Позивний «Центральний»

Лариса РОМАНЮК, "Старый Замок"  28 березня 2012 09:45  3198360 08656
Позивний «Центральний»

Їх голос час від часу чує кожен ужгородець, проте майже ніхто не знає, як вони виглядають, ба навіть їхні імена не відомі. Однак це не секретні агенти і не ведучі на радіо, а, так би мовити, звичайні бійці невидимого фронту – оператори таксі. Озвучені, але безликі посередники між водіями та пасажирами, для яких мовчання апріорі не може бути золотом. Ці люди люблять поговорити, але разом із тим мусять мати міцні нерви і вміти тримати себе в руках.

Оператор однієї з ужгородських служб Заміра Софронова вже вісім років координує маршрути міських таксі та каже, що знає в обласному центрі майже кожен поворот чи закуток. Дівчина зізнається, що щиро любить свою роботу, адже навіть її ім’я з узбецької перекладається як «балакуха». Про тонкощі та особливості професії оператора таксі Заміра люб’язно розповіла в інтерв’ю «Замку».

Робота для балакучих

– Заміро, як почалася твоя робота оператором і коли?

– Мені було лише 18, коли прийшла в цю професію. Тоді я була абсолютно «зеленою». Наприклад, навіть не уявляла, де Капушанська (сміється. – Авт.). А тепер дуже дивуюся з людей, які не знають, де знаходиться та чи інша вулиця.

Довелося самій у всьому розбиратися. Я брала записник та ручку й обходила місто пішки. Дивилася, де і яка вулиця, з якого боку починається нумерація будинків і т. д. Адже за стажування грошей не платили, от я і хотіла чим швидше всьому навчитися. Мене одразу призначили старшим диспетчером. Та ще й довелося працювати з напарницею, яка була на 8-му місяці вагітності, тобто вчитися просто не було часу. Мапа перед тобою, всі телефони одночасно дзвонять, а ти зберися і вишукуй, де знаходиться якась периферійна вуличка. Можливо, це й на краще, адже я мусила посилено працювати. Мені сподобалася ця робота, вона цікава, особливо для тих, хто любить поговорити (сміється. – Авт.). Тривалий час працювала у двох найбільших службах таксі міста, а не так давно перейшла у порівняно молоду компанію.

– Які обов’язки у старшого диспетчера?

– Якщо зовсім просто пояснювати, то в нього має бути не два вуха, а чотири. Бо він не  тільки сидить і приймає заявки, а повністю координує ситуацію та видає таксистам замовлення. Відповідно водночас має чути і клієнта, і водіїв, та ще й напарницю, якщо вона в цей час кричить: «Я вже це замовлення прийняла». Одне слово, значно більша відповідальність, адже ти маєш контролювати усі автівки на лінії. Наприклад, одразу мусиш реагувати, якщо довго не чуєш когось із таксистів. Адже в них таки небезпечна робота.

– У твоїй практиці були подібні ризиковані моменти?

– Звичайно, різне траплялося. Я ж працювала і в нічні зміни. Саме в цей час варто особливо пильнувати за таксистами. Бувало, на водіїв і з ножем кидалися. Якраз для таких випадків у нас завжди залишався вільним один позивний – сьомий. І якщо таксист по рації повідомляв: «Сьомий порядок», – то ми розуміли, що сталося щось лихе, адже такого позивного у нас насправді не було. Або інший цікавий момент, якщо під час виклику на Радванку з якоїсь причини починали буянити роми, а таке час від часу трапляється, то одразу на поміч таксистові з’їжджалися всі автівки, які на той момент були поруч. Зауважу, що в таких ситуаціях водії дуже підтримують один одного.

– А пасажирів не доводилося рятувати з біди?

– Бувало, що переймалися і долею клієнта. Наприклад, кілька років тому в одному з будинків на вулиці Цегольнянській насильно утримували дівчину. І вона саме у мою нічну зміну зателефонувала до нас у службу та викликала автівку. Однак зауважила, аби ми їй не передзвонювали, крім того, попросила не під’їжджати до воріт, бо, мовляв, собака розгавкається і тоді її просто «приб’ють». Ми навіть не знали, як нам на це реагувати. Проте зробили, як просила дівчина. На жаль, таксист так її і не дочекався, напевно, не змогла вислизнути. Лише через декілька днів ми дізналися, що саме звідти вона потрапила до лікарні.

