Тур’ї історії

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Старий Замок"  4 жовтня 2012 11:36  37321990 122523
Тур’ї історії

У давнину Закарпаттям могли гуляти двометрові велетні, але письмових згадок про них не збереглося

Тур’ї Ремети, Тур’я Бистра, Тур’я Пасіка, Тур’я Поляна, Туриця, Турички… Кажуть, що всі ці села на Перечинщині походять від назви предка великої рогатої худоби – могутнього велетня тура, або первісного бика. Чи справді Закарпаттям колись гуляли стада турів, чи це просто легенда – цікавився і з’ясовував «Замок».

Винищили й забули

Первісний бик тур колись населяв величезну територію від Північної Африки до Північної Європи та від Близького Сходу до Тихого океану. Про те, як він виглядав, нині можна судити хіба що з кісток, які знаходять по всьому світу археологи, а ще – з давніх фресок, зокрема й єгипетських.

Тури були дуже великими тваринами. Важили вони приблизно 1200 кг, а у висоту сягали 2 метрів. Виділяли цих тварин величезні роги, які формою нагадують ліру, та чорний або бурий відтінок короткої шерсті. За легендами, тури мали дуже дикий норов (у цьому вони схожі з носорогами), відзначалися неабиякою агресивністю, буйністю, силою і швидкістю. Саме тому полювання на цю тварину вважалося військовим подвигом, а могутніх і хоробрих чоловіків неодмінно порівнювали з туром.

Уполювати тура в давні часи означало нагодувати цілу родину, тому щойно людина навчилася цьому, у світі розпочалося систематичне винищення могутньої тварини. До прикладу, у Єгипті тура знищили ще за 2400 років до нашої ери, у Месопотамії він зник за 600 років до нашої ери. У Західній і Центральній Європі тури зустрічалися в глухих місцях ще в XII-XIV століттях. Безперечно, жили вони і на території сучасної України, адже в багатьох літописах та інших письмових джерелах йдеться про полювання на турів князями. Певно, саме полювання, а ще поступове освоєння людьми вільних територій призвело до зникнення турів, їхнього одомашнення і, врешті, до загального ослаблення всієї популяції.

 Найдовше ці бики протрималися в глухих лісах Польщі та Литви. А в XVI-XVII століттях вони лишилися тільки в одній місцевості – у лісах біля сучасного міста Якторова, що недалеко від Варшави. Ці останні стада турів потрапили під пильну увагу королівських адміністраторів. Протягом 70 років за ними наглядали спеціальні ревізори, а в околицях пущі оселили королівських ловчих, котрі мусили пильнувати турів і ліс, у якому ті водилися. Однак навіть така опіка не захистила турів від браконьєрів та хвороб. За історичними документами, у 1557 році під Якторовом проживало ще 50 турів, а на початку XVII століття залишилося лише чотири – одна туриця й три бики. Вони так і не дочекалися потомства. 1630 року, відвідавши Якторово, королівський ревізор занотував: «Написано у минулій люстрації, що була туриця одна, але тепер піддані цього села сказали, що здохла роки тому три». Отож і прийнято вважати, що останній тур на землі помер у 1627-му.

Біля Турички паслися самки, а біля Тур’ї – самці

Коли тури зникли з території сучасної України, нині не може сказати ніхто, однак образ могутньої тварини зберігся в численних переказах, легендах, піснях. Із плином часу турів чомусь почали плутати з іншими великими тваринами – зубрами і бізонами, називали турами і великих волів або корів. Частково, звісно, корів можна порівняти з турами, оскільки вчені давно довели, що вся без винятку велика рогата худоба пішла від первісного бика, одомашненого приблизно 7-8 тисяч років тому. Однак, звісно, це далеко не ті тури, які колись населяли Україну, і зокрема, ймовірно, Закарпаття.

Кандидат біологічних наук, доцент УжНУ Людвіг Потіш розповідає: достеменної інформації про те, що на території сучасного Закарпаття проживали стада турів, у зоологів нині немає. «Тур європейський у давні часи справді зустрічався по всій території Європи, тому теоретично він міг водитися і в нас, – зазначає науковець. 

