року.

Закінчуючи трансплантацію нирки, я з’ясував стан пацієнта і вирішив зайти у своє бюро, щоб перевірити електронну пошту. Йшов через реанімацію, коли мій координатор повідомив: у містечку Тулльн, що неподалік Відня, є наступний донор. Отже, о третій ранку ми залишимо АКГ (AKH — Allgemeines Krankenhaus, де я хірургом 35 років). Плануємо забір печінки і нирок. Команда з Берліна прилітає за серцем, легені залишаються у Віденському трансплант-центрі.

Австрія є членом створеної в Голландії структури під назвою «Євротрансплант», яка об’єднує зацікавлених в обміні органів, у легальності та прозорості таких операцій.

У своїй службовій кімнаті ввімкнув комп’ютер, бо очікував статтю з Києва. І тут, як здалося, на мить зупинилося моє серце... «Чорні трансплантологи…» — перечитую двічі. Чорні трансплантологи в Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.Шалімова?!

Покійний Олександр Шалімов в 90-х роках відвідував наш медичний університет і як хірург, професіонал був у захваті від трансплантацій органів, що їх спостерігав у нас: нирки, серця, підшлункової залози, легені, печінки… Трансплантація печінки вразила талановитого українського хірурга найбільше. Сам він упродовж років готувався до пересадки печінки у своєму інституті. Про це я не раз чув від Олександра Олександровича за період нашого знайомства.

Я на той час провів уже сотні трансплантацій органів і розповідав колезі, що трансплантацією нирок почав займатися ще 1982 року, а печінки —1983-го. Ділився, яким складним і жорстким був цей період у моєму професійному житті. Ми були єдиним центром на європейському континенті, який порушив питання трансплантації печінки. В 90-х роках наш трансплант-центр відвідував Олександр Никоненко, який незабаром успішно провів пересадку печінки та інших органів у Запорізькому центрі. На сьогодні в нас є досвід трансплантації більш як 5000 нирок, 1500 печінок та інших органів. Я особисто провів тисячі пересадок органів. Тобто нині трансплантація органів — це стандартний метод лікування пацієнтів!

Пам’ятаю, як ми з Олександром Шалімовим і міністром охорони здоров’я Бобровим ходили до Верховної Ради, аби питання законодавчого забезпечення всього комплексу вимог, пов’язаних із трансплантацією, зрушилося з місця. Я від самого початку пояснював і наполягав, що без чіткого сучасного законодавства виникнуть проблеми. Адже трансплантація органів — дуже делікатне багатоаспект­не питання. І наголошував, що без урегулювання в цій сфері виникатимуть великі проблеми, а відтак судові позови. Сьогодні я знову й знову пригадую ці слова. У нас в Австрії судили хірургів за забір кістки через те, що австрійським законодавством тоді не було вирішене питання забору органів! Цей інцидент змусив австрійських депутатів проголосувати за трансплантацію.

…Координатор звітує про стан донора, і я вже думаю про наступну операцію. Мушу готуватися до поїздки в Тулльн, а тут з Києва мене просять прокоментувати ситуацію з «чорними трансплантологами»! Я розумію становище, в якому опинилися колеги з Інституту ім. Шалімова. Проблеми, пов’язані з трансплантацією органів, аж ніяк не можна зводити лише до хірургів. Звину­ва­чу­вати їх — це не той шлях, який дасть результат, потріб­ний суспільству. Ми — лише виконавці соціально-медичної програми, рішення про яку належним чином ухвалили суспільство та держава. В Австрії трансплантація органів —публічна державна програма лікування пацієнтів. І лише в державній лікарні ми маємо право проводити пересадку органів. Мої австрійські колеги не можуть збагнути, про що я їх випитую: «чорні трансплантологи» — це щось недоступне їхньому розумінню. Можливо, тому, що вони молодші за мене і не пам’ятають періоду чорних «ям» в австрійському законодавстві. Зрештою, кожна країна сама обирає свій шлях, але саме «чорні ями» в законодавстві породжують потенційних «чорних трансплантологів»...

Нехай мій коротенький звіт про чергування австрійського хірурга-трансплантолога буде почутий українським суспільством, якому небайдужа доля пацієнтів та української трансплантології... Ми, європейці, сьогодні пишаємося тим, що першу пересадку нирки у світі проведено в Європі, точніше в Україні, — у 30-ті роки ХХ століття паном Ю.Вороним…

 Джерело: http://dt.ua/

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>