Володимирська битва: ужгородці воюють проти будівництва багатоповерхівки на дитмайданчику

Олена Панько, «Старий Замок»  19 вересня 2012 20:12  32921191 321711
Володимирська битва: ужгородці воюють проти будівництва багатоповерхівки на дитмайданчику

Уже півроку мешканці будинку № 28 на вулиці Володимирській в Ужгороді виборюють у міської влади власну довколишню територію. На 6 із 9 соток мерія без відома самих жителів дозволила звести багатоповерхівку з підземними гаражами, свавільно вирубала дерева і зруйнувала дитмайданчик.

Аби збудувати багатоповерхівку на Володимирській і облаштувати територію для дітей, на­прикінці 80-х років знесли три приватні оселі. «Колись тут була карусель, гірка, лавиці, пішохідні доріжки, а сам майданчик за впорядкованістю посів третє місце в Україні, – пригадує Уршуля Блонська, мешканка будинку, колишня заступниця директора будівельного тресту. – Упродовж 22 років, як сюди вселилися, ми насадили дерев, поставили турніки і бруси, ворота для міні-футболу. Діти мали де гратися, займатися спортом, а ми тут відпочивали».

Усе змінилося цього року посеред січня: мешканці Володимирської, 28, вийшовши з квартир, побачили огорожу, будматеріали й екскаватори. Тоді їм і повідомили, що прибудинкову територію, за яку, до речі, вони продовжують сплачувати й досі (це доводять чеки за комунальні послуги) – продали, а новий власник тут спорудить сучасну висотку.

«Показали нам «липовий» проект, що побудують тут п’яти­поверховий 24-квартирний дім з підземними гаражами. Але це наша земля за законом, загального користування, яка не може передаватися в приватну власність. Тут щодня відпочивало зі 120 осіб – пенсіонери, діти, афганці, інваліди, приходили мешканці сусідніх будинків. Ми не дали обгородити майданчик, подали одразу ж до суду, звернулися до прокуратури, мера, СБУ... Суд заборонив будувати, допоки все не з’ясується. А 25 червня вирішив: наші права не порушені, бо ми не змогли довести, що то наша ділянка…»

 «Рішенням Конституційного Суду від 9 листопада 2011 року кожен власник приватизованої квартири в багатоповерхівці є співвласником прибудинкової території, розміщених на ній дитмайданчика та зони відпочинку, – каже мешканець багатоповерхівки Іван Чмерека. – Нам також належать дерева, бо ми самі купували молодняк і саджали. Спроектований будинок тут розмістити ніде, бо ділянка не дозволяє – де у 6 соток влізе висотка з гаражами і автостоянкою? А ще слід від червоної лінії відступити кілька метрів, зважати на лінії електропередач... Мінімум десять сотин треба. Ця зелена зона для нас передбачена за проектом, створеним понад 20 років тому. Це підтверджує також розроблений 2004-го й досі чинний Генплан міста. Юридично розпоряджається ділянкою міська рада в особі жеку № 1, бо в нас товариства співвласників не створено. Допоки нема такого об’єднання, ділянка в нашому користуванні. Ми за неї платимо, за власні гроші облаштовуємо. А в мерії нам кажуть: ніякого дитмайданчика не існує, тут голий пустир, і ми повинні дякувати, що вони нам його впорядкують. Вулиця, на якій розміщена ділянка, взагалі без номера в усіх документах фігурує! Це при тому, що Володимирська тягнеться від проспекту Свободи вздовж кладовища аж до Нового району».

Аби зводити тут житловий будинок, Ужгородська мерія насамперед мала б улаштувати громадські слухання і тільки за згодою мешканців Володимирської вулиці могла б уносити зміни до Генплану. У проекті ж новоспеченого будинку, кажуть жителі, порушені всі будівельні, санітарні й протипожежні норми, інформація про роботи не оприлюднена. «У документах, – зауважує Іван Іванович, – сама фальсифікація. Погодили паспорт на будівництво об’єкту, не маючи техумов його проектування – вони з’явилися тільки через п’ять місяців – 7 травня 2012 року. Тобто раніше затвердили проект зведення, аніж технічні умови. Це абсурд. А Генплан, який доведе, що це наша земля, Погорелов не дає. І на це в суді заплющують очі, відмовляють нам у позові...»

«За документами ще й межові знаки передали, – додає Уршуля Юзефівна. – А їх досі нема! В одному папері вказано, що будують 5-поверхівку, в описовій частині проекту – 4 поверхи. У кількох документах підписи однієї й тієї ж особи не збігаються. Якісь неуки робили цей проект: не врахована ані площа для розвертання автомобілів, ані для пожежної машини і швидкої допомоги... Розписали так, ніби у нас тут проспект був, а на цій вузькій доріжці одна автівка заледве проїде».

Та попри прохання мешканців, міська рада своє таки відгородила... силою. «Нас побили, – каже Уршуля Юзефівна. – 3 квітня цього року прийшли рубати наші дерева – вишні, сливи, горіхи... Ми стали перед екскаваторами, не пускали... Чоловік виконавиці робіт сів у машину і почав давити людей! Коли одна жінка закричала, мовляв, куди їдеш, він ударив її в обличчя, а потім бив ногами, гупнув у живіт. Побої підтвердила судмедекспертиза. За жінку заступився мешканець першого під’їзду, але його повалили на землю й теж стали лупцювати ногами. Штовхалися так, що я з поламаною ногою «літала» туди-сюди... Ми викликали міліцію, та хоч би за хуліганство їх притягли... Нічого. Справу закрили».

