"Ми не бавимося в лицарство!"

Алла Хаятова, фото - Йожеф Кіш  30 січня 2012 15:32  8665108 05341
"Ми не бавимося в лицарство!"

Ті, хто відтворює "живу історію", розповідають про мечі й обладунки, плаття за середньовічними викрійками та обіцяють вже в травні перший закарпатський фестиваль історичної реконструкції

Україна – у полоні моди на історичну реконструкцію. Те, чим уже давненько живе Європа, влаштовуючи колоритні фестивалі у старовинних фортецях, і що вже доволі популярне у різних регіонах нашої держави, лише зараз активізується у найзахіднішому її краї – на Закарпатті. І навесні має відбутися перший в нашій області фестиваль історичної реконструкції. Його своєрідну репетицію, присвячену річниці створення клубу "Веремій" у Мукачеві, у суботу, 21 січня, влаштували у замку Сент-Міклош, що в Чинадієві.

На дійство зібралися із півсотні реконструкторів, більшість з яких належить до Ордену Паладинів – організації, яка відтворює історію Європи XIV і XV століть, і, заснована 8 років тому у Львові, має філії у Західній Україні та партнерів в Угорщині та Польщі. Паладини кажуть: ми не бавимося в лицарство, а відроджуємо живу історію. Власне, як вони це роблять – найкраще почути з перших вуст…

…Але спершу, звісно, цікавимося емоціями господаря: гостей приймає Йосип Бартош – перший в Україні орендар замку, який роками опікується відновленням з руїн Чинадіївського палацу, і вже перетворив його на культурно-мистецький центр. В ошатному вбранні (пан Йосип, вочевидь, надихався образом одного з "героїв" замку – шляхтича Імре Текелі – й відтворив його костюм із шапкою, оздобленою фазанячим пір'ям, і шитий золотом камзол) він зустрічає дещо химерних гостей - молодиків і дівчат у середньовічних костюмах. 

"Ми не бавимося в лицарство!" (Бартош)

"Оце - життя цього замку!", - не приховує втіхи Йосип Бартош. І розповідає: це – перше свято, початок, і наприкінці травня очікує тут ще більше гостей – на першому в краї фестивалі сторичної реконструкції.

"22 травня – свято, зване "весняним Миколаєм", це й свято нашого замку – Сент-Міклоша, день народження головної його героїні – Ілони Зріні, день освячення його каплиці, і з цієї нагоди влаштуємо дійство, запросимо також реконструкторів з-за кордону". Господар зізнається, що давно про таке мріє і дуже щасливий, що палац вже сьогодні вітає реконструкторів: "У мене відчуття, що навіть ці старі стіни радіють!".

"Я – Верховний Госпітальєр Ордену Паладинів!", - представляється такий собі пан Максим, оповідаючи, що організація, яка об’єднує реконструкторів з кількох, переважно західних, регіонів України, а також Угорщини та Польщі,  нині є гостем місцевої Сержантерії – власне, клубу "Веремій" з Мукачева. 

"Ми не бавимося в лицарство!" (Максим госпітальєр)

"Сьогодні ми прагнемо відновити справжні лицарські святкування XIV – XV століття, які відбувалися в різдвяний період: застілля (знаючи міру!), пісні і танці під живу музику, автентичні їжа і костюми та – пригадування старих, але вічних цінностей, як от дотримання свого слова, етика і справжня любов".

-Нашою метою є вивчення історії рідного краю. Вона була мультикультурною, дуже непростою, і важко говорити про феномен українського лицарства, адже на ті часи у західній Україні були і русини, і представники Німеччини, і вірмени, які провадили  тут торгівлю, і були запрошені, так звані "сини молодших королівств" – з Фландрії,  Ірландії, Шотландії, Франції, які просилися на варту в міста…

Реконструкторський рух в Україні нині дуже популярний, засвідчує Максим, а от справжнє лицарство – таки навдивовижу. "Для когось це володіння мечем, для когось – ошатний одяг чи золотий ланцюг… Так, відтворення матеріальної культури дуже важливе, адже це жива історія, але не варто обмежуватися лише цим. Це – не втеча в історію, а привнесення історії в сьогодення. І часом сповідувати лицарські цінності важче, ніж перемагати в турнірах. Що для мене значить бути лицарем? Ну, всі ми говоримо, що лицаря нема без дами… Для мене бути лицарем означає бути вірним чоловіком, добрим батьком, чесним працівником і гарним прикладом для інших".

Максим наголошує: "Ми не бавимося в лицарство! Молоді сьогодні потрібні ідеали. Але якщо сьогодні посадити юнаків за парти і сказати: будьте чемними, чесними, не робіть поганого, то… мені скажуть іти далеко. Юнацтву треба розваги, вибігатися, вимучитися, а щоби розумно провести свій час, нехай вечорами плете кольчугу, читає історію, етикет, і заімпонує дамі не матюками, а чимось прекрасним…".

Що ж до свого нинішнього образу, то досвідчений реконструктор (захопився цим ще на початку 1990-х років), каже: роль ця складна. "Госпітальєр - людина, яка відповідала за соціальне служіння, яка закладала шпиталі для поранених лицарів, опікувалася ними і вела дипломатичну діяльність. Також він слідкував за отакими святкуваннями – чи є вони справді лицарськими…".

  І хоча чоловіче вбрання не бідні на цікаві деталі та є доволі мальовничими, але сукні дівчат-реконструкторок – просто витвори мистецтва. Пані Катерина, учасниця клубу "Вольфеншльос" зі Львова, яка вже більше 6 років займається реконструкцією і відтворює Німеччину доби середньовіччя, оповідає: "…Саме так, як я зараз, виглядала у ті часи городянка великого міста. 

