Вибір землячка

Ярослав Світлик для «Старого Замку» з Москви  5 листопада 2012 15:28  4823945 024490
Вибір землячка

У ніч на неділю в Москві випав перший сніг. А в день виборів до українського парламенту дощило. Місто швидко стало великою бридкою калюжею, а Леонтьєвський провулок, де розташували одну з п’яти виборчих дільниць для українців у Росії, перетворився на невеликий потічок. 
Та попри це, хоч як дивно, російські поліціянти, що мокли під дощем (для безпеки українців, зокрема,  перекрили дорогу автівкам), були  підкреслено ввічливі й люб’язні з виборцями. Чого, на жаль, загалом не можна сказати про деяких земляків із виборчої дільниці. Та про все – своєю чергою.  
 Аби вперше проголосувати в Росії, я спочатку обов’язково мав звернутися до дипломатичної установи (точніше – до закріпленої за нею виборчої дільниці) і подати заяву на внесення до реєстру виборців. Процедура ця нетривала й проста за умови, що перебуваєш у Росії легально. Достатньо мати з собою паспорт і так звану імміграційну картку, що дозволяє мешкати на території країни впродовж 90 днів. Адресу нашого Посольства з контактними телефонами легко знайти в Інтернеті. А завдяки надзвичайно розгалуженій мережі метро дістатися місця призначення  навіть у такому мегаполісі, як Москва, було просто.   
  Отож за тиждень до виборів я зібрався подавати заяву. З піднесеним настроєм (бо ж своїх побачу, поспілкуюся з земляками!) дістався метро до Тверської вулиці, а звідти вже недалеко й Леонтьєвський провулок, де прописане наше Посольство. Замислившись, спочатку навіть не зауважив, що питаю дорогу в зустрічного поліціянта... українською. Той, щоправда, запитання зрозумів і доволі швидко скерував мене до виборчої дільниці. 
Хороший настрій вивітрився майже одразу. Земляк із дільниці холодно спитав, чого мені, коли ж почув пояснення, скис і, ніби роблячи якусь надзвичайну послугу, взявся виконувати свою роботу. Вразило, що він говорив російською, попри те, що я звертався українською. Майже десятихвилинне спілкування нагадувало якусь комедію: я йому по-нашому, а він мені по-москальськи. Я затято – своєю, а він і далі чужинською. У мене на обличчі здивування міняється на обурення. У нього – після апатії з’являється зацікавлення, далі бачу вперту зверхність і нарешті – чи то розгубленість, чи то проблиск думки. Врешті, товариш, мабуть, зрозумів, що все це виглядає вже дуже негарно і заговорив по-іншому. Щоправда, не зразковою українською, а радше суржиком а-ля Вєрка Сердючка. Але й на тому, як мовиться, спасибі.  
Право голосувати мені надали. Тож 28-го жовтня, попри дощ і холоднечу, повторюю свій маршрут з Південно-Західного округу Москви до Леонтьєвського провулку. Перед посольством авто поліції блокує рух транспорту, біля входу на дільницю вартують четверо поліціянтів. А всередині несподіванка – рамка з металошукачем. Мене ввічливо просять пройти цей своєрідний рентген. Дивуюся. 
І пригадую, що в Україні таку процедуру доводилося проходити лише двічі за все життя: вперше на прес-конференції Президента Ющенка, удруге – на зустрічі Прем’єра Єханурова з представниками регіональних мас-медіа. А от у Москві навіть на Красну площу потрапити в святкові дні можна лише через рамку. 
Причому шукають не тільки бомби й гранати. Якось став свідком, як стражі порядку змусили англомовного туриста відкрити півторалітрову пляшку мінералки, бо запідозрили, що там у чоловіка алкоголь. А він так і не зрозумів, що шукали ці дивні змерзлі поліціянти.
...Проходжу рентген (згодом дізнаюся, що перевірка металошукачем – це норма голосування в закордонних округах, бо все-таки процес відбувається в дипломатичних місіях і треба дбати про максимальну безпеку). Далі все майже як удома. Тільки набагато ввічливіше. Цього разу зі мною вмить переходять на спілкування добірною українською, всі приязні й усміхнені. Навіть спостерігачі від партій радо вітаються! Члени комісії підказують куди підійти, де розписатися. Пояснюють, що бюлетень тільки один – за кордоном голосування відбувається лише за партійними списками, а мажоритарників немає. 
Отримую свій бюлетень. Зауважую, що кабінок для голосування багато, а виборців, крім мене, на цей момент узагалі нема. Спочатку стає прикро, що люди настільки несвідомі. Але одразу ж думаю: «А може, це й добре, що явка низька. Менше голосів дістанеться Партії регіонів». Віддаю свій голос «Свободі» як єдиній, на мою думку, можливій противазі розперезаній українській владі. І з почуттям виконаного обов’язку залишаю дільницю. 
Аж раптом на виході – товариш тижневої давності. Упізнав, прилип очима, нервово посміхнувся. Потім стрепенувся, махнув рукою і пробурмотів «Проходьте, будь ласка. До побачення». 
І нащо, думаю, було викаблучуватися?

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>