Розмова для семи телефонів

– Таксисти й оператори дружать? Чи бувають між вами конфлікти?

– Ну, без конфліктів не обходиться, напевно, жодна робота. Але в більшості випадків ми знаходимо спільну мову. Просто треба до кожного знайти правильний підхід. У спілкування з одними таксистами потрібно додати трохи сюсюкання, тоді вони все для тебе зроблять. А з іншими якраз навпаки – виявити тверду позицію. Наприклад, коли я працювала у своїй першій службі, то серед таксистів було багато військових. Тож у них взагалі не було такого, що хтось чогось не хоче робити. Вони реагували, як в армії: є наказ – потрібно його виконати.

– Операторами частіше працюють молоді жінки, а чи є серед них старші люди?

– Принаймні я старших жінок не зустрічала. Може через те, що у цій професії дуже важливо мати миттєву реакцію та досить швидко говорити. Крім того, це робота, на яку можна потрапити без відповідної освіти, тож і йдуть на неї переважно молоді дівчата.

– Чи знаєш ти зараз, так би мовити, кожен камінь в Ужгороді?

– Зрозуміло, що все не так буквально, але й справді доводиться пам’ятати, де знаходиться той чи інший магазин, навіть найменший, коли і на яких вулицях можна потрапити у затор, де потрібно правильно звернути, а також постійно необхідно тримати на контролі інформацію про те, де у місті з’явилися нові вулиці, провулки чи розв’язки.

– Скількома телефонами тобі доводиться користуватися під час роботи?

– Зараз – це один міський телефон і вісім мобільних. А на попередній роботі було аж 8 стаціонарних та 7 стільникових. До речі, у нас є спеціальна педалька, якою ми вимикаємо та вмикаємо зв’язок по рації з таксистами. Це потрібно для того, аби хоч трошки  звільнити руки.

– Уночі телефони не сняться?

– Буває іноді. У мене мама часто вночі приймає замовлення. Відбувається приблизно такий діалог. Я кажу, наприклад: «П’ятий, п’ятий...», а мама відзивається: «Так, слухаю». Далі я: «Приймете замовлення?», а мама у відповідь: «Так, звичайно». Вона мені пояснила, що їй простіше відповісти і заспокоїти, ніж цілу ніч слухати, як я намагаюся докликатися таксистів (сміється. – Авт.).

– Вам часто доводиться працювати у свята. Як люди реагують на те, що потрібно виходити на роботу, наприклад, на Різдво?

– Нормально реагуємо – це ж звичайні робочі моменти. Я й сама дуже часто святкую новорічну ніч саме на роботі. А, наприклад, таксистів приваблює те, що у такі дні вони можуть більше заробити. Те саме можна сказати і про роботу вночі. Адже великий плюс нічних змін – можливість швидко без заторів доїхати з одного кінця міста в інший.

– Якщо людина нетвереза чи якось неадекватно поводиться, ви відмовляєте у замовленні?

– Це вирішує сам водій. Ми лише приймаємо замовлення. Таксисти вже на місці бачать свого клієнта, оцінюють ситуацію і, відповідно, вирішують, чи варто брати в машину такого клієнта. Хоча це, зрозуміло, може комусь і не сподобатися. Однак зауважу, що й кожен пасажир зі своїми забаганками. Хтось хоче дуже чисту машину, інший просить, аби в салоні не було накурено, ще комусь взагалі потрібна жінка-водій. 

– Ти казала, що хочеш змінити фах, невже набридла ця робота?

– Ні, не набридла. Якби не двійко дітей, то я б не змінювала фаху. Професія мені дуже подобається. Але мушу шукати місце, де буде звичайний восьмигодинний графік. Адже з добовою роботою важко приділити потрібний час малюкам. Приміром, елементарно відвести і забрати дітей зі школи та садочка не маю можливості. Я просто завважила, що багато пропускаю у їхньому житті, а мені це не дуже подобається. А так, я би тут, напевно, ще довго працювала. 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>