Три роки умовно за посягання на Україну

Володимир Мартин  24 березня 2012 13:37  3448156 08446
Три роки умовно за посягання на Україну

Довгограюча справа про русинський сепаратизм нарешті пройшла через судовий вирок. Цього понеділка голова Сойму підкарпатських русинів, протоієрей православної церкви Московського патріархату Димитрій Сидор визнаний Апеляційним судом Закарпатської області винним у посяганні на територіальну цілісність України й засуджений до трьох років позбавлення волі з призначенням іспитового терміну на два роки та зобов’язанням не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу виконавчої інспекції. 

Предметом розслідування кримінальної справи став виголошений 25 жовтня 2008 р. Д.Сидором у Мукачевому меморандум 2-го Європейського конгресу підкарпатських русинів (ЄКПР) (про що «ДТ» розповідало в матеріалі «Барліг для Балоги» від 1 листопада 2008 р.). Меморандум містив «Акт провозглашения восстановления русинской государственности», який починався словами: «Учитывая, что 17-летняя антирусинская политика украинских властей засвидетельствовала о невозможности далее сохраниться коренному русинскому народу в составе Украины со своим национальным этническим лицом; что все решения и поступки украинских властей за 17 лет направлены на этноуничтожение и дискриминацию, имеющие признаки геноцида русинского народа на его исторической земле; что 1-й Европейский конгресс подкарпатских русинов от 7 июня 2008 г. вынужденно принял решение восстановить право статуса субъекта международного права суверенного подкарпаторусинского народа от 21 декабря 1918 г. и  10 сентября 1919 г., а также статус Республики «Подкарпатская Русь» от 22 ноября 1938 г., имеющих силу закона до сегодня… Делегаты 2-го конгресса единогласно приняли при одном воздержавшемся Акт провозглашения воссоздания русинской государственности в статусе от 22.11.1938 г. с образованием государственной исполнительной власти…»

Цей акт викликав величезний резонанс у ЗМІ й призвів до того, що СБУ порушила проти Д.Сидора кримінальну справу за ч.1 ст.110 Кримінального кодексу (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України). Судово-лінгвістична, науково-правова, а також комплексна науково-правова та лінгвістична експертизи встановили, що в акті містяться публічні заклики до зміни меж території та Державного кордону України. Після завершення експертиз мало хто сумнівався, що вирок суду буде обвинувальним.

Фігуранти політичних справ завжди намагаються за максимумом використати суд як трибуну для проголошення своїх лозунгів. Тепер цього не сталося. По-перше, вирок Д.Сидору практично повністю проігнорували ЗМІ. По-друге, дивною виявилася поведінка самого підсудного. Якщо хтось очікував, що протоієрей проголосить себе жертвою режиму, котра страждає за благородну ідею — право свого народу на самовизначення, то він був розчарований. Правда, останнє слово підсудного, яке тривало півтори години, було пересипане тезами на кшталт: «Влада незалежної України тільки продовжує антирусинські злочини СРСР та Радянської України» чи твердженнями про «державні злочини української влади проти людяності за фактом 20-річного етноциду русинської нації на русинській землі в центрі Європи». Однак у частині посягання на територіальну цілісність і недоторканність України Д.Сидор свою вину категорично заперечив, запевняючи суд, що його неправильно зрозуміли і підло оббрехали. «Звинувачувати мене в закликах змінити кордон — все одно що звинувачувати в закликах знести дах із обласного драмтеатру! — заявив підсудний. — Кримінальна справа грубо й цинічно сфальсифікована СБУ як свідоме політичне замовлення. Не було цієї безглуздої ідеї — від’єднання Закарпаття від України, — це цинічна практика СБУ — приписувати людям те, чого вони не роблять. Другий конгрес проводився не з метою відділення Закарпаття, а щоб спонукати облраду і офіційний Київ реалізувати прийняте 1 грудня
1991 р. на обласному референдумі рішення про автономність Закарпаття у складі України» (насправді на референдумі йшлося про надання Закарпаттю статусу спеціальної самоврядної адміністративної одиниці у складі України. —В.М.).