"Ми не бавимося в лицарство!" (Катерина)

 

Середньовіччя – епоха дуже… "символічна": за кожною деталлю одягу можна було зрозуміти – хто перед тобою, особа якого соціального статусу. Діяли закони, які забороняли та дозволяли вбиратися у певні тканини, кольори… Скажімо, бідна людина часом могла назбирати грошей і купити щось ошатніше, але багата ніколи б собі не дозволила вбрати щось дешевше. Велику роль відігравали деталі – кількість шарів в одязі, довжина капюшону, власне, довжина сукні – заможна дама могла собі дозволити мати довгу сукню, що волочиться землею, брудниться…

Звісно, все ми шиємо самі, вручну, і приділяємо увагу й аксесуарам, які теж мають бути відповідні. До прикладу, на мені зараз доволі гарний пояс, але я навіть не можу його показати, адже не носили його городянки поверх одягу. Суттєвим є не лише те, як виглядає одяг, але й крій, фасон, пошиття, матеріали – це має якнайбільше відповідати аналогу".

  Пані Світлана, яка вже більше чотирьох років належить до Ордену Паладинів, спершу була просто "дамою серця" одного з лицарів клубу, а відтак захопилася історією, культурними забавами, творенням костюмів, і ось на святі львів’янка презентує образ знатної дами. 

"Ми не бавимося в лицарство!" (Світлана)

"Я займаюся реконструкцією Німеччини, міста Нюрнберг. 1380 – 1410 років – саме ці межі я для себе обрала, і цьому періоду був властивий ось такий одяг. Я вбрана в три сукні, нижня – це відповідник сучасної білизни, друга сукня – ви бачите її рукави, вона сіра і має оригінальний крій, як, власне, весь мій наряд, а верхнє плаття – ошатне. Вбрання кожного шляхтича – як дами, так і лицаря - мусило мати поясний набір, і на мені він теж є: на паску прикріплені різні предмети: торбинка, гребінь, гольниця…

  Вбрання було заведено прикрашати різноманітними аксесуарами, на мені – так звані "беджі", або ж брошки, вони могли щось символізувати, як ви бачите, у мене це – серця.

  Кожен елемент костюму розповідає про того, хто його носить. І оздоби, і кольори вказують на статок, адже бідні люди фарбували одежу лише натуральними доступними барвниками, як от цибулевим лушпинням, буряком тощо, і, звісно, яскраво-червона сукня, як у мене, могла належати лише багатій пані.

Пошиття вбрання теж відповідає автентичним викрійкам – шився  одяг так, аби жінкам було зручно танцювати, а чоловікам – брати участь у поєдинках", - розповідає дівчина, пояснюючи, що зараз уже нескладно віднаходити описи одягу та інших елементів побуту середньовічної доби.

А увечері пані Світлана разом з іншими продемонструє ще один вияв ожилої історії – танці, наполягаючи, що саме так рухалися на свята люди в часи, які надихають Орден Паладинів.

  "Це – не лише святкування нашої першої річниці разом з Орденом Паладинів, але й невеличка репетиція першого реконструкторського фестивалю, який відбудеться тут, у палаці Сент-Міклош, вже навесні – наприкінці травня", - розповідає засновник клубу "Веремій" мукачівець Юрій Гуледза.

  "Клуб "Веремій" прагне відтворювати історію нашого краю XV століття, часу, коли тут перебував князь Корятович. І саме назвисько легендарного непереможного змія Веремія, з яким він мав битву, ми й взяли за назву клубу, який виник на базі нашої молодіжної організації. Мета – цікаве і змістовне дозвілля і – дещо дізнатися про історію рідного міста, адже, як виявилося, нам багато що невідоме". Юрій розповідає: наразі досліджують минувшину, відтворюють елементи вбрання, побуту, але на фестивалі мають намір продемонструвати вже й вміння у лицарських двобоях.

  Саме такий завершив Микола: "Бій тривав одну хвилину і мав перевірити мої вміння і гарт як новачка. Я вважаю, що перевірку я витримав, адже виграв бій з рахунком 4-3 – в поєдинку рахують попадання по шолому, по щиту і по мечу. Як почуваюся? Чудово! Це такий адреналін!".

  Його підтримує ще один львів’янин Максим, який іще не зняв обладунків і не випустив з рук меча (виконаного, каже, за історичним аналогом, ба навіть - не надто полегшеного) і додає: "Це справжня чоловіча забава! Чи виснажливо? Ну, навіть найдосвідченіші бійці важко витримують вже третю хвилину бою. 

"

"Ми не бавимося в лицарство!" (Максим в обладунках (2))

Але на мені зараз – неповний обладунок: лише шолом, захист одного плеча, кіраса і захист гомілок. Це, звісно, важить кількадесят кілограмів, але якщо обладунки правильно виконані, вони не заважають свободі рухів – можна навіть стрибати. Загалом відчуття – надзвичайні. До того ж, це – поєдинки, в яких суперники ніколи не мають зла один на одного!"

  Завершився вечір, під час якого навіть стріляли з автентичної і чи не першої вогнепальної зброї – кулеврини, старовинними романтичними танцями і куштуванням м'яса, запеченого на вогні за давнім рецептом. Замок Сент-Міклош виглядав звеселілим і потішеним такими гостями і таким дійством.

"Ми не бавимося в лицарство!" (кулеврина)

Наступну зустріч призначили у цьому ж палаці – уже у травні Закарпаття нарешті матиме власне свято реконструкторів. Закохані в давнину "живої історії" обіцяють видовищний міжнародний фестиваль із багатьма середньовічними цікавинками. Побачимо…

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>