– Однак не варто забувати, що у первісні часи наш край виглядав геть інакше – тут були непролазні хащі, а тури, наскільки мені відомо, уникали таких густих лісів і високогір’я». Так само не вірить Людвіг Потіш у те, що назви населених пунктів на Перечинщині пішли від назви вимерлих тварин. «Мені здається, що розгадку цих топонімів слід шукати не у біологічному, а у філологічному контексті, – наголосив він. – Навряд чи у XIV столітті, коли тури, ймовірно, зникли з території сучасної України, існували всі ці села».

Із цим твердженням погоджується краєзнавець Василь Король, котрий уже не один рік вивчає історію населених пунктів так званої Тур’янської долини. «На картах 1775-1778 років на Перечинщині є просто села Ремете, Бистра, Пасіка, Поляна, і лише з 1850-го угорський уряд почав до назв цих сіл додавати «Тур’я», – розповідає пан Василь. – Ймовірно, це робилося для того, щоб відрізняти ці села від інших з такою ж назвою, бо у нашому краї було кілька Пасік, Полян, Бистрих, Ремет. Крім того, населені пункти з подібними або й такими ж назвами були на території сучасної Румунії, Словаччини». То звідки ж узагалі взялася приставка «Тур’я»? Виявляється, походить вона від річки з такою ж назвою. «Загалом, на Перечинщині – дві річки, у назві яких є корінь «тур»: Тур’я і Туричка, – розповідає краєзнавець Василь Король. – Побутують легенди, що в долині Турички колись паслися самки турів – туриці, а біля Тур’ї проживали самці, тому річки так і назвали. Топоніми ці досить давні, принаймні я не знаходив даних, що колись їх йменували по-іншому. Тому можна припустити, що люди справді бачили в цих краях турів».

Нині турів виводять заново

Однак є й інша версія походження назв цих річок. Її ще у 1928 році озвучив на сторінках журналу «Подкарпатська Русь» Павло Яцко, автор публікації «Одна сторінка із неписаного літопису Подкарпаття». Він зауважував, що слово «тур» має прив’язку до води – озера, річки. До прикладу, ріка Тур’я знаходилася в «царині колишнього села Малого Мужієва» поблизу Берегова. Вона була такою повноводною, що місцеві мешканці занурили в неї дзвін, коли на них напали поляки. А в Угочанській жупі на території сучасної Румунії протікала невеличка річка Тур, яка впадала в Тису, і вздовж неї вишикувалися села Тур-Теребеш, Тур-Виконя, Тур-Іштванді. Тобто існує версія, що слово «тур» могло означати не назву тварини, а загалом воду, річку, стрімкий потічок.

Ще одним міфом краєзнавці називають експонат Закарпатського обласного краєзнавчого музею – мисливський ріг із гербом засновника першого закарпатського музею Тиводара Легоцького. 

Шукач старовини Легоцький, як розповідають у музеї, мав у своїй колекції ріг останнього вбитого на Перечинщині тура. Тепер на нього можна подивитися у відділі народних інструментів. Однак те, що це ріг саме тура, багато в кого викликає величезний сумнів. Краєзнавець Василь Король, зокрема, вважає це не більш ніж легендою, адже з часу зникнення турів із нашого регіону до активної пошукової роботи Тиводара Легоцького минуло не менш як триста років, а за ці буремні часи в нашому краї навіть архіви не вціліли, не те що роги, які не становили особливої цінності. Крім того, роги у тура були великими, розлогими, вигнутими і сягали у довжину 80 сантиметрів, натомість мисливський ріг Тиводара Легоцького за формою майже прямий. Отже, доказів того, що в Закарпатті жили тури, справді немає. Нема ні легенд, ні пісень, як у Поліссі, нема й археологічних знахідок, як на Київщині. Є лише загадкові назви річок і багато припущень.

Проте нині вчені активно працюють над тим, аби повернути вимерлих із вини людини тварин. Методом так званого поворотного виведення вже вдалося отримати турів, дуже подібних на первісних. Але біологи хочуть піти ще далі, взявши з кісткової тканини турів ДНК і буквально воскресити їх.

Що відтак вчені робитимуть із велетенськими і дуже небезпечними тваринами, поки не відомо. Однак не виключено, що через кілька десятиліть тури знову пастимуться у місцях свого первісного проживання, скажімо, на заповідних територіях українського степу чи й у спеціальних розплідниках десь у Карпатах.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

анастасія  10.11.12 18:28

ось так

Всего комментарів 1
]]>