Інколи аргументація протоієрея здавалася непереконливими спробами викрутитися й перекласти відповідальність на інших. «Меморандум — колективний твір, а судять тільки мене!» — обурювався Д.Сидор. Коли ж він почав називати вже покійних активістів русинства, котрі долучилися до написання документа, не витримав навіть суддя Іван Стан: він зробив підсудному зауваження, що проголошувати такі речі неетично, особливо священику…

Санкція інкримінованої  Д.Сидору статті Кримінального кодексу передбачає обмеження волі до трьох років або ув’язнення на цей самий строк, утім — позбавлення волі не просила навіть прокуратура. Сам підсудний, передчуваючи, що вирок буде обвинувальним, ще до його проголошення заявив про намір дійти у пошуках справедливості аж до Міжнародного суду з прав людини в Страсбурзі. 

Засудження Д.Сидора може справити враження, що СБУ нарешті всерйоз узялася за русинську тематику. Однак так вважати — справедливо тільки частково. Насправді Д.Сидор (як і багато інших активістів русинства) — далеко не самостійна фігура, а справжні ляльководи на суді не фігурували. Мова не тільки про російські спецслужби, чий слід простежувався на 2-му конгресі ЄКПР. Набагато небезпечніші свої, доморощені політики-інтригани, чия причетність до русинського конгресу очевидна й навіть підтверджена матеріалами кримінальної справи. Зокрема, проведення заходу такого масштабу в Мукачевому було б неможливе без особистої санкції В.Балоги, давнього симпатика і покровителя русинів. Показово, що на початку конгресу прозвучало привітання делегатам від Мукачівської міськради, у відповідь на яке організатори висловили подяку мерії за підтримку, зокрема матеріальну. У день конгресу в Мукачевому проводився фестиваль русинської культури, що його фінансувала мерія і широко рекламувала облдержадміністрація. Приїзд на фестиваль учасників із районів, частина яких стала делегатами конгресу, оплачували райдержадміністрації. Тобто Україна руками тодішньої влади ще й фінансувала антиукраїнський захід. Нарешті, слід згадати й «вікопомне» рішення контрольованої В.Балогою Закарпатської облради в березні 2007 р. про визнання окремої національності «русин» та внесення її до переліку національностей краю. Жодної правової оцінки ця діяльність досі так і не отримала. В.Балога й далі проводить у місцеві ради за списками своєї партії русинських активістів та підтримує цей рух, щоб мати в рукаві зайвий козир у політичних торгах із Києвом. Жодного патріотизму тут немає — чистий бізнес. І «регіоналам», які ще не відкинули остаточно ідею об’єднання з «Єдиним центром», слід про це пам’ятати…

P.S. Одразу по закінченні судового процесу стався неприємний інцидент, що ілюструє відкритість русинських активістів для ЗМІ. Моя спроба зробити фотознімок Д.Сидора, який виходив із судової зали, викликала несподіваний спалах люті в його прихильників. За лічені секунди натовп чоловік із п’ятнадцяти притиснув мене до стінки, почулися крики: «Хто ти такий? Яке маєш право тут знімати?» Наступної хвилини кілька чоловік стали викручувати мені руки, намагаючись вирвати фотокамеру та мобільний телефон. Слова, що перед ними журналіст, редакційне посвідчення, навіть застереження, що такі дії підпадають під статтю Кримінального кодексу про перешкоджання журналістській діяльності, не справили жодного ефекту. На щастя, в залі ще залишалися троє співробітників спецпідрозділу «Грифон», котрі стежили за порядком під час проголошення вироку. Правоохоронці одразу кинулися на допомогу й, загородивши мене, почали стримувати і відштовхувати агресивний натовп. Їм довелося докласти чималих зусиль, при цьому деякі невгамовні «карпатороси» й далі не припиняли спроб силоміць вирвати фотокамеру та телефон. 

У своїй роботі мені неодноразово доводилося контактувати зі злочинцями, кримінальними авторитетами, а інколи — навіть психічно хворими особами, котрі скоїли тяжкі злочини. Абсолютна більшість їх завжди поводилася адекватно, а якщо хтось і намагався чинити, умовно кажучи, спроби вплинути на ситуацію, то далі слів справа ніколи не заходила. Тому тепер вирячені, налиті люттю очі поборників окремого русинського народу, розчепірені пальці, що тягнулися до фотокамери, вигуки: «Ми все одно до тебе доберемося!» справили неповторне враження.

Робити знімки особи, що займається політикою, в публічному місті, яким є приміщення суду, — для преси звична практика, жодних дозволів або погоджень для цього не потрібно. Тому причина такої неадекватної поведінки й агресії незрозуміла. Очевидно, таким чином «карпатороси» демонструють європейське і толерантне обличчя своєї «нації», про яке постійно говорять їхні лідери, у тому числі протоієрей Сидор…

Дзеркало тижня

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>