Мешканці кажуть, їм неодноразово погрожували, радили не пхати носа, мовляв, хочуть вони чи ні, а будинок однаково тут буде. Біля смітника «володимирці» два місяці бачили незнайому автівку і переконані, що за ними вели нагляд. А вдову почесного громадянина Ужгорода Івана Оз­нобкіна, Ніну Василівну, невідомі пограбували. «Використали всі брудні методи, навіть намагалися посварити нас усередині колективу, – розповідає Роман Говоруха, голова будинкового комітету. – Були незрозумілі дзвінки, діяли вже й через знайомих... Власне, це брудна афера і заздалегідь підготовлена схема: спершу мерія виділяє одній людині ділянку, вона її перепродує іншій, та – ще комусь... І це всупереч закону, за яким на кожного мешканця висот­ного будинку припадає від 7 до 12 кв. метрів прилеглої території».

Тільки після того, як виконавець будівельних робіт Маріанна Коціпак подала до суду на мешканців Володимирської, 28 за перешкоджання у будівництві до наших рук нарешті потрапили всі документи, – дізналися правду. З’ясувалося, що землю передали в приватну власність ще в серпні 2010-го: рішеннями № 243 і № 1532 міська рада затвердила містобудівні обґрунтування й обмеження для будівництва приватного житла й надала ділянку на Володимирській Агаті Коприві, яка проживає в селі Сторожниці Ужгородського району на вулиці Тихій, 55. А за кілька днів до місцевих виборів тодішній мер Ратушняк змінив цільове призначення ділянки – з індивідуального на змішане житлове з комерційним використанням.

27 жовтня Коприва отримує державний акт про право приватної власності на землю, а наступного ж дня (!) продає ділянку мешканці Перечина й родичці начальника відділу Держкомзему в місті Ужгороді Марії Гутич. У березні 2011-го та продає половину землі Ганні Микуляк, котра проживає в селі Минай на Ужгородщині і яка, за інформацією мешканців Володимиської, 28, є дружиною судді міськрайонного суду. У липні того ж року Гутич і Микуляк за договором суперфіцію передають ділянку в користування Маріанні Коціпак, теж мешканці села Минай, яка й подала до суду на «володимирців». «Хоч не мала на те права, – зауважив Федір Кирлик, житель багатоповерхівки, – бо не є власницею, а тільки забудовником, найманою працівницею. І тут знову ж таки підтверджується, що документи сфальсифіковані: її названо власником ділянки. Але це неправда, бо без нашого відома земля відтепер належить Гутич і Микуляк. До того ж тисячі ужгородців роками стоять у черзі на ділянку, а Коприві державний акт оформили за три дні. Та, за законом, спершу земля виділяється, а вже потім затверджуються умови забудови. А тут усе навпаки».

Наразі мешканці Володимирської, 28 погрузли в судових засіданнях. «Ніхто з власників ділянки жодного разу не з’явився у суді, – каже Уршуля Юзефівна. – Мер розмови уникає, слухати нас не хоче, називає «купкою ненормальних пенсіонерів» і дозволяє рубати всі дерева, повалити всі наші лавиці, зняти турніки. Та що це за міський голова такий? Насамперед він ганьбить партію, членом якої є. Може б і довіряли ми «регіоналам», але ці люди відбирають від нас зону відпочинку, а від дітей – спортивно-ігровий майданчик. Тільки фракція Єдиного Центру нас підтримала».

Нещодавно позивачі й представники міськради пропонували мирову угоду. Мовляв, висотку збудують однаково, але врахують пропозиції тутешніх жителів. «Принесли новий проект, але той знову ні в які ворота не лізе: від будинку до будинку 30 метрів, – каже Іван Чмерека. – У нас до огорожі від дому тільки 24 метри. Про який мир ідеться? Наша позиція чітка: ми категорично проти всякого будівництва на дитмайданчику».

17 вересня «володимирцям» знову до суду. Кажуть, боротися будуть до останнього, але дитмайданчика й улюбленої зеленої зони загарбникам не віддадуть. Юридично вони вже підковані і знають, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає відібрану в них ділянку як землю загального користування, що, за статтею 83 Земельного кодексу, не може передаватися в приватну власність. А Закон «Про благоустрій населених пунктів» забороняє самовільно знищувати дерева, складати будівельні матеріали. Нелеґітимні й укладені договори суперфіцію і сервітуту, бо суперечать чинному генплану міста й вимогам українського законодавства.

Олена Панько

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (3)

химке  23.09.12 18:24

Землицу под многоэтажечку дал Рата, думаю недаром. Так что, при Погорелове только строить начали. Кстати, это не последний Ратын подарок ужгородцам, еще есть десятки роздерибаненых дворов и детских площадок. Просто, люди еще не в курсе.


бывалый  19.09.12 21:58

Гнать зажравшегося погорелова надо! Совсем совесть потерял. Для города ничего не делает - только карманы свои набивает.


Химинец  19.09.12 20:49

Так Вам і треба якого вибрали мера Погорелова такі й маєте порядки в місті.

Всего комментарів 3
]]>