Законодурість

Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах Верховна Рада, точніше парламентська більшість, складена з Партії регіонів, комуністів, Народної партії та «тушок», побила, напевно, всі рекорди за прийняттям сумнівних, безглуздих, популістських, жорстких і антинародних законів.

У неділю Партія регіонів із лозунгом «Від стабільності до благополуччя» знову спробує здобути більшість у Верховній Раді, а значить – вважає свою роботу у ВР правильною та продовжуватиме її й надалі. Близькість дня голосування – чудовий привід ще раз згадати спрямовані на «покращення» закони, які парламентська більшість приймала за ці вже майже три роки.

Зґвалтована Конституція

Насамперед влада постаралася забезпечити своє майбутнє на законодавчому рівні. А тому парламент розпочав із того, що надав більше влади Президенту, повернувшись до Конституції зразка 1996 року. Очевидно, нинішній глава держави добре пам’ятав, якою владою володів Леонід Кучма, тож мріяв про подібну й сам. Депутати його бажання задовольнили, що саме по собі здається нонсенсом, адже ВР добровільно урізала власні повноваження на користь іншого представника найвищої влади країни. Не побачив нічого поганого в зосередженні влади в одних руках і Конституційний Суд.

Депутатів не зупинило навіть те, що, повертаючись до старого зразка Основного Закону України, вони зменшили на рік свої повноваження. Коли ж цю прикрість виявили, швиденько продовжили собі термін до 5 років. Таке безсоромне поводження з Конституцією як із боку парламенту, так і органу, який мав би її захищати – Конституційного Суду, тільки додало українцям зневаги до Основного Закону. І це справедливо. Адже Конституція має бути таким собі монолітом, на якому стоїть держава. А як можна серйозно ставитися до документа, який депутати змінюють за першої ж «доцільності»?

 На противагу українському Основному Закону часто наводять Конституцію США, прийняту в 1787-му. За 225 років до неї внесено 27 поправок.  Не дивно, адже на кожну поправку потрібна згода ¾ усіх штатів (це приблизно так, якби у нас змінювати Конституцію можна було б лише за згоди обласних рад). У нас для цього досить 300 голосів не найкращих представників суспільства та бажання однієї людини, яка мріє про монархію.

По підприємцях та пенсіонерах

Утім, зміни до Конституції були лише першим дзвіночком. Справжнє обурення викликали Податковий кодекс та пенсійна реформа. Ці закони приймали в рамках обіцяних реформ. І в необхідності змінити податкове та пенсійне законодавства не сумнівався практично ніхто. От лише в що це вилилося?

Зокрема, в 27-тисячний мітинг дрібних та середніх підприємців під стінами Верховної Ради, яким не сподобалося, що їхні маленькі «бізнеси» держава вирішила знищити на догоду потужним бізнесменам. Не секрет, що левову частку Партії регіонів становлять олігархи, а головний фінансист партії є найбагатшою людиною України. От Податковий кодекс і сформулювали таким чином, щоб він витягував якомога більше грошей із малого та середнього бізнесу й не чіпав підприємства-гіганти.

Економічні експерти в один голос кричали, що кодекс знищить мале й середнє підприємництво на користь монстрів, які мріють про монопольне становище на ринку. Та незважаючи на численні протести, податковий кодекс прийняли. І вже у перші ж дні в податкових адміністраціях витягнулися черги людей, які поспішали відмовитися від посвідчень підприємця, бо платити податки стало невигідно. Зокрема, так вчинили і численні українські фрілансери. Їхні реальні прибутки зафіксувати практично неможливо, але багато з них платили єдиний податок добровільно заради пенсії. Після прийняття Кодексу передумали. Прогноз скептиків, що податкова реформа знищить малий бізнес, не справдилася – люди все одно хочуть працювати. Однак владі вони навряд чи вдячні.

Потім прийшла черга пенсійної реформи. Знову ж таки багато хто погоджувався, що реформа Україні потрібна. Пенсійний фонд застряг у хронічних боргах, а кількість пенсіонерів в Україні невпинно зростає. Крім того, пенсійний вік 60 років для чоловіків та 55 для жінок встановили в СРСР ще у 1932 році. Звісно,   з того часу середній вік сильно виріс, – стверджували автори реформи. І одразу ж отримали відповідь: як збільшився, якщо середня тривалість життя чоловіків в Україні становить 59-62 роки? Зі збільшенням пенсійного віку люди просто не доживатимуть до заслуженого відпочинку.

Знову ж таки, ігноруючи всю критику та претензії до реформи, депутати її прийняли. І… до введення закону в дію на пенсію поспішили десятки тисяч людей передпенсійного віку, щоб потім не працювати «зайвих» 5 років згідно з новими правилами. Отож, першим ефектом від реформи стало зменшення кількості працюючих та зростання армії пенсіонерів. «Надзвичайне» досягнення «реформаторів»!    

