Земля є, руки є, а «голови» – немає

Лариса Романюк, "Старий Замок"  10 жовтня 2012 10:33  5922311 022845
Земля є, руки є, а «голови» – немає

Сьогодні багато закарпатців живуть з того, що вдасться виростити на землі. Бо ж працьовиті виноградівці, берегівці чи іршавці саме завдяки городині мають бодай якісь статки. Але маленькі родинні господарства, які вирощують капусту, огірки, помідори тощо, наразі не можуть розвиватися. 

Адже через брак державної підтримки та нормальних ринкових умов вкладати гроші у власну справу ризиковано. Про те, чи вигідно сьогодні закарпатцю бути фермером та чому найважче саме виробнику сільськогосподарської продукції, – розповіла депутат обласної ради Юдіта Петеї. 

– Як сьогодні працюється виробникам і переробникам сільськогосподарської продукції?

– Найперше зауважу, що я в цьому бізнесі вже 12 років, і мушу сказати: нині досить-таки складна ситуація для виробників сільгосппродукції. І, на жаль, не відчувається, що йде до поліпшення. Навпаки, у країні нині досить невтішна атмосфера: виробники залишилися на самоті зі своїми бідами. Для нас так і не з’явилося ані державних дотацій, ані нормальних, доступних кредитів. Наприклад, цьогоріч виробники незадоволені надто низькими цінами на їхню продукцію. Людей це дещо спантеличує, адже вже виконано величезну роботу. У нас нібито постійно й повсюдно говориться, що земля – основа основ, але на практиці в державі це чомусь ніяк не відчувається. 

– Однак схвалюють стільки різноманітних програм на рівні держави щодо підтримки сільгоспвиробника. Бодай якісь із них нині працюють?

– Наскільки я знаю, наразі – жодна. Хоча задекларовано багато, та дістати реальну допомогу майже неможливо. Я часто зустрічаюся з виробниками сільгосппродукції, то маю чесно сказати: вони просто налякані тим, куди ми рухаємося. Іноді складається враження, що нас  дискримінують. Ми ж маємо змогу пересвідчитися, як гарно і злагоджено працює агропромисловий комплекс в інших країнах, які різноманітні можливості там надає виробнику держава – тільки працюй. У нас же все навпаки: люди би трудилися, але умов немає. Це парадоксально і разом з тим образливо. 

– Як сьогодні дають собі раду з такими проблемами традиційні для краю маленькі господарства?

– Якихось величезних фермерських чи тепличних господарств в області сьогодні немає. У нас тисячі маленьких продуцентів, які фактично своєю працею годують сім’ю і ще й намагаються щось заробити. Хоча цього року вони скаржаться, що приробітку, як такого, просто немає. Адже, доки отримають дохід, сімейний бюджет однаково вже в мінусі. Також невеликі виробники страждають ще й від того, що роками не мають можливості розширятися і  відповідно – заробляти. 

Зрозуміло, що вони не хочуть і не можуть віддавати у заставу власні будинки, аби отримати кредит на розвиток бізнесу. Тому змушені виробляти продукцію, вкладаючи незначні власні кошти. Але ж виходить, що просто забирають від власних сімей, можливо, останні гроші, вкладаючи їх у справу. Зауважте: найчастіше в цьому бізнесі працює вся родина.

– Але хіба переробні заводи регулярно не розраховуються з ними за сировину?

– Цього року дуже відчувається, що переробні заводи з інших регіонів, які купують у нас овочі-фрукти, не можуть платити за продукцію. Підприємці скаржаться: з ними розраховуються, але з великими затримками, бо заводам теж не вистачає коштів, які потрібні на виробництві. Адже у переробників сьогодні свої проблеми, які знов-таки відбиваються на виробниках сільськогосподарської продукції. Тому люди, які працюють на землі, зупинилися на тому ж рівні, що й п’ять років тому. 

Все ж таки найбільше постраждали саме виробники. А не буде їх – не буде й сировини. І це при тому, що на Закарпатті завжди не вистачає власного сирцю. Доводилося завозити городину з Херсонщини, інших областей. Уявіть: доходило до того, що ми імпортували продукцію аж із Індії. Такий-от неправильний форс-мажор, а простіше – безвихідь. Тож мушу констатувати: сільське господарство сьогодні нерентабельне. Можливо, кредити з адекватними ставками, дотації потроху б поліпшили ситуацію. Адже тоді люди були б заохочені працювати й мали б якусь упевненість у завтрашньому дні. Бо сьогодні на Берегівщині, Виноградівщині вже є підприємці, які більше не хочуть робити на вітчизняний ринок – вони знайшли себе за кордоном: просто підрахували, що заробляють тут, і що можуть отримати там. 

– Пані Юдіто, ви одна з перших в області, хто привів до нас інвесторів. Чи хочуть сьогодні іноземці вкладати гроші в бізнес з переробки овочів та фруктів на Закарпатті?

– Так, 1999 року ми запустили перший переробний завод. Якщо ж порівняти сьогодення й ті часи, то, на жаль, реальність дуже невтішна. Нині для інвесторів немає ніяких пільг чи заохочень. Натомість багато бюрократичної тяганини, дозвільної документації, наприклад, тепер дуже складно зробити акти введення в експлуатацію підприємства. Звісно, такий несприятливий інвестиційний клімат відлякує потенційного вкладника капіталу. Я, правду сказати, не розумію такої позиції держави. Політику у сфері інвестицій потрібно повністю й нагально змінювати. 

До речі, такі зміни пропонують закарпатські політики. Так, Іван Балога, голова обласної ради, неодноразово наголошував на необхідності запровадження прозорих законодавчих механізмів створення пільгових умов для розвитку садівництва, виноградарства, виноробства, овочівництва – галузей, здатних приносити значні доходи Закарпаттю. 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>