А тепер – меншини

Із наближенням парламентських виборів у Верховній Раді почали вводити по-справжньому абсурдні закони, спрямовані на розділення українського суспільства, на обмеження свободи слова і просто безглузді популістські рішення, прийняті в надії на дешевий ефект.

Насамперед йдеться про «Про засади державної мовної політики» – так званий «закон Ківалова-Колесніченка». 5 червня за нього проголосували 172 депутати, які мали на руках 234 картки для голосування. Це викликало чимало протестів у Києві, голодування окремих активістів, закон нещадно розкритикували, а проти його прийняття висловилися численні організації національних меншин, на користь яких він, нібито, й приймався. Однак третього липня закон прийняли і в другому читанні, що дозволило одіозному регіоналу Михайлові Чечетову кинути фразу, яка моментально стала «крилатою»: «Ми їх розвели, як кошенят».

Закон «Про мови» дозволяє вводити регіональні мови в регіонах, де національна меншина становить не менше 10% населення. У свою чергу, держслужбовці в цих регіонах повинні знати мову нацменшин. Така умова автоматично відводить другорядну роль українській. Більше того, чиновник не має права говорити з відвідувачем державною, якщо той хоче чути «регіональну». Ні для кого не секрет, що приймався скандальний закон заради тих російськомовних українців, які дотепер вважають, що питання мови для України найактуальніше. Про інші нацменшини «забули», а тому для недалеких депутатів стало справжнім шоком, коли отримати «регіональну» захотіли закарпатські угорці та румуни, кримські татари, молдавани тощо. «Батьки» закону заговорили про те, що претензії інших нацменшин несерйозні і реально на статус регіональної може претендувати лише російська. Зрештою, вирішили прийняти поправку до закону та збільшити «прохідний» відсоток   до 30. Щоб убезпечити себе від «зухвалих» претензій представників інших національностей.

Крім того, під «шумок» Верховна Рада проголосувала за скасування пільг для окремих категорій громадян (раніше цього зробити не зуміли через бурхливі протести «чорнобильців» та «афганців») та прийняла ряд інших суперечливих рішень, що примусило багатьох запідозрити, що закон про мови був лише відволікаючим маневром.

18 вересня – черговий скандал. Верховна Рада проголосувала в першому читанні за закон «Про наклеп», який передбачає кримінальну відповідальність (позбавлення волі на термін від 2 до 5 років) «за посягання на честь і гідність людини». ЗМІ цей закон абсолютно справедливо розцінили як введення цензури. Зважаючи на корумпованість українських судів, у наклепі можна було б звинуватити будь-якого неугодного журналіста.

Після протестів представників ЗМІ автор законопроекту його відкликав, пояснивши, що все одно вважає його потрібним, але не варто було його виносити на голосування напередодні виборів. 2 жовтня Верховна Рада проголосувала за скасування закону про наклеп так само охоче, як і прийняла його двома тижнями раніше. Таке несерйозне ставлення до власної діяльності інакше як порожнім популізмом не назвеш. Очевидно, всі мали зрозуміти, що ВР прислухається до громадської думки та здатна виправити свої помилки. Ніхто не здивується, якщо після виборів депутати знову передумають.

Останній на даний час, м’яко кажучи, неоднозначний закон, який підтримали депутати – закон «Про заборону пропаганди гомосексуалізму», за який у першому читанні проголосували 2 жовтня. В його популістській суті сумніватися не доводиться – зважаючи, як в Україні ставляться до сексуальних меншин, можна бути впевненим, що ініціатива нардепів сподобалася багатьом. Між тим, закон абсолютно безглуздий. Тому що пропаганди у нас не існує як такої. Ніхто й ніколи не закликав до одностатевих стосунків. Якщо ж вважати пропагандою просто визнання, що гомосексуалісти існують, то за такою логікою слід карати п’яних на вулицях за пропаганду алкоголізму, закривати на ТБ кримінальні новини за пропаганду вбивств, крадіжок чи насильства і так далі. Абсурд? Нардепи так не вважають. Звісно, значно популярнішим став би закон про податок на розкіш. Але він зачіпає безпосередньо самих мільйонерів з парламенту, тому таку «жирну кістку» народу ніхто не кине.

Ось так ці майже три роки й діяла «коаліція регіоналів та тушок» – борючись із неіснуючими проблемами й перетворюючи Раду на цирк, ігноруючи (а то й створюючи) реальні проблеми, запудрюючи мозок людей «відволікаючими маневрами». Тепер вони знову рвуться до Верховної Ради. І можна не сумніватися: методів роботи не змінять. Якщо ці люди знову переможуть, Верховна Рада знову займатиметься псевдозаконотворчою діяльністю. А нам залишиться спостерігати та сміятися. Ну, щоб